29.09.11р.Справа № 31/5005/10889/2011
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", м. Київ
до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Кратор Дніпро", м. Дніпропетровськ
про визнання правочинів недійсними
Суддя Єременко А.В.
Представники:
Від позивача:ОСОБА_1, дов. № 568/1 від 18.08.2011р.;
Від відповідача:ОСОБА_2, дов. від 21.02.2011р.
Позивач звернувся з позовом до відповідача та просить суд визнати недійсними договори поставки за № П17-47/10 від 17.01.2010р., № П17-50/10 від 01.12.2010р., № П17-53/10 від 23.12.2010р., № П13-01/11 від 04.01.2011р., № П17-05/11 від 25.01.2011р., № П17-14/11 від 08.02.2011р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро".
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: спірні договори укладені під впливом помилки, яка на думку позивача, має істотне значення; містять у собі ознаки нікчемності, оскільки порушують публічний порядок та спрямовані на втрату майна підприємства у вигляді грошових коштів (збитків підприємства, внаслідок укладення невигідних договорів); завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки основним з напрямків розвитку нашої країни є надання можливості підприємствам всіх форм власності на вільне та прибуткове ведення господарської діяльності.
Відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що спірні договори були виконані сторонами у повному обсязі, тобто створили відповідні цивільні права та обов'язки; помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним; позивачем не доведено належними доказами обставини нікчемності спірних договорів згідно зі ст. 228 ЦК України.
В судовому засіданні 29.09.2011р. оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
17 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П17-47/10, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 1579330,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
01 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П17-50/10, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 4280340,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
23 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П17-53/10, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 4280340,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
04 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П13-01/11, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 149745,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
25 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П17-05/11, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 639982,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
08 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтех", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кратор-Дніпро", як Постачальником, був укладений договір поставки за № П17-14/11, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця обладнання (товар) на загальну суму 3084134,00 грн. відповідно до специфікації №1 до договору, а Покупець - прийняти та оплатити товар.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Одним із способів захисту, визначених статтею 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивачем не наведено у позові, які саме вимоги ст. 203 ЦК України були порушені сторонами під час укладення договорів поставки.
Позивач посилається на те, що внаслідок нестабільності цін та кон'юнктури ринку в державі позивач помилявся в своїх розрахунках та вважає спірні правочини економічно необґрунтованим та такими, щодо яких втрачено комерційний інтерес.
За ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Судом встановлено, що сторони при підписанні договорів поставки домовилися про предмет договору, свої права та обов'язки, щодо відповідальності, ціни, строку передачі товару та строку оплати, інших умов. Вказані договори підписано обома сторонами, їх підписи скріплено печатками. Сторони не заперечують обставин виконання цих договорів.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання договорів поставки недійсними з підстав допущення помилки при їх укладанні.
Також є не обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних договорів згідно зі ст. 228 ЦК України.
Частинами 1, 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне за володіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З огляду на вищенаведене та виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд не вбачає ознак нікчемності спірних договорів, встановлених ст. 228 ЦК України.
За викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача, оскільки у позові відмовлено.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати віднести на позивача.
Суддя А.В.Єременко