27.09.11р.Справа № 7/5005/10782/2011
За позовом Приватного підприємства "КДЮ", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез", м. Дніпропетровськ
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним правочину
Суддя Коваль Л.А.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: головний державний податковий інспектор ОСОБА_1, дов. № 46947/10/10-010 від 02.12.2010р.;
від третьої особи-2: не з'явився.
Приватне підприємства "КДЮ" (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез" (м. Дніпропетровськ) про визнання недійсним правочину - договору № 39 від 18.08.2010р., укладеного між Приватним підприємством "КДЮ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтез".
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір, укладений між позивачем та відповідачем, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивач посилається на ті обставини, що від Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську йому стало відомо про "податкові ризики" відповідача у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням і відсутністю за місцем проживання його посадових осіб, відсутністю у підприємства працівників, окрім директора, будь-яких складських приміщень, виробничих потужностей, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, не встановленням фактів передачі товарів від відповідача до позивача, що свідчить про здійснення відповідачем "удаваних" операцій, пов'язаних з отриманням "податкової вигоди". Як на правові підстави позову, позивач посилається на ч. 5 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 215 ЦК України, ст. 207 ГК України.
Відповідач проти позову заперечує. Відповідач зазначає, що протягом вересня 2010 року -січня 2011 року на виконання умов договору ним поставлено позивачу, а останнім отримано товар на загальну суму 138 216 247, 98 грн., що підтверджується довіреностями, видатковими накладними, податковими накладними. За отриманий товар позивач оплатив готівковими коштами в касу відповідача 138 070 247, 98 грн. За станом на 01.03.2011р. борг позивача перед відповідачем за отриманий товар склав 146 000, 00 грн., який у наведеній сумі існує до цього часу. 01.03.2011р. позивач та відповідач підписали акт звірки взаємних розрахунків. Відповідач розцінює звернення з позовом позивача як спробу уникнути подальшого виконання зобов'язань за договором, оплати боргу у сумі 146 000, 00 грн. За доводами відповідача, договір укладено з дотриманням вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, а посилання позивача на "податкові ризики", "удавані" операції, пов'язані з отриманням "податкової вигоди" в силу положень ст.ст. 215, 203 ЦК України не є підставою для визнання договору недійсним.
Третя особа-1 -Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську, залучена до участі у справі ухвалою господарського суду від 22.08.2011р., повідомила про наявність спору між позивачем та третьою особою-1, пов'язаного з обставинами проведення третьою особою-1 позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтез" та далі по ланцюгу постачання суми податку на додану вартість іншими платниками податку. За наслідками перевірки складено акт № 2086/82/23-4/34303916 від 06.04.2011р. Відповідно до цього акту зроблено висновок про визнання нікчемними правочинів за вересень-грудень 2010 року та січень 2011 року, які вчинені позивачем зі своїми контрагентами за вказаний період часу, оскільки правочини не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Третя особа-2 -Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, залучена до участі у справі ухвалою господарського суду від 22.08.2011р., представник якої прийняв участь у судовому засіданні 08.09.2011р., відзив на позов, пояснень по суті спору не надала.
12.09.2011р. до господарського суду надійшла заява позивача, підписана його представником ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 30.06.2011р., про відмову від позову.
14.09.2011р. до господарського суду надійшла заява позивача, підписана його директором ОСОБА_3, підпис скріплено печаткою позивача, про відмову від позову.
Позивач у судові засідання, призначені для розгляду справи, явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки представника у судові засідання суд не повідомив. Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, у тому числі підтвердженим витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за станом на 30.08.2011р. та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за станом на 20.09.2011р.
Суд відкладав розгляд справи з 08.09.2011р. на 27.09.2011р.
У судовому засіданні 27.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи-1, господарський суд, -
18.08.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтез" (м. Дніпропетровськ), як продавець, та Приватне підприємство "КДЮ" (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), як покупець, уклали договір № 39 (далі -Договір), за умовами якого (п. 1.1.) продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах Договору.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2011 року (п. 7.1. Договору).
Найменування товару визначається видатковими накладними (п. 1.2. Договору).
Товар, зазначений в п. 1.2. Договору, поставляється покупцю партіями (п. 2.1.1. Договору).
Кожна партія товару визначається видатковою накладною, в якій зазначаються найменування товару, загальна кількість товару щодо конкретної партії, асортимент (номенклатура) по сортам, видам, маркам і типорозмірам, комплектність товару (п. 2.1.2. Договору).
Поставка здійснюється на умовах "франко-склад продавця" (п. 3.1. Договору).
Ціна, найменування і кількість товару зазначаються в товарних накладних, виданих продавцем і підписаних обома сторонами (п. 5.1. Договору).
Оплата вартості товару здійснюється на розрахунковий рахунок продавця протягом тридцяти банківських днів з моменту підписання товарної накладної (п. 6.1. Договору).
В підтвердження обставин поставки товару, як позивач, так і відповідач, надали до матеріалів справи видаткові накладні про поставку товару відповідачем позивачу в період з 01.09.2010р. по 10.01.2011р. (а.с. 48-88, т.1, а.с. 59 -96, т. 2).
Також, відповідач надав довіреності на право отримання товару, видані позивачем (а.с. 47 -58, т. 2), акти прийому-передачі товару від відповідача до позивача (а.с. 97 -134, т. 2).
Загальна вартість товару згідно зазначених видаткових накладних становить 138 216 247, 98 грн.
В підтвердження оплати поставленого товару позивачем відповідачу позивач надав квитанції до прибуткових касових ордерів (а.с. 90 -99, т. 1), а відповідач -рахунки -фактури на оплату товару (а.с. 126 -150, т. 1, а.с. 1 -16, т. 2) та прибуткові касові ордери про прийняття від позивача грошових коштів готівкою (а.с. 17 -46, т. 2).
Між тим, позивач вважає, що Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (ч. 1 ст. 658 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську існує спір, який розглядається в порядку адміністративного судочинства, пов'язаний з обставинами проведення Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтез" (тобто, місяці, у які складені видаткові накладні про поставку товару за спірним Договором) та далі по ланцюгу постачання суми податку на додану вартість іншими платниками податку. За наслідками перевірки складено акт № 2086/82/23-4/34303916 від 06.04.2011р. Відповідно до цього акту зроблено висновок про визнання нікчемними правочинів за вересень-грудень 2010 року та січень 2011 року, які вчинені позивачем зі своїми контрагентами за вказаний період часу, оскільки правочини не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Отже, за наведеного, враховуючи положення ст. 43 ГПК України, при вирішенні даного спору надані позивачем та відповідачем видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, прибуткові касові ордери не є достатніми доказами в підтвердження того, що Договір реально виконувався його сторонами, а, відповідно, при його укладенні сторони мали намір створити правові наслідки, які обумовлювалися ним.
З метою встановлення обставин, чи мало місце реальне виконання Договору, чи був Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суд зобов'язував позивача та відповідача надати ряд доказів, необхідних для вирішення спору, а саме ухвалами від 22.08.2011р. та від 08.09.2011р. суд зобов'язував позивача, як покупця за Договором, надати:
докази в підтвердження вивезення товару, зазначеного у видаткових накладних, зі складу продавця (умови поставки згідно п. 3.1. Договору -"франко-склад продавця"), його перевезення, вивантаження та подальшої долі: реалізації (на яких умовах), використання у власній виробничій діяльності, зберігання на складі позивача (його (складу) місцезнаходження) тощо; документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують виконання умов спірного Договору; пояснення щодо правомірності проведення розрахунків з відповідачем готівкою, підтвердження залишків по касі позивача за період проведення розрахунків ним з відповідачем; наказ про встановлення ліміту каси щодо періоду вересень 2010 року - січень 2011 року; витяг з касової книги за період вересень 2010 року - січень 2011 року (оригінал касової книги, яка включає зазначений період, - для огляду),
а відповідача, як продавця за Договором, надати:
докази виготовлення, придбання, фактичного отримання та оплати, зберігання до подальшої реалізації товару, зазначеного у видаткових накладних; документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують виконання умов спірного Договору, а також наявність у відповідача на праві власності переданого за видатковими накладними товару до його продажу (передачі) позивачу (його виготовлення, придбання, оплата, транспортування тощо); наказ про встановлення ліміту каси щодо періоду вересень 2010 року - січень 2011 року; витяг з касової книги за період вересень 2010 року - січень 2011 року (оригінал касової книги, яка включає зазначений період, - для огляду).
Ні позивач, ні відповідач на вимогу суду витребувані матеріали не надали.
Стаття 33 ГПК України встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З'ясування обставин, чи був Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у межах спірних правовідносин не може бути обмежене лише дослідженням наданих позивачем та відповідачем видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, прибуткових касових ордерів та квитанцій до них.
Відсутність доказів в підтвердження наявності у відповідача товару на загальну суму 138 216 247, 98 грн. (доказів виготовлення, придбання, фактичного отримання та оплати, зберігання до подальшої реалізації (передачі) позивачу) як на дату укладення Договору, так і на дати його передачі позивачу, доказів проведення через касу та в межах ліміту каси нібито отриманих в якості оплати за товар від позивача коштів у загальній сумі 138 070 247, 98 грн. (ця сума зазначена позивачем у позові, а відповідачем - у відзиві на позов), відсутність доказів в підтвердження вивезення позивачем товару зі складу відповідача, його перевезення, вивантаження та подальшої долі: реалізації (на яких умовах), використання у власній виробничій діяльності, зберігання на складі позивача (місцезнаходження складу), доказів проведення через касу та в межах ліміту каси нібито виданих в якості оплати за товар відповідачу коштів не вказує на реальне виконання сторонами Договору та свідчить про наявність ознак його фіктивності.
Відповідно до частин першої та другої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Враховуючи наведені вище встановлені обставини справи, положення законодавства, оцінюючи докази у справи у їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України, господарський суд вбачає підстави для визнання Договору недійсним та задоволення заявлених позивачем вимог.
Позов підлягає задоволенню повністю.
Також, з огляду на наведене вище, суд відхиляє доводи відповідача у справі.
Господарський суд не приймає відмови позивача від позову.
Право позивача до прийняття рішення по справі відмовитись від позову передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК України.
В той же час, згідно з частиною шостою статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Наявність спірних правовідносин між позивачем та Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську, які вирішуються в порядку адміністративного судочинства, та пов'язані з визнанням Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську нікчемними правочинів, вчинених позивачем зі своїми контрагентами, у тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтез", за якими здійснювалися поставки у вересні-грудні 2010 року та січні 2011 року виключає можливість прийняття господарським судом відмови позивача від позову з дотриманням вимог процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача та відповідача у рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 1, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір № 39 від 18.08.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтез" та Приватним підприємством "КДЮ".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, будинок 27-А, квартира 22, ідентифікаційний код 32433762) на користь Приватного підприємства "КДЮ" (51909, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Мендєлєєва, будинок 6, квартира 5, ідентифікаційний код 34303916) державне мито у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.,
про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Л.А. Коваль
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 03.10.2011р.