"21" вересня 2011 р. м. Київ К-28253/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.
суддів: Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.
при секретарі: Гутніченко А.М.
за участю представників:
санаторія «Чорномор'є»-Тарана І.А., Динди О.В.
СБУ -Борщевської В.В., Динди О.В.
ОСОБА_5 -ОСОБА_4.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою санаторія «Чорномор'є»Служби Безпеки України на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року у справі №2а-6/2010/0124 за позовом санаторія «Чорномор'є»Служби Безпеки України до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи - Служба Безпеки України, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про скасування рішення та розпорядження, -
Санаторій «Чорномор'є»Служби Безпеки України звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 січня 2001 року №5(4) «Про затвердження спільних рішень адміністрацій і профспілкових комітетів підприємств і організацій про розподіл житлової площі», а також визнати протиправним та скасувати розпорядження Ялтинського міського голови від 06 листопада 2001 року №13-п щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 родині ОСОБА_5
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що виконком Ялтинської міської ради прийняв спірне рішення з порушенням норм законодавства, що діяло на момент його прийняття, а саме Законів України «Про правовий режим майна Збройних Силах України», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», «Про власність», постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць) комунальною власністю», яке виразилося у передачі майна без згоди Служба Безпеки України, без дотримання житлових норм, тим більше приватизація спірної квартири не могла відбутися, оскільки остання розташована на території санаторію.
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені вище судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що починаючи з 1965 року будівля (літера А) по АДРЕСА_1 знаходилась у оперативному управлінні санаторія «Чорномор'є», на першому поверсі якої був розташований гараж санаторію.
У 1965 році спірному приміщенню, а саме гаражу була присвоєна почтова адреса - АДРЕСА_1.
На другому поверсі приміщення були розташовані декілька кімнат, які використовувались для проживання працівників санаторію.
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 11 лютого 2000 року № 46(3) затверджено рішення міжвідомчої комісії щодо реєстрації будівель, внутрішніх перепланувань та списків приміщень, що були придатні для постійного проживання.
З переліку зазначеного списку вбачається, що приміщення у АДРЕСА_1 віднесено до придатного для постійного проживання.
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 січня 2001 року № 5(4) виключено зі статусу гуртожитку та переведено у житловий фонд квартиру АДРЕСА_1 та надано ОСОБА_5 та його родині.
Розпорядженням міського голови м. Ялта від 06.11.2001 №13-п зазначену вище квартиру передано у приватну власність гр. ОСОБА_5
На підставі зазначеного вище розпорядження ОСОБА_5 та членам його родини 06.11.2001 було видано Свідоцтво про право власності на житло №НОМЕР_1.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення;
безсторонньо (неупереджено);
добросовісно;
розсудливо;
з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 та пункту 36 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення правового режиму власності шляхом прийняття відповідного закону, а також затвердження переліку об'єктів права державної власності, в тому числі об'єктів державного житлового фонду, що не підлягають приватизації.
Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 22 лютого 1994 року пункт 2 статті 2 Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої з переліку об'єктів приватизації державного житлового фонду виключаються: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
За змістом статті 24 Конституції України під словосполученням "місце проживання" мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Тому включення Законом певних жилих приміщень до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, не може розглядатися як обмеження прав людини за ознакою місця проживання.
Включення окремих квартир (будинків) державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумовлюється особливістю правового статусу територій, на яких вони розташовані, або самих цих об'єктів, а також необхідністю забезпечення безпечних умов проживання громадян, особливістю охорони державою культурних цінностей та зон природного заповідного фонду, тимчасовим характером надання жилих приміщень тощо.
З огляду на це не можна розцінювати як обмеження прав і свобод людини і громадянина визначення Верховною Радою України конкретних об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації виходячи з цільового призначення жилих приміщень та інших обставин, пов'язаних з особливістю їх правового режиму, що унеможливлюють передачу цих жилих приміщень у приватну власність.
Не можна залишити поза увагою і те, що згідно Положення про санаторій «Чорномор'є»Служби Безпеки України, затвердженого начальником військово-медичного управління СБУ 14.12.1994 та зареєстрованого розпорядженням виконкому Ялтинської міської ради народних депутатів 15.11.1995 №500-р, Санаторій належить до загальнодержавної власності та є закладом охорони здоров'я для лікувальної та оздоровчої роботи серед співробітників -військовослужбовців, робітників, пенсіонерів СБУ та членів їх родин.
У зв'язку з цим слід зазначити, що за приписами ст..1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" майно Санаторію має статус військового нерухомого майна.
Згідно ст.3 цього Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Згідно Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), який затверджено вказаною вище Постановою КМ України від 05.11.1991 №311, заклади охорони здоров'я, що перебували у відомчому підпорядкуванні, до об'єктів комунальної власності не передавались.
Крім того, до Переліку розташованих на території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, затвердженого Постановою КМ України від 05.05.1995 №316 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим", віднесено і Санаторій «Чорномор'є».
Згідно ч.1 ст. 32 Закону України «Про власність»(який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.
Частиною 1 статті 34 цього Закону встановлено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
За приписами ч.1 ст. 57 Закону, якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
Аналогічні приписи містяться і в Цивільному кодексі України та Цивільному процесуальному кодексі України.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно ч.5 ст.7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, приймаючи спірне рішення виконком міської ради вийшов за межі своїх повноважень, порушивши при цьому вимоги вищенаведених норм чинних на час його прийняття нормативно-правових актів.
Щодо застосування судами попередніх інстанцій в даному випадку ст.99,100 КАС України, то слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду з даним позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого зазначеним Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 83 ЦК УРСР (1963 року) позовна давність не поширюється:
на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;
на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;
на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;
у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.
Статтею 268 ЦК України (2003 року) встановлено, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Таким чином, в даному випадку суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про пропуск позивачем строку для звернення до суду з вказаним позовом.
Оскільки судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то зазначена обставина відповідно до ст.229 КАС України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу санаторія «Чорномор'є»Служби Безпеки України - задовольнити.
Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року -скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов санаторія «Чорномор'є»Служби Безпеки України -задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 січня 2001 року №5(4) та розпорядження міського голови м. Ялта від 6 листопада 2001 року №13-п.
Судові витрати покласти на відповідача.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: