"09" вересня 2011 р. м. Київ К-35780/06
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Кобилянського М.Г.
суддів: Амєліна С.Є., Рибченка А.О., Стародуба О.П., Юрченка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у м.Донецьку ради про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2006 року, -
У листопаді 2005 року Басаєв А.М. звернувся до суду із вказаним позовом. Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2002-2005 роки утворилася заборгованість у розмірі 4063,50 грн., яку просив стягнути.
Постановою Пролетарського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2005 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у м.Донецьку ради на користь ОСОБА_1 4063,50 грн. недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005 роки.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2006 року постанову
Пролетарського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2005 року скасовано і прийнято нову -про відмову у позові.
Позивач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке, на його думку, прийняте відповідно до закону і скасоване помилково.
Судами встановлено, що позивач є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, що пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і на підставі статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку у 2002-2004 рр. сплачено у розмірі по 21,50 грн. У 2005 році щорічна допомога на оздоровлення позивачеві не виплачувалася.
Задовольняючи позов про перерахунок та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2002-2005 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу неправомірно не сплачені суми в розмірі, що встановлені постановами Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачу правомірно сплачені суми в розмірі, що встановлений постановами Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.
Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1, чинним на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.
Статтею 1 Закону України «Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2002 року 140 грн., а з 1 липня 2002 року - 165 грн.
Статтею 1 Закону України «Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 грн., а з 1 грудня 2003 року - 237 грн.
Зі змісту наведених статей законів про встановлення мінімальної заробітної на певний рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а навпаки, статтями 2 вказаних Законів передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.
Законами України про державний бюджет на певний рік розмір мінімальної заробітної плати встановлювався: з 1 вересня 2004 року - 237,00 грн., з 01 січня 2005 року -262 грн., з 01 квітня 2005 року -290 грн., з 01 липня 2005 року -310 грн., з 01 вересня 2005 року -332 грн., з 1 січня 2006 року - 350 грн., з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року - 400 грн.
Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26 липня 1996 року №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановами Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суб'єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.
Однак суди не встановили чи звертався позивач з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у 2002-2005 роках, як того вимагає Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1.
Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, чи порушені права позивача у зазначені роки. Якщо порушені, то станом на яку дату підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.
Вирішення вказаних питань впливає на розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, та не може бути усунуте судом касаційної інстанції.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звер нення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими зако нами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, сво бод та інте ресів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встанов лено інше, обчи слюється з дня, коли особа дізналася або повинна була діз натися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом (частина друга).
При новому розгляді справи судам належить дослідити питання щодо наявності підстав для поновлення строку звернення позивача до суду відповідно до вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються періоду з 2002 року по 2005 рік, і виходячи з цього, з'ясувати можливість задоволення позовних вимог за вказані ним періоди з урахуванням змін розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина чет верта). Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частина п'ята).
З урахуванням викладеного, обставини справи при новому розгляді потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.
Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення судів і направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Пролетарського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2005 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Рибченко А.О.
Стародуб О.П.
Юрченко В.В.