14 вересня 2011 року м. Київ К/9991/26845/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,
Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,
здійснивши за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі -ГУПФ) на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5 квітня 2011 року попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до ГУПФ, Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - ОВК) про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_6 в жовтні 2008 року подала до суду позов до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі міста Миколаєва (далі -УПФ). Позивач зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).
Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просила зобов'язати УПФ здійснити доплату підвищення до пенсії за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 гривні.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2010 року (а.с. 20) здійснено заміну УПФ належними відповідачами: ГУПФ і ОВК. Постановою цього суду від 15 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 5 квітня 2011 року, поновлено пропущений позивачем строк звернення до суду з адміністративним позовом і позов до ГУПФ задоволено частково: зобов'язано цього відповідача перерахувати та виплатити підвищення до призначеної позивачеві пенсії відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV та частини першої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV) за період із 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ГУПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.
Підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.
Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію статті 6 Закону № 2195-ІV зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V) з урахуванням положень статті 111 цього Закону, якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VІ) стаття 6 Закону № 2195-ІV викладена в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону № 107-VІ.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV.
За таких обставин правильним є висновок щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону № 1058-ІV, згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відхилити і залишити без змін постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5 квітня 2011 року.
Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Суддя О.В. Гашицький