"07" липня 2011 р. м. Київ К-11634/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я.
Гордійчук М.П.
Сіроша М.В.
Харченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2009 року
у справі № 20/339-нА (22а-13036/08/9104)
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції в Городоцькому районі Хмельницької області
про скасування податкових повідомлень-рішень
У травні 2008 року Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Державної податкової інспекції в Городоцькому районі Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Господарського суду Хмельницької області від 20.08.2008 року позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2009 року скасовано Постанову Господарського суду Хмельницької області від 20.08.2008 року. Прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись зі вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Приватний підприємець ОСОБА_4 оскаржила його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2009 року з мотивів порушення цими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом першим частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено перевірку позивача, за наслідками якої складено Акт від 21.01.2008 року (далі -Акт перевірки), в якому зазначено, що обсяг виручки позивача за 2006 рік склав 775351,86 грн., в тому числі за 4 квартал 2006 року -631759,78 грн. Таким чином, на думку податкового органу, у 2006 році позивачем було перевищено обсяг виручки, передбачений пунктом 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(далі -Указ № 727/98).
Відповідно до розділу IV статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 року (далі -Декрет № 13-92) та статті 9 Закону України № 889-IV від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі -Закон № 889-IV) за заниження чистого доходу від підприємницької діяльності донараховано податку з доходів фізичних осіб за IV квартал 2006 року у сумі 26846,81 грн.
Також, податковий орган дійшов висновку про заниження податку на додану вартість за січень 2007 року на суму 4033 грн., що є порушенням підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон № 168/97-ВР).
Крім того, на думку податкового органу позивачем порушено підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі -Закон № 2181-ІІІ), а саме не подано до податкової інспекції декларації по податку на додану вартість за січень -грудень 2007 року.
На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.01.2008 року № 0000051711/0 та № 0000061711/0, від 25.02.2008 року № 0000051711/1 та № 0000061711/1, від 05.05.2008 року № 0000051711/2 та № 0000061711/2, відповідно до яких позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4033 грн. за основним платежем та 4056,5 грн. за штрафними санкціями а також податкове зобов'язання з доходів фізичних осіб у сумі 26846,81 грн.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватний підприємець ОСОБА_4 з 01.01.2005 року по 31.12.2006 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності із сплатою єдиного податку. Виручка склала 775351,86 грн. (в томі числі за IV квартал 2006 року -631759,78 грн.).
Пунктом 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до пункту 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Підпунктами 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 13 Декрету № 13-92 визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Пунктом «б»статті 14 Декрету № 13-92 встановлено, що з доходів, зазначених у цьому розділі Декрету, податок обчислюється податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
За таких обставин, суд податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про донарахування податку з доходів фізичних осіб за IV квартал 2006 року у сумі 26846,81 грн.
Відповідно до підпункту «б»пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) платником податку будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.
Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4033 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлений факт неподання до податкової інспекції декларації по податку на додану вартість за січень -грудень 2007 року, отже податковим органом правомірно нараховано штрафні санкції у сумі 4056,5 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові.
Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2009 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 -2391 КАС України.