Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
15 вересня 2011 р. № 2а- 11562/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бартош Н.С.,
за участю секретаря судового засідання -Островської М.О.,
за участю представників: позивача -Омельницької Т.В., відповідача -Щербак Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0009812340 від 23.08.2011р., що ухвалено на підставі акту перевірки №1631/234/05422384 від 10.08.2011р. про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., що прийняте керівником Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області, в частині донарахованої суми сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств, 3011021000, нарахованих на суму дивідендів 2 кв. 2010р. в розмірі 2 064 225,00 грн. (два мільйони шістдесят чотири тисячі двісті двадцять п'ять гривень) за основним платежем та 516056,25 грн. (п'ятсот шістнадцять тисяч п'ятдесят шість гривень 25 коп.) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього в загальному розмірі 2 580 281,25 грн. (два мільйони п'ятсот вісімдесят тисяч двісті вісімдесят одна гривня 25 коп.).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 23.08.2011р. ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" отримало від ХОДПІ Харківської області оскаржувальне податкове повідомлення - рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання в загальному розмірі 2 580 281,25 грн.
Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованими, такими, що суперечить нормам чинного в Україні законодавства та спростовуються документами наявними у позивача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, та надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що податкове повідомлення - рішення №0009812340 від 23.08.2011р., прийняте Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією правомірно, законодавчо і документально обґрунтоване та правильне по своїй суті.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За результатами планової виїзної перевірки ПАТ «Шляхове ремонтно -будівельне управління №33», що проведена Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією, складений Акт №1631/234/05422384 від 10.08.2011р., відповідно до висновків якого встановлене порушення пп. 7.2.3 п.7.2. п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 306726 грн. у т.ч. за грудень 2010 року на суму 306726 грн.; пп.1.32 ст. 1, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування на суму 1 591 832 грн. у т.ч. за 2010р. на суму 1 591 832 грн.; п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) з урахуванням вимог ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р. № 514-VІ (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27.04.2010р. № 2154-VІ та Законом України від 03.12.2010р. № 2774- VІ), в результаті чого занижено податок на прибуток в частині несплати авансового внеску за перевіряємий період на суму 2 077 989 грн. у т.ч. за 2 кв. 2010р. у сумі 2 064 225 грн. та за 1 кв. 2011р. на суму 13 764 грн. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тих даних, що загальними зборами акціонерів ПАТ «ШРБУ №33» від 23.04.2010р. протокол №1 вказано, що нерозподілений прибуток минулих років, що рахувався станом на 31.12.2009р. в загальному розмірі 27 523,00 тис. грн., направляється на різні витрати, а у фонд виплати дивідендів за результатами діяльності за 2009 рік кошти не виділені.
Оскільки пунктом 6.7. розділу 6 редакції Статуту ВАТ ШРБУ №33 від 03.06.2006р. встановлено, що дивіденди виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій формі. Дивіденди виплачуються протягом 6 місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів, шляхом перерахування коштів на особовий рахунок акціонера або іншим чином за рішенням загальних зборів акціонерів, відповідач вважає, що підприємством цілеспрямовано прийнято рішення про виплату дивідендів за 2009 рік у сумі 0,00 грн. з метою ухилення від сплати податку на прибуток підприємств. Виходячи із норм ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р. № 514-VІ (зі змінами та доповненнями) та п.п. 7.8. ст.7 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) підприємство повинно було в строк до 01.07.2010 року нарахувати і виплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або нерозподіленого прибутку та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів. Відповідач вважає, що підприємство повинно було до 01.07.2010 року нарахувати і виплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 8 256,9 тис. грн., проти нарахування і виплата дивідендів не проводилась. Крім того, перевіркою встановлено, що підприємство не підпадає під дію п.п. 7.8.5 п. 7.8 ст. 7 Закону країни «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), тобто підприємство повинно було вносити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено, що прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковуються за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування. На підставі цих даних податковий орган прийшов до висновку, що ПАТ «ШРБУ №33» повинно було в термін до 01.07.2010 року внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів у сумі 2 064 225,00 грн.
На підставі таких висновків акту перевірки Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією винесене податкове повідомлення -рішення №0009812340 від 23.08.2011р., відповідно до якого Публичному акціонерному товариству «Шляхове ремонтно -будівельне управління №33» було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, 3011021000, на загальну суму 2 594 046,25 грн., з яких: за основним платежем - 2 077 989,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 516 057,25 грн. з посиланням на встановлене порушення пп. 7.8.2 п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94 (із змінами та доповненнями) з урахуванням вимог ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р. № 514-VІ (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27.04.2010р. № 2154- VІ та Законом України від 03.12.2010р. № 2774- VІ).
Згідно з п.п. 4.1.4 п.4.1. ст. 4 Податкового кодексу України одним із основних засад податкового законодавства України є принцип презумпції правомірності рішень платника додатку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно - правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно - правових актів приписують неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковим порушенням є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх "осадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Як вбачається із матеріалів справи, в період, що перевірявся, а саме з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., позивач діяв у формі відкритого акціонерного товариства та на нього розповсюджувались вимоги Закону України "Про господарські товариства", в тому числі і щодо порядку та способу розподілу прибутку (нарахування та виплати дивідендів на користь акціонерів - власників акцій акціонерного товариства). Зазначене підтверджується приписами ч.2 розділу ХУ11 «Заключні та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких через два роки з дня набрання чинності цього закону втрачають силу статті 1-49 Закону України «Про господарські товариства». Статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього закону не пізніше двох років з дня набрання ним чинності, як це зазначено ч.5 розділу ХУ11.
Отже, за визначеннями законодавця у період з 30.04.2009р. по 23.04.2011р. одночасно діяли два нормативні акти, яки регулювали діяльність акціонерних товариств: Закон України "Про господарські товариства", який регулював діяльність відкритих та закритих акціонерних товариств, що не привели свою діяльність у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»; Закон України «Про акціонерні товариства», який регулював діяльність публічних та приватних акціонерних товариств, що привели свою діяльність у відповідність до вимог цього закону.
Зазначений перехідний період надавав можливість всім акціонерним товариствам визначитися з типом акціонерного товариства, розробити нові статутні документи та внутрішні положення, провести загальні збори, на яких затвердити рішення про перейменування товариств та затвердження нових статутних документів, провести їх державну реєстрацію, тощо.
Датою приведення діяльності акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариств», у відповідності із вимогами цього Закону є дата державної реєстрації змін до статуту, які в тому числі передбачають зміну найменування акціонерного товариства з відкритого акціонерного товариства на публічне або приватне акціонерне товариство або закритого акціонерного товариства на публічне або приватне акціонерне товариство (Роз"яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 20.05.2011р. №7 «Що порядку застосування окремих положень Закону України Про акціонерні товариства» у зв'язку із втратою чинності статей 1-49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосуються акціонерних товариств»).
Рішенням чергових загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства Шляхове ремонтно - будівельне управління №33 від 27.05.2011р. позивач був перейменований у публічне акціонерне товариство, у зв'язку з чим було затверджено нову редакцію статуту акціонерного товариства, яку зареєстровано Державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації 02.06.2011р., що підтверджується Випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААБ №043742 від 02.06.2011р.
Тобто, виходячи із вищевикладеного, позивач саме з 02.06.2011р. набув статусу публічного акціонерного товариства та на нього розповсюджуються вимоги Закону України Про акціонерні товариства». До цього часу у своїй діяльності позивач правомірно керувався приписами Закону України «Про господарські товариства», що прямо передбачено п. п. 2, 4, 5 розділу ХУ11 «Заключні та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства».
Згідно зі ст. 15 Закону України "Про господарські товариства" прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке зідповідно до установчих документів визначає напрямки його використання.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до виключеної компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.
Відповідно пункту 6.2 Статуту позивача, що затверджений Загальними зборами учасників від 03.06.2006р. протокол №14, та був чинний аж до 27.05.2011р. - за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні Товариства: виплачуються дивіденди; створюється та поповнюється резервний фонд (капітал); накопичується нерозподілений прибуток (покриваються збитки).
Згідно пункту 6.5 Статуту - загальний обсяг та розмір дивідендів на одну акцію затверджуються Загальними зборами за пропозицією Наглядової ради. Загальні Збори приймають рішення про форму та порядок виплати дивідендів відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства. На кожну просту акцію Товариства нараховується однаковий розмір дивідендів.
Згідно із п.6.7. розділу 6 редакції Статуту ВАТ ШРБУ №33 від 03.06.2006р. дивіденди виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій формі. Дивіденди виплачуються протягом 6 місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів, шляхом перерахування коштів на особовий рахунок акціонера або іншим чином за рішенням загальних зборів акціонерів.
Відповідно до «Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах», що затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2001р. №386, зареєстроване в МЮУ 16.04.2002р. №370/6658, що було чинним до 09.11.2010р. акціонер реалізує право на отримання доходів від володіння корпоративними правами шляхом отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Право на отримання частки прибутку (дивідендів) акціонерного товариства пропорційно частці кожного з учасників мають акціонери, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Розподіл та використання прибутку акціонерного товариства здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, що регулює діяльність акціонерних товариств, та статутом товариства. Пропозиції щодо розподілу прибутку готуються уповноваженим органом управління товариства та підлягають затвердженню вищим органом акціонерного товариства. Затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства. Виплата нарахованих дивідендів відповідно до прийнятого рішення є обов'язком виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами. Рішення про виплату дивідендів може прийматися лише у випадках, якщо вищим органом акціонерного товариства прийнято рішення про затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства.
Рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який може містити дані про: розмір дивідендів, що припадає на одну акцію; дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на направлення нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями); спосіб виплати дивідендів; порядок виплати дивідендів.
Отже, за звітний 2009 рік, з питання щодо порядку та процедури нарахування та виплати дивідендів позивачем на користь акціонерів слід керуватися положеннями Статуту ВАТ ШРБУ №33 від 03.06.2006р. протокол №14, Законом України «Про господарські товариства», «Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах», що затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2001р. №386, зареєстроване в МЮУ 16.04.2002р. №370/6658.
Тому, суд приходить до висновку, що відповідно до вище зазначених положень чинного законодавства рішення щодо виплати дивідендів повинно мати низку обов'язкових умов, при яких воно є належним та тягне відповідні правові наслідки, зокрема відповідний обов'язок виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами. Саме із такого рішення, прийнятого вищим органом акціонерного товариства, випливають в тому числі і податкові зобов'язання, про які визначив контролюючий орган. Такий висновок суду ґрунтується на системному тлумаченні пп. 7.8.2. п.7.8. ст.7 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР, за якими обов'язок нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (оподаткування дивідендів) законодавцем ставиться в залежність від форми виплати дивідендів, рішення про яку ухвалюється виключно вищим органом акціонерного товариства - загальними зборами акціонерів.
Тобто, нормами Закону України «Про господарські товариства» та Статуту ПАТ Шляхове ремонтно - будівельне управління №33, що була чинною на час прийняття рішення про затвердження результатів діяльності платника податків за 2009 рік (це відбулося 23.04.2010р.), не передбачено, що розмір дивідендів має становити не менше 30% від чистого прибутку.
В протоколі загальних зборів ВАТ Шляхове ремонтно - будівельне управління №33 за №1 від 23.04.2010р. зафіксовано рішення про «затвердження фактичного використання у 2009 році нерозподіленого прибутку минулих років у загальному розмірі 763,1 тис. грн.», «про направлення нерозподіленого прибутку минулих років, що рахується станом на 31.12.2009р. в загальному розмірі 27 523,00 тис. грн.»,в якому щодо направлення нерозподіленого прибутку минулих років у фонд виплати дивідендів за результатами діяльності за 2009 рік зазначено 0,00 грн., отже суд приходить до висновку, що рішення про виплату дивідендів за результатами діяльності за 2009 рік вищим органом товариства не ухвалювалось.
27.04.2010р. до Закону України «Про акціонерні товариства» була внесена норма, яка визначала, що розмір дивідендів повинен становити не менше 30% від частого або нерозподіленого прибутку (п.2 ст. 20 зазначеного Закону), яка втратила чинність 30.11.2010р. (визнана неконституційною).
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що загальні збори акціонерів ВАТ ШРБУ №33 прийняли рішення про розподіл прибутку за 2009 рік на зборах, що відбулися 23.04.2010р., тобто до набрання чинності цих положень Закону «Про акціонерні товариства», а тому не могли керуватися ними при прийнятті відповідного рішення. Більш того, як зазначено вище, позивач не міг взагалі керуватися положеннями Закону України «Про акціонерні товариства», бо цей закон регулює діяльність публічних та приватних акціонерних товариств, яким станом на 27.04.2010р. позивач не був, отже правомірно керувався положеннями Закону України «Про господарські товариства», який не визначав певного обов'язкового розміру дивідендів.
Закони України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про державний бюджет України на 2010 рік», «Про деякі питання бюджетного процесу у 2010 році» також не визначали, що з метою нарахування та виплати дивідендів у розмірі не менше 30 відсотків чистого прибутку у звітному році ті або нерозподіленого прибутку, акціонерні товариства, що вже прийняли рішення про затвердження результатів діяльності та розподілу прибутку за результатами діяльності у 2009 році, повинні с цього питання провести повторні або додаткові загальні збори акціонерів.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач не здійснював нарахування та виплату дивідендів на користь акціонерів за результатами діяльності Товариства у 2009 році, оскільки за рішенням вищого органу Товариства у фонд виплати дивідендів було направлено 0,00 грн.
Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. Оподаткування дивідендів врегульовано п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.
Відповідно до пп. 7.8.2. п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР з подальшими змінами та доповненнями передбачено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення такої суми виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.
Виходячи зі змісту вказаних норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які для даних правовідносин є спеціальними, правомірним є висновок про те, що обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам). Саме із такого рішення випливають в тому числі і податкові зобов'язання, які визначив контролюючий орган. Такий висновок суду ґрунтується на системному тлумаченні п.п. 7.8.2. та п.п 7.8.5. п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, суд вважає, що законодавець ставить виникнення обов'язку платника податків нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (оподаткування дивідендів) виключно в залежність від прийняття рішення саме щодо виплати дивідендів та реальної її виплати. При відсутності факту нарахування та виплати дивідендів відсутній об'єкт оподаткування податком на прибуток такої суми дивідендів.
Позивач прийняв рішення про направлення на виплату дивідендів за результатами і діяльності за 2009 рік суми 0,00 грн., отже підстав для нарахування на сплату відповідного авансового внеску з податку на прибуток із суми дивідендів - не виникло, тому відсутні порушення податкового законодавства, про які зазначив відповідач.
Щодо наявності у даних бухгалтерського обліку платника податків, а саме по рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» станом на 31.12.2009р., на 31.03.2010р., на 30.06.2010р., на 30.09.2010р. інформації про облік кредитового сальдо в сумі 27 522 735,86 грн., то зазначені помилки у веденні бухгалтерського обліку не є підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, про що зазначає відповідач, оскільки первинними в даному випадку є рішення вищого органу акціонерного товариства, які повинні бути відображені у бухгалтерському обліку, а не навпаки.
З огляду на вищевикладене вбачається, що фактично відповідач порушення правил ведення бухгалтерського обліку у позивача ототожнив із порушенням вимог податкового законодавства, що є невірним.
Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Харківської області при розгляді справи не надано жодних доказів щодо прийняття ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" рішення про виплату своїм акціонерам (власникам) дивідендів в 2009 році, що зумовлювало б нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.
З цих підстав суд вважає неправомірними та необґрунтованими висновки акту перевірки від 10.08.2011р. № 1631/234/05422384 про порушення позивачем п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та нарахування авансового внеску з податку на прибуток в розмірі 2 064 225,00 грн., що розрахований Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Харківської області за ставкою податку, встановленою п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 30 відсотків чистого прибутку ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33".
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України особливістю провадження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач приписів ч. 2 ст. 71 КАС України не виконав і не довів належним чином правомірність власних висновків, правильність та законність прийнятого податкового повідомленя -рішення в частині, що оскаржується позивачем. Висновки акту перевірки про заниження позивачем сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств є необґрунтованими та безпідставними.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За приписами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В ході розгляду даної справи судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без належного обґрунтування та без підстав, передбачених чинним законодавством.
З'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, факти порушень вимог законодавства позивачем не знайшли свого підтвердження матеріалами судової справи, що дає суду підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення - рішення №0009812340 від 23.08.2011р., що ухвалено на підставі акту перевірки №1631/234/05422384 від 10.08.2011р. про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., що прийняте керівником Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області, в частині донарахованої суми сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств, 3011021000, нарахованих на суму дивідендів 2 кв. 2010р. в розмірі 2 064 225,00 грн. (два мільйони шістдесят чотири тисячі двісті двадцять п'ять гривень) за основним платежем та 516 056,25 грн. (п'ятсот шістнадцять тисяч п'ятдесят шість гривень) 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього в загальному розмірі 2 580 281,25 грн. (два мільйони п'ятсот вісімдесят тисяч двісті вісімдесят одна гривня) 25 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" витрати по сплаті державного мита в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2011 року.
Суддя Бартош Н.С.