Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
29 серпня 2011 р. № 2-а- 6084/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого -Судді Архіпової С.В.
при секретарі -Солуяновій Н.В.,
за участю: представника позивача -Демиденко В.Г.,
представника відповідача- Ламанова Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаурусс"
до Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень ,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаурусс» звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача - Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова та просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000982307/0 та № 0001002307/0 від 24 грудня 2010 року, за якими позивачу визначено відповідно податкове зобов'язання в сумі 27 292,20 грн. з податку на прибуток підприємств та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 192,50 грн.
В обґрунтування заявленого позову зазначив, що вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані в даній справі податкові повідомлення - рішення цілком обґрунтованими та законними. В задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення, керуючись наступним.
Так, судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова проведено позапланову документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Бонус» за період з 06.03.2008р. по 19.10.2010р.
За результатами перевірки складено акт від 07.12.2010р. № 7157/23-304/35699526, згідно висновків якого встановлено порушення ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними відносно угод, укладених між позивачем та ПП «Бонус» за накладними, податковими накладними по договору поставки № 8 від 01.02.2010р., відображеними у лютому 2010 року; порушення вимог пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, на думку відповідача, занижено податок на прибуток в сумі 20994,00 грн. в І кварталі 2010 року; порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, на думку відповідача, позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16795,00 грн. за лютий 2010 року.
Доходячи висновку про виявлені порушення, відповідач виходив з того, що ПП «Бонус» створено без мети здійснення господарської діяльності ОСОБА_2 за винагороду. Дана особа не мала на меті реальне здійснення господарської діяльності та погодилася на створення приватного підприємства за винагороду, в коло її обов'язків входило ставити свій підпис на накладних та інших документах, проте податкову звітність підприємства вона не підписувала, угод з позивачем не укладала. Так само вона не підписувала жодних бухгалтерських і податкових документів ПП «Бонус», а угоди, укладені між позивачем та ПП «Бонус», вчинювались без її відома. Дану інформацію до податкового органу надано прокуратурою міста Харкова, якою в ході розслідування кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України опитано директора ПП «Бонус» ОСОБА_2
З отриманої інформації відповідачем зроблено висновок про те, що фактично ПП «Бонус» жодної фінансово-господарської діяльності, направленої на здійснення підприємницької діяльності не здійснював, а угоди, укладені між ним та позивачем є нікчемними, оскільки не спричиняють реальних наслідків та не були спрямовані на досягнення реального економічного ефекту для сторін, що їх уклали.
За таких обставин відповідачем розглянуто акт проведеної перевірки та на його підставі прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення: № 0000982307/0 від 24.12.2010р., згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 27 292,20 грн., в тому числі 20 994,00 грн. основного платежу та 6 298,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення № 001002307/0 від 24.12.2010р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 192,50 грн., в тому числі 16 795,00 грн. основного платежу та 8 397,50 штрафних (фінансових) санкцій.
Суд з доводами, покладеними відповідачем в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не погоджується та зазначає, що між позивачем та ПП «Бонус» 01.02.2010р. укладено договір № 8 на поставку товарів технічного призначення, згідно якого ПП «Бонус» (постачальник) зобов'язувався надавати у власність (постачати) позивачу (покупець) товари на умовах укладеного договору.
Позивачем до суду надано належним чином засвідчену копію зазначеного договору, який викладено у формі єдиного письмового документу, підписано обома сторонами та скріплено печатками позивача та ПП «Бонус». Також позивачем до суду надано копії податкових накладних, виданих ПП «Бонус» в зв'язку з вище зазначеним договором, які оформлені належним чином. Наявність зазначених податкових накладних та їх належне оформлення сторонами у справі не заперечується. З копій видаткових накладних на товар та довіреностей на отримання товару судом встановлено, що товар за укладеним договором дійсно передавався від ПП «Бонус» до позивача, ним отримувався та використовувався у власній господарській діяльності.
Підстав для сумнівів у достовірності перелічених документів не виявлено. Доводи податкового органу про те, що особа, яка підписувала податкові, бухгалтерські та інші документи ПП «Бонус» насправді робила це без мети реального здійснення господарської діяльності, а також доводи про те, що договір між ПП «Бонус» та позивачем нею не підписувався не підтверджено відповідним судовим рішенням, яке б містило відповідні висновки. Наявність кримінальної справи, що розслідується, належним чином зазначені доводи не підтверджує.
В зв'язку з наведеним суд зауважує, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом ПП «Бонус» при здійсненні купівлі-продажу (постачання) товарів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.
Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання оскаржуваним в даній справі податковим повідомленням-рішенням, знаходяться поза межами вимог п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Інші норми цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів /послуг/, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Відповідно п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагента ПП «Бонус» належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість продукції, придбаної відповідно до укладеної угоди. Вказана продукція оплачена позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.
Такими чином, позивачем додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплаченому продавцю у складі ціни придбання відповідно до вимог п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету.
Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з ч. 1 ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Закон України «Про податок на додану вартість», що мав чинність на час виникнення та реалізації спірних відносин, не встановлював обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.
Натомість позивачем до суду надано докази на підтвердження реальності виконання угоди, укладеної між ним та ПП «Бонус», які іншими матеріалами справи не спростовано.
Також у відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Витрати, понесені позивачем на закупівлю товарів за договором № 8 від 01.02.2010 р. цілком відповідаютъ наведеному пункту норми Закону та правомірно включені позивачем до складу валових витрат.
Суд зауважує, що відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Так, відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, які б підтверджували достовірність висновків про необґрунтоване формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Бонус» та необґрунтованого заниження податку на прибуток підприємств.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
Разом з тим, доводи позовної заяви про порушення відповідачем порядку проведення документальної перевірки в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим залишаються судом без уваги. Суд відзначає, що перевірку проведено на підставі постанови слідчого про призначення документальної перевірки, згідно наказу про проведення перевірки від 04.11.2010р. № 1188, відповідно до направлення № 1237 від 05.11.2010р. та № 1328 від 19.11.2010р. Строки проведення перевірки продовжувалися згідно наказу від 18.11.2010р. № 1273.
Проте дотримання відповідачем порядку проведення перевірки не виключає наявність невірного застосування ним законодавства та неправильного встановлення порушень з боку позивача, що призвело до необґрунтованого прийняття оскаржуваних в даній справі податкових повідомлень-рішень. Доводи відповідача зазначені висновки суду не спростовують.
На підставі викладеного, Закону України «Про податок на додану вартість» та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова від 24 грудня 2010 року № 0000982307/0 та податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Харкові від 24 грудня 2010 року № 0001002307/0 .
Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаурусс" сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено та підписано 29 червня 2011 року.
Головуючий Суддя С.В. Архіпова