Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
місто Харків
08.09.2011 р. справа № 2а- 9726/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі
секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,
представників
позивач - Гоков О.В.,
відповідача - Малахова Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ТОВ "Ананта"
до ДПІ у Київському районі міста Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення , -
встановив:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ананта», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, №0000332307 від 19.05.2011р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення грунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті №1707/23-3/31152527 від 29.04.2011р., а відтак, суперечить ч.3 ст.2 КАС України. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова, з поданим позовом не погодився.
В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно з актом №1707/23-3/31152527 від 29.04.2011р. ТОВ вчинено порушення ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а саме: укладено правочин з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», який не спрямований на реальне настання правових наслідків; порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: до податкового кредиту з ПДВ січня 2011р. безпідставно віднесені податкові накладні, що були виписані ТОВ «Інтерсервіс-постач»в межах нікчемного правочину, за яким не відбувалось фактичного здійснення господарських операцій. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги і доводи заперечень проти позову, просив суд прийняти рішення про залишення позову без задоволення.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи спірне податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова №0000332307 від 19.05.2011р. про зменшення від'ємного значення з ПДВ в загальному розмірі 109.978,00грн. та нарахування штрафу в розмірі 1,00 грн. було винесено відповідачем з посиланням на акт перевірки №1707/3-23/31152527 від 29.04.2011р.
Згідно зі згаданим актом в діяльності ТОВ «Ананта»податковим органом виявлено порушення ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: укладення нікчемного правочину і віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ січня 2011р. податкових накладних, що були виписані контрагентом ТОВ «Інтерсервіс-Постач»в межах такого правочину, за яким не відбувалось фактичного здійснення господарських операцій.
Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення -рішення та відображених в акті №1707/03-23/31152527 від 29.04.2011 р. суджень суб'єкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.
Як вбачається з наявних у справі документів, 18.10.2010 р. між позивачем, ТОВ «Ананта»(в якості покупця) та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»(в якості продавця) було укладено договір №18/10/10, предметом якого є поставка товару (сировини для виробництва побутової хімії та засобів гігієни, а з урахуванням доповнення від 01.12.2010р. -товарів народного споживання та засобів особистої гігієни).
У ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами згаданого правочину, до правового статусу сторін спірного договору як платників ПДВ, відповідності правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.
Оскільки спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, сторони правочину мають правовий статус платників ПДВ, суд не знаходить підстав для висновку про суперечність спірних правочинів вимогам закону.
Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним договором. Копії долучених до матеріалів справи податкових накладних, видаткових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодекса України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме ТОВ «Інтерсервіс-Постач» (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.
З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вивчивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складеного ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська акту №1009/23-307/37276482 від 05.04.2011р. «Про результати документальної планової невиїзної перевірки діяльності ТОВ «Інтерсервіс-Постач»ідентифікаційний код -37276482)». При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Між тим, перевіряючи обгрунтованість судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень висновок відповідача про нікчемність правочинів слід визнати необґрунтованим, так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.
У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.
Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень суб'єктом владних повноважень не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.
З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
На підтвердження реальності укладених з контрагентами правочинів позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .
Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобов'язань сторонами спірних правочинів, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків, відповідач до суду не подав.
Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.
За мотивами відповідача, що викладені в акті перевірки, єдиною підставою для висновку про порушення п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є судження стосовно нікчемності спірного правочину.
Враховуючи, що обгрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину не знайшла свого підтвердження добутимим судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог закону.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.
Розподіл судових витрат по справі потрібно провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов ТОВ "Ананта" до ДПІ у Київському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.
Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова №0000332307 від 19.05.2011р.
Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова у повному обсязі виготовлена 13.09.2011 р.
Суддя Сліденко А.В.