Справа № 2а- 7738/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд
09 вересня 2011 р. м. Харків
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бідонька А.В,
при секретарі судового засідання Загребельному В.І.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представник третьої особи - Кизим Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Куп"янської об"єднаної державної податкової інспекції Харківської області, треті особи: Публічне акціонерне товариство Куп"янський молочноконсервний комбінат та Товариство з обмеженою відповідальністю "Майра" про скасування податкового повідомлення-рішення -,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Куп'янський молочноконсервний комбінат», Товариство з обмеженою відповідальністю «Майра», в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Куп'янської ОДПІ Харуівської області № 000033100 від 04.04.11 р. за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки позивача як суб'єкта господарювання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та в декларації про доходи за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.
За результатами проведеної перевірки складено Акт № 281/17-2556500046 від 21.03.2011 р., відповідно до якого встановлено порушення: ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з постачальником товару ТОВ «Майра»; ч. 2, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а саме: у ТОВ «Майра»та ФОП ОСОБА_3 відсутні ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром; Перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податкове зобов'язання не є дійсним на суму 125159 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 1275 грн., за грудень 2010 року в сумі 123884 грн., податковий кредит не є дійсним на суму - 135421 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 6358 грн., за грудень 2010 року в сумі 129063 грн.; п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207 , п.1 ст.215, п.1 ст. 216, п.2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10262 грн., у тому числі за жовтень 2010 року занижено в сумі 5083 грн., за грудень місяць 2009 року занижено в сумі 5179 грн.
Оскарженим податковим повідомленням-рішенням №000033100 від 04.04.2011 року збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12827,5 грн., з яких за основним платежем -10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2565,50 грн.
Позивач вважає, що суми ПДВ за перевірений період суб'єктами господарювання віднесені до складу податкового кредиту обґрунтовано та у відповідності до норм податкового законодавства. Відповідачем не спростовано факту належного оформлення податкових накладних та інших первинних документів, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту. Крім того, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскарженого повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, недійсними.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник третьої особи позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання, не прибув, заперечень проти позову не надавав. Про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що представник відповідача не прибув в судове засідання, причин неприбуття суду не повідомив, є належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, третьої особи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову, як законного та обґрунтованого з наступних підстав.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрована Куп'янським міськвиконкомом. Свідоцтво про державну реєстрацію від 22.03.1995р. за № 2 475 017 0000 000574.
ФОП ОСОБА_3 взято на податковий облік в Куп'янській ОДПІ 25 березня 1995 р. за №0040159
Як платник податку на додану вартість ФОП ОСОБА_3 зареєстрована в Куп'янській ОДПІ від 16.07.1997 року, має свідоцтво платника ПДВ № НОМЕР_2, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.
Куп'янською ОДПІ відповідно до п. п. 20.1.1, п. п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.1 та п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово - господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, податковий номер НОМЕР_1, з питань виявленої недостовірності даних, що міститься у податкових деклараціях з податку на додану вартість та в декларації про доходи за період з 01.10.2010р. по 31.12.2010 р. Результати перевірки оформлені актом № 281/17-2556500046 від 21.03.2011 р.
Куп'янською ОДПІ 04.04.11 р., з посиланням на даний акт, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000331700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12827,5 грн., з яких за основним платежем -10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2565,50 грн.
Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення -рішення слугував відображений в акті № 281/17-2556500046 від 21.03.2011 р. висновок Куп'янської ОДПІ про порушення ФОП ОСОБА_3 ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з постачальником товару ТОВ «Майра», що на думку відповідача призвело до порушень: п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В основу вищевказаного висновку Куп'янської ОДПІ було покладено відомості з листа ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова №248/8 від 12.03.2011 р., у якому зазначено про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Майра»(код за ЄДРПОУ 36817495) з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість та податку на прибуток за період жовтень-грудень 2010 р. Акт №905/233 /36817495 від 09.03.2011 року.
Так, документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Майра»ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, п. 1 ст. 215, п. 1 ст. 216, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Майра»з постачальниками товарів (цукру).
Фактично згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів у ТОВ «Майра»встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. ТОВ «Майра»не мало власних обігових коштів, за рахунок яких можливо проведення розрахунків з постачальниками за придбаний товар. Внесок до статутного фонду здійснено грошовими коштами, які перераховано на розрахунковий рахунок: 03.12.2009 р. в сумі 38000,0 грн., 11.08.2010 р. в сумі 37000,0 грн. Також перевіркою ТОВ «Майра»встановлено, що на товаристві відсутні власні вантажні транспортні засоби.
Як вважає податкова інспекція, вищенаведене свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ «Майра»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.
Таким чином, правочини, укладені від імені ТОВ «Майра»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.
Отже, правочин, внаслідок якого неправомірно віднесено суми до податкового кредиту, по операціям з ТОВ «Майра»по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави у вигляді податків, суперечить інтересам держави і суспільства і вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та контрагентами здійснювався на підставі договору купівлі-продажу № М-1708-3-КП від 17.08.10 р., договору відповідального зберігання № 0109/1 від 01.09.11 року (з ТОВ "Майра").
Договору № 0816050399 від 30.11.09 р., додаткової угоди до вказаного договору № 1 від 20.01.10 р., специфікацій до вказаного договору № 2 від 01.03.10 р., № 3 від 03.03.10 р., № 4 від 15.03.10 р., № 5 від 17.08.10 р., № 6 від 27.08.10 р., № 7 від 01.09.10 р., № 8 від 02.09.10 р., № 9 від 06.09.10 р., № 10 від 07.09.10 р., № 11 від 10.12.10 р., № 12 від 13.12.10 р. (ПАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат"), договору №1-1 від 01.10.10 р. (ТОВ "Балаклійське ХПП"), договору № 1-5 від 20.12.10 р., протоколом розбіжностей до договору( ПП "Завод продовольчих товарів "Каре""), договору № 1-2 від 01 12 10 року( ПАТ "Гарант" ).
На виконання умов договору укладеного між підприємством позивача та ТОВ «Майра», останнє передало, а позивач прийняв товар, оплативши його вартість. ТОВ «Майра»було виписано на користь ФОП ОСОБА_3 податкові накладні, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаного ним за вищевказаним договором товару, видаткові накладні. Зазначені податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.
Акти приймання-передачі товару від 19.10.2010 р., 20.10.2010 р., 01.12.2010 р., 10.12.2010 р., 13.12.2010 р., 20.12.2010 р. підтверджують факт передачі товару.
Розрахунки відбувались у безготівковій формі, що підтверджується виписками АТ «ОТП Банк», Харківської філії ПАТ «Укрсоцбанк». Транспортування товару здійснювалось ТОВ «Архар», про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні.
При цьому, сам податковий орган не заперечив підтвердження господарських операцій первинною фінінансово-господарською документацією.
Суд зазначає наступне.
Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як визначено у ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Товар, який виступає об'єктом договірних відносин поставки, призначається, як правило, для використання у підприємницькій діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. На момент укладення договору поставки товар може бути відсутнім у продавця. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.
В розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Згідно наданих податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.
Тобто, сторони за вказаними договорами в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, здійснили поставку товару належної якості та кількості в обумовлені строки замовнику (покупцю), сторони один до одного претензій не мають, а отже договір між ними укладений та виконаний у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищенаведене, понесені позивачем валові витрати підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.
Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок податкової інспекції щодо того, що правочини, укладені від імені ТОВ «Майра»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства не ґрунтується на наведених нормах законодавства та встановлених обставинах справи.
Як вважає податкова інспекція, ФОП ОСОБА_3 не мала права одержувати призначений для реалізації цукор від особи, у якої не було ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром. Також, на думку відповідача, у ФОП ОСОБА_3 не було права реалізовувати цукор суб'єктам господарювання роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання, так як ФОП ОСОБА_3 не мала ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром.
У відповідності до ст. 2 Закону України від «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню. В Прикінцевих положеннях Закону (стаття 24) встановлено, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», одним із принципів державної політики у сфері ліцензування є встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною першою статті 9 цього Закону.
З метою приведення Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»у відповідність до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», частину другу статті 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»: «Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії).»виключено.
Отже, відсутність у ФОП ОСОБА_3 ліцензії (спеціального дозволу) на оптову торгівлю цукром на внутрішньому ринку України не може бути підставою для твердження про наявність порушень вимог чинного законодавства, що регулює правовідносини ліцензування.
Згідно з п.п. 7.4.1. та п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»встановлено декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме: - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; - настання першої з подій, з якими Закон пов'язує право платника податку на податковий кредит.
Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Як платник податку на додану вартість ТОВ «Майра»зареєстровано в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 22.12.2009 р., має свідоцтво платника ПДВ № 100260400. Індивідуальний податковий номер 368174920384.
На момент укладання угод з позивачем ТОВ «Майра»перебувало в Єдиному державному реєстрі (код ЄДРПОУ 36817495).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Майра»на момент укладення договорів та складення податкових та видаткових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту.
Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Згідно з п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
Відповідно до п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, відповідачем не доказана правомірність свого рішення, не обґрунтовано посилання на те, що дослідження розрахунків між підприємствами -постачальниками впливає на встановлення факту правомірності задекларованих позивачем до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість.
Суд зауважує, що невиконання свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету контрагентами тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, але зазначені обставини не є підставою для позбавлення позивача на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами позивача податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Приймаючи до уваги те, що Закон України «Про податок на додану вартість»підставою для отримання відшкодування визначав дані тільки податкової декларації за звітний період і не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків, твердження відповідача є неправомірними.
Згідно п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.
За таких умов, факти, вказані в акті № 281/17-2556500046 від 21.03.2011 р. документальної невиїзної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та в декларації про доходи за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з постачальником товару ТОВ «Майра», слід вважати недоведеними.
З огляду на це, суд дійшов висновку що податкове повідомлення - рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області №000033100 від 04.04.11 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12827,50 грн., з яких за основним платежем -10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2565,50 грн. є протиправним і повинно бути скасоване, як таке, що прийняте з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159. 160-163. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Куп"янської об"єднаної державної податкової інспекції Харківської області, треті особи: Публічне акціонерне товариство Куп"янський молочноконсервний комбінат та Товариство з обмеженою відповідальністю "Майра" про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Куп"янської об"єднаної державної податкової інспекції Харківської області №000033100 від 04.04.11 року, яким збільшено суму грошового зобов"язання по податку на додану вартість на суму 12827,50 грн., з яких за основним платежем 10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2565,50грн.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено 14.09.11 р.
Суддя Бідонько А.В.