"09" серпня 2011 р. м. Київ К/9991/15710/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Рибченко А.О.,
при секретарі Сватко А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -ДПІ)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011
у справі № 2а-15959/09/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер Логістік Сервіс” (далі -Товариство)
до ДПІ,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -державної податкової адміністрації у м. Києві (далі -ДПА у м. Києві)
та Державної податкової адміністрації України (далі -ДПА)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача -Косякевич Ю.С.,
третьої особи (ДПА) -Діанова О.І.,
третьої особи (ДПА у м. Києві) -Іващенко О.С.,
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 18.05.2009 № 0000292307/0, від 18.05.2008 № 0000282307/0, від 22.07.2009 № 0000292307/1, від 22.07.2007 № 0000282307/1, від 01.10.2009 № 0000292307/2, від 01.10.2009 № 0000292307/2, від 01.10.2009 № 0000512307/2 та від 01.10.2009 № 0000502307/2.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2010 у позові відмовлено з мотивів відсутності у поданих позивачем первинних документах інформації про зміст наданих позивачеві інформаційно-консультативних послуг для встановлення їх зв'язку з господарською діяльністю Товариства. Крім того, за висновком цього суду, відсутність звітів про розповсюдження сувенірної продукції в рекламних цілях, а також перебування у користуванні позивача приміщення на умовах оренди виключає правомірність врахування витрат на виготовлення вказаної продукції, а також витрат по сплаті податку на землю під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 назване рішення скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив, зокрема, з наявності належного документального підтвердження як факту надання спірних послуг, так і їх зв'язку з діяльністю Товариства, що обумовлює правильність відображення результатів цих послуг у податковому обліку позивача.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильного та вмотивованого рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу -без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2005 по 30.09.2008, оформленої актом від 30.04.2009 № 251/23/7/32915150, податковим органом було прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, за якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 097 372 грн. (у тому числі 1 398 248 грн. за основним платежем та 699 124 грн. за штрафними санкціями), а також податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 730 712,50 грн. (у тому числі 2 006 657 грн. за основним платежем та 1 724 055,50 грн. за штрафними санкціями). В ході процедури оскарження позивачем зазначених донарахувань в адміністративному порядку Товариству було додатково донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 171000 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 15000 грн. Підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії став висновок ДПІ про безпідставне включення позивачем до валових витрат вартості інформаційно-консультативних послуг за відсутності звітів про їх виконання та актів приймання-передачі з описом таких послуг. До того ж, в акті перевірки було зафіксовано факт включення Товариством до складу валових витрат коштів, сплачених позивачем як орендарем приміщення орендодавцеві на відшкодування витрат на сплату земельного податку, а також витрат на придбання сувенірної продукції без наявності детальних звітів щодо її розповсюдження в рекламних цілях.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо дотримання позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту у перевірений період.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків щодо наявності у Товариства первинних документів, які б підтверджували право позивача на податковий кредит та валові витрати за наслідками здійснення операцій з надання інформаційно-консультативних послуг. Так, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд послався на відсутність у справі актів приймання-передачі послуг з інформацією про їх зміст.
Однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам та наявним у матеріалах справи доказам.
Чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах.
Як вбачається з наявних у справі договорів про надання інформаційно-консультативних послуг, укладених позивачем (замовник) з виконавцями послуг - товариством з обмеженою відповідальністю «Укрлогістик», товариством з обмеженою відповідальністю «Натуроснова», товариством з обмеженою відповідальністю «Східконсалтинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Єврологістик», останні надавали позивачеві за його замовленням, зокрема, транспортно-експедиційні послуги (які полягали в організації перевезення вантажу за обумовленим маршрутом), що підтверджується, зокрема, наявними у справі заявками-замовленнями позивача, товарно-транспортними накладними тощо.
Оскільки власне факт надання спірних послуг податковим органом не заперечується, а у справі містяться фактичні дані, які дозволяють встановити зміст, вартість та характер спірних послуг, то слід погодитися з висновком апеляційного суду про обґрунтованість віднесення позивачем вартості цих послуг та сплаченого у складі цієї вартості ПДВ до валових витрат та податкового кредиту Товариства відповідно.
Відповідно до підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.
У вказаній нормі не наведено вичерпного переліку рекламних заходів, які підлягають включенню до валових витрат на підставі цього припису Закону. Податковим органом не заперечується власне факт виготовлення спірної сувенірної продукції (ручок, курток, календарів, щоденників тощо) з інформацією про Товариство у рекламних цілях. А відтак витрати позивача на виготовлення цих товарів обґрунтовано було включено до валових витрат Товариства.
Як вбачається з акта перевірки, умовою договору оренди від 01.01.2006 № 53, укладеного позивачем (орендар) та Інститутом нетвердих матеріалів НАН України (орендодавець), було передбачено відшкодування Товариством понесених орендодавцем витрат зі сплати податку за землю, виходячи з площі орендованих Товариством приміщень. Наведена умова договору не наділяє позивача статусом платника земельного податку, а фактично встановлює додаткові витрати на оренду приміщення, які на підставі підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають включенню до валових витрат позивача.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування правильної та вмотивованої постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-15959/09/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
С.Е. Острович
А.О. Рибченко