"06" вересня 2011 р.Справа № 12/17-1263-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Лашина В.В.Суддів: Єрмілова Г.А.
Воронюка О.Л.
При секретарі: Хом'як О.С.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: ОСОБА_2 -довіреність б/н від 06.09.2010 р.,
від відповідача: ОСОБА_3 -довіреність № 11/3 від 11.03.2011 р.,
від третьої особи: не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-лізингова компанія „Рента”
на рішення господарського суду Одеської області
від 03.08.2011 р.
по справі № 12/17-1263-2011
за позовом: Приватного підприємства „Кабаре-Лідер”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-лізингова компанія „Рента”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
01 квітня 2011 року Приватне підприємство «Кабаре-Лідер»(далі -ПП «Кабаре-Лідер») звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента»(в подальшому -ТОВ «ІЛК «Рента») про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, 21 березня 2011 року за договором № 17\06\08-Л фінансового лізингу обладнання від 23.07.2008 р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в порушення ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»нотаріус допустив вчинення виконавчого напису за наявності спору з лізингодавцем стосовно суми боргу за лізинговими платежами та не взяв до уваги те, що за умовами договору лізингу строк виконання зобов'язань за ним не настав. Крім цього, у заяві про зміни підстави позову від 08.06.2011 р. позивач зазначив, що відповідачем у відповідності до умов договору фінансового лізингу не надсилались повідомлення про відмову від договору чи розірвання договору. Також виконавчий напис не відповідає вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат»та п. 287 Інструкціїпро порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20\5.
Рішенням господарського суду Одеської області від 03.08.2011 р. (колегія суддів: Цісельський О.В., Панченко О.Л., Аленін О.Ю.) позовні вимоги задоволені. Виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 3714 за договором фінансового лізингу обладнання від 23.07.2008 р. № 07\06\08-Л між ТОВ «ІЛК «Рента»та ПП «Кабаре-Лідер», визнаний таким, що не підлягає виконанню. З відповідача на користь позивача стягнуто 85 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ «ІЛК «Рента»в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального права, оскільки єдиною і достатньою підставою для виникнення у лізингодавця права на відмову від договору фінансового лізингу та пред'явлення вимог про повернення предмета лізингу у відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»визначено випадок несплати лізингоодержувачем лізингового платежу частково або у повному обсязі та це прострочення становить більш 30 днів. Як зазначає апелянт, ст. 7 вказаного Закону взагалі не передбачає обов'язкового письмового повідомлення про відмову від договору та письмової вимоги про повернення предмету лізингу. Також господарський суд задовольнив вимоги позивача у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, в порушення ст. 16 ЦК України, тому що ст. 50 Закону України «Про нотаріат»не встановлює конкретного способу оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, а також не містить положень щодо того, в порядку якого судочинства та у формі якого провадження має розглядатися скарга чи позовна заява заінтересованої особи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча третя особа була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі, своїм правом на участь в судовому засіданні остання не скористалася.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2008 р. між сторонами був укладений договір № 17\06\08-Л фінансового лізингу обладнання, за умовами якого, а також з врахуванням додаткової угоди № 01 від 26.09.2008 р., ТОВ «ІЛК «Рента»(лізингодавець) зобов'язалось набути у власність та передати ПП «Кабаре-Лідер»(лізингоодержувач) на умовах фінансового лізингу в тимчасове володіння і користування кавові автомати згідно специфікації.
Пунктом 2.2. договору визначено, що у разі дострокового розірвання договору, або в разі закінчення строку користування предметом лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмету лізингу, лізингоодержувач повинен повернути предмет лізингу лізингодавцю.
Згідно до п. 12.7. договору, лізингодавець має право достроково припинити дію договору та вимагати повернення предмета лізингу у випадку, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив або сплатив не у повному обсязі лізинговий платіж, а також всі належні до оплати платежі у строк, встановлений графіком оплати лізингових платежів (додаток № 2 до цього договору), і прострочення оплати становить більше 30 днів.
У зв'язку з тим, що ПП «Кабаре-Лідер»неналежним чином виконані свої зобов'язання з оплати лізингових платежів, ТОВ «ІЛК «Рента»16.02.2010 р. направило позивачу повідомлення, в якій міститься вимога про сплату простроченої заборгованості у розмірі 1 551 657,63 грн., пені у розмірі 112 098,54 грн. та 3 % річних в сумі 17312,86 грн., а також про повернення предмету лізингу.
Вказана вимога боржником виконана не була. Водночас, доказів отримання ПП «Кабаре-Лідер»цієї вимоги матеріали справи не містять.
У зв'язку з цим, ТОВ «ІЛК «Рента»звернулося до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про вчинення виконавчого напису.
09 липня 2010 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис за договором фінансового лізингу № 1706\08-Л від 23.07.2008 р., яким запропоновано позивачу повернути ТОВ «ІЛК «Рента»обладнання, що було предметом вказаного договору лізингу на загальну суму 3 447 796,16 грн.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло на більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.
В силу пунктів 282, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 р. за № 283/8882, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктом 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, встановлено, що для одержання виконавчого напису для повернення предмету лізингу подаються: оригінал договору лізингу; засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПП «Кабаре-Лідер», місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ «ІЛК «Рента»не повідомляло ПП «Кабаре-Лідер»про відмову від договору у зв'язку з порушенням лізингоодержувачем зобов'язань за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів, а тому не набуло права вимагати повернення предмету лізингу на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить до висновку про те, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи та ним дана належна юридична оцінка.
Посилання ТОВ «ІЛК «Рента»на те, що чинне законодавство не передбачає обов'язку письмового повідомлення для здійснення витребування предмету лізингу, судова колегія вважає помилковими з огляду на таке.
Частинами 1, 3 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно до ч. 2 ст. 7 цього Закону лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
При цьому, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»відмова від договору лізингу вважається вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Конкретизація цього положення міститься у ч. 2 ст. 782 ЦК України, яка пов'язує це саме з моментом отримання наймачем (лізингоодержувачем) повідомлення наймодавця (лізингодавця) про відмову від договору.
Про обов'язкове вручення письмового повідомлення говорить й п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Натомість, матеріали справи не містять доказів отримання ПП «Кабаре-Лідер»повідомлення від 10.02.2010 р., в якому ТОВ «ІЛК «Рента»вимагає сплати простроченої заборгованості та повернення предмету лізингу. Інших повідомлень, в тому числі про відмову від договору, матеріали справи не містять.
Твердження апелянта про невідповідність обраного позивачем способу захисту та непідвідомчість цієї справи господарським судам, судова колегія вважає хибними.
Як вбачається з позовної заяви та обставин справи, позивач звернувся до суду не зі скаргою на нотаріальну дію, що мала б бути розглянута в іншому порядку судочинства, а з позовом, в якому оспорював правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, тобто між ним і кредитором виник спір про право, що має розглядатися судом. У цьому випадку справа повинна розглядатися саме у позовному провадженні, в якому сторонами виступають кредитор і боржник, а відтак приватний нотаріус не є належною стороною в спорі.
Зазначене підтверджується правовою позицією, втіленої у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні».
Частиною 3 ст. 15 ГПК України унормовано, що справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Отже, законодавцем чітко передбачено, що спори про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, розглядається за наявності певного суб'єктного складу учасників, встановленого положеннями ст. 1 ГПК України, господарським судом за позовом боржника до стягувача.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента»залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2011 р. по справі № 12/17-1263-2011 -без змін.
Головуючий суддя В.В.Лашин
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя О.Л. Воронюк
Повна постанова складена 07.09.2011 р.