Справа № 2а/1570/4143/2011
08 серпня 2011 року м.Одеса
року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
суддів Колесниченко О.В.
Завальнюка І.В.
секретаря Юзефович Ю.А.
за участю перекладача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні,
До суду звернувся з позовом ОСОБА_3 (далі Позивач) до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі Комітет), за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області (далі Управління) в якому зазначив, що він є громадянином Камеруну, в 2006 році став членом політичної партії Соціально-Демокритичний Фронт, з 2008 року він був головою осередку молодіжного крила цієї партії. У лютому 2008 року Позивач разом із членами свого осередку організували в своєму кварталі маніфестацію, він був організатором маніфесту, виступав у ролі спікера. Поліція намагалась розігнати маніфестацію відразу після її початку, деяких учасників поранили, деяких заарештували. Позивача, як організатора і спікера, намагалися затримати, але йому вдалося втекти. Потім він переховувався, проте 20.05.2010 року, під час національного свята, члени осередку запланували мітинг, він разом із членами своєї партії прийшов на місце проведення мітингу, але представники уряду сказали їм, що мітинг проводитись не буде. Через кілька днів члени партії спробували організувати мітинг знову. Мітинг був розігнаний поліцією. 31 травня офіс партії Позивача був зруйнований, там залишили повідомлення, що якщо члени партії будуть продовжувати свою діяльність їх почнуть переслідувати. Побоюючись переслідувань з боку влади, виїхав з країни походження.
Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних переконань, був вимушений в пошуках притулку 12.10.2010 року звернутись до Управління з заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 20.05.2011 року позивач отримав повідомлення про відмову у наданні статусу біженця.
Вважаючи рішення необґрунтованим та незаконним, ОСОБА_3 просив визнати його нечинним з моменту прийняття та зобов'язати відповідача надати статус біженця в Україні, оскільки рішення прийнято у порушення статті 1 Закону України «Про біженців», так як переслідування осіб за політичними переконаннями в Камеруні підтверджуються висновками міжнародних організацій.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та додатково пояснив, що крім осередку партії, яку він очолював у травневому мітингу приймало участь багато інших партій, погрожували не тільки йому, але і лідерам інших партій, та біля дверей свого будинку він знайшов лист з погрозами.
Представник відповідача та третьої особи до судового засідання не з'явився, був повідомлений про день, час місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Суд визнав його неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_3, є громадянином Камеруну, за національністю - банту (підгрупа івунду), за віросповіданням - католик, постійно проживав у місті Яунда, Камерун. З країни походження виїхав 30.09.2010 року літаком, офіційно - за студентською візою, 01.10.2010 року прибув до України
Зазначенні обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника (а.с.20-67).
12 жовтня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Управління з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував причини виїзду з країни походження тим, що у 2006 році він вступив до партії SDF (соціал-демократична сила), цю партію очолює АДРЕСА_1. 14.02.2006 року він був призначений головою районного осередку, почав активно працювати в партії, вона була опозиційна. З 23 по 28 лютого був оголошений всенародний страйк, його район також приймав участь у мітингу, проте 28 лютого всередині дня військові почали розганяти людей, багато людей було заарештовано. Позивач втік, в травні 2010 року військові знову почали розганяти молодь, було спалено «Дім молоді», де осередок партії збирався. 30.06.2010 року він виїхав до м.Лімбі, щоб приховатися поки припиняться арешти. Там він дізнався, що багатьох заарештовано. Позивача попередили, щоб він не повертався додому, потім він виїхав з країни походження (а.с.23).
10.10.2010 року начальником Управління був прийнятий наказ №78 у відповідності до п.1 ст.9 ЗУ „Про біженців” про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця громадянину Камеруну ОСОБА_3 (а.с.26).
05.11.2010 року начальником Управління у відповідності до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про біженців»прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Камеруну ОСОБА_3 (а.с.53).
31.12.2010 року начальником Управління у відповідності до пункту 1 статті 13 Закону України «Про біженців»прийнятий наказ №100 про продовження оформлення особової справи на громадянина Камеруну ОСОБА_3 (а.с.63).
17.02.2011 року за результатами розгляду особової справи заявника Управління дійшло до висновку, що громадянин Камеруну ОСОБА_3 не підпадає під критерії визначення «біженця»у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що ОСОБА_3 не справляє враження особи, яка дійсно мала відношення до партії або приймала участь у мітингах; сумнівним виглядає існування факту арешту, про який повідомив ОСОБА_3, так як він зміг отримати візу без особистої присутності, оскільки він повідомив, що візу оформлював його друг. Крім того, під час перебування в м.Ламбре позивач не мав ніяких проблем зі владою, офіційних переслідувань не зазнавав, виїзд спричинений не особистими загрозами, а слухами та відомостями, неофіційними даними. Також ОСОБА_3 не зміг надати будь-яких доказів, щодо обставин виїзду з Камеруну, під час прямування до України був в Туреччині та Нігерії, проте в жодній з цих країн не звернувся до влади за захистом (а.с.65-67).
Рішенням Комітету №296-11 від 23.03.2011 року з посиланням на статті 1, абзац 5 статті 10 Закону України «Про біженців»висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця в Україні громадянину Камеруну ОСОБА_3 відмовлено. (а.с.8).
20.05.2011 року позивач отримав повідомлення про відмову у наданні статусу біженця (а.с8).
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України „Про біженців” відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд не прийняв до уваги пояснення позивача в обґрунтування позовних вимог, оскільки вони нічим, крім слів заявника не підтверджуються. Суд не приймає до уваги у якості доказу членський квиток ОСОБА_3 соціал-демократичного фронту, оскільки на ньому відсутня фотокартка позивача та цей квиток не скріплений відповідною печаткою.
Крім того, позивачем не наведено конкретних фактів щодо висловлювань погроз, пов'язаних з расою, національністю та релігійною належністю саме на його адресу. Факти, які навів позивач є загальновідомими та містяться в мережі Інтернет.
Також у судовому засіданні позивач зазначив, що він біля дверей свого будинку знайшов лист з погрозами, проте не надав його ані до міграційної служби, ані до суду в той же час надавши до міграційної служби копію паспорту, документи на підтвердження здобуття гідної освіти та партійний квиток, що ставить взагалі під сумнів існування вищезазначеного листа.
На запитання суду у судовому засіданні позивач не зміг пояснити яким чином йому погрожували, а лише зазначив, що після переїзду до м.Лімбі дізнався, що багатьох осіб після травневого мітингу було заарештовано. ОСОБА_3 залишив країну свого походження за студентською візою, тобто жодних перешкод з боку влади Камеруну не було, позивача не переслідували. В міграційній службі а також у судовому засіданні позивач зазначив, що він почав займатись політикою та вступив до партії лише тому, що маючи вищу освіту він не міг знайти собі роботу, яка б добре оплачувалась. Таке твердження позивача свідчить про економічну складову приїзду позивача до України, а звернення до відповідача за наданням статусу біженця -спроба легалізувати своє перебування на території України.
Крім того, про безпідставність заяви про надання статусу біженця свідчить той факт, що ОСОБА_3 перебуваючи на території двох небезпечних для нього країн (Туреччина, Нігерія) не повідомив нікого про те, що він є біженцем та за захистом до міграційних служб цих країн не звертався, а цілеспрямовано направлявся саме до України в місто Одесу.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав ОСОБА_3 до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною звернення до відповідача з заявою є спроба легалізувати своєї перебування на Україні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_3 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем та третьою особою здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та Управління діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення №296-11 від 23.03.2011 року про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні -відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.
Головуючий
Судді
12 серпня 2011 року