Справа № 2а/1570/140/2011
11 серпня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., суддів Корой С.М., Харченко Ю.В., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмові у наданні статусу біженця та зобов'язання вчинити певні дії, -
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмові у наданні статусу біженця від 02.08.2010 року №240-10 та зобов'язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні 11.08.2011 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування тієї обставини, що позивач є чоловіком особи, якій держава Україна надала вже статус біженця, в зв'язку із чим, він відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців»зобов'язаний також був отримати від України статус біженця. Представник відповідача був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи (а.с.89), але в судове засідання не з'явився, а тому, на підставі положень ст.128 КАС України справа слухалась за його відсутності за наявними в справі доказами.
Заслухавши пояснення позивача, його представника та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців»є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач є громадянином Афганістану. У 2004 році позивач втік з Афганістану до Російської Федерації, а потім потрапив до України. 25.12.2009 року за №315 (а.с.21-22) позивач подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 02.08.2010 року №240-10 (а.с.19) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної або етнічної групи.
Суд не погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця від 02.08.2010 року №240-10 з наступних підстав:
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців»біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Приймаючи оскаржене рішення від 02.08.2010 року №240-10 (а.с.19) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців».
Але, відповідачем не прийнято до уваги те, що згідно свідоцтва про одруження від 25.10.2007 року №513 (а.с.71) та його перекладу на українську мову (а.с.69-70) позивач уклав шлюб з Джамадар Західой.
Відповідно до посвідчення біженця Серія НОМЕР_1 (а.с.72-74) ОСОБА_2 отримала статус біженця в Україні та постійно проживає на території України разом із позивачем та їхніми дітьми у свідоцтвах про народження яких (а.с.85-88) та в перекладах на українську мову (а.с.75-78) позивач зазначений батьком їх сумісних дітей.
За цих обставин держава Україна гарантує возз'єднання родин та згідно положень ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців»гарантує надання статусу біженця другому подружжю, який ще не набув статусу біженця, за відсутності умов, передбачених пунктами другим, третім та четвертим статті 10 цього ж Закону.
Відповідно до п.2-4 ст.10 Закону України «Про біженців», особі не може бути наданий статус біженця, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй.
В матеріалах особової справи позивача та висновку посадової особи міграційної служби від 01.06.2010 року №09/236 (а.с.58-60) відсутні посилання на те, що позивач підпадає під ознаки особи, вказані у п.2-4 ст.10 Закону України «Про біженців». Навпаки, позивач отримував дозвіл на імміграцію в України №22/2920 (а.с.55) та пройшов перевірку ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області -лист від 13.04.2010 року №31/30-580 -а.с.45), що свідчить про те, що він не є особою, якій заборонений в'їзд до України.
Виходячи з цього, у відповідача не було правових підстав для перешкоди возз'єднання родини біженця та відмови позивачу у наданні йому статусу біженця.
Не змінює цього висновку й посилання посадової особи органу міграційної служби в Одеській області у своєму висновку від 01.06.2010 року №09/236 (а.с.58-60) на те, що позивач повертався до Афганістану на похорон доньки та для того, щоб забрати родину і це позбавляє позивача права претендувати на отримання статусу біженця, оскільки ч.3 ст.4 Закону України «Про біженців»дозволяє біженцям з метою возз'єднання родини вільно залишати територію України без будь-яких правових наслідків.
Суд встановивши під час офіційного з'ясування обставин справи не відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, зобов'язаний винести постанову про задоволення позовних вимог щодо його скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу статусу біженця.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 02.08.2010 року №240-10 щодо відмови у наданні статусу біженця ОСОБА_1.
3. Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігій (01025, м.Київ, вуд.Володимирська 9) прийняти рішення про надання громадянину Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу біженця в Україні, відповідно до положень ст.4 Закону України «Про статус біженців».
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 12 серпня 2011 року
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Корой С.М.
Харченко Ю.В.