33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"15" серпня 2011 р. Справа № 5019/1138/11
За позовом Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави
в особі Міністерства оборони України
в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне
до відповідача підприємця ОСОБА_1
про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
Суддя Бережнюк В.В.
Представники:
Від позивача : представник . не з'явився
Від відповідача : представник ОСОБА_1
Від органу прокуратури: Жоган А.А.
СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне звернувся до господарського суду Рівненської області із позовом до підприємця ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування вимог зазначає, що 27 грудня 2011 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне та приватним підприємцем ОСОБА_1. був укладений Договір оренди № 5 нерухомого військового майна, технічного майданчика площею 1417 кв. м. розташованого в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко № 1 м. Рівне, вартістю 44 380 грн. Прокурор вказує, що в ході перевірки виявлено факт використання підприємцем ОСОБА_1. земельної ділянки із числа земель оборони військового містечка № 1 в м. Рівне для здійснення підприємницької діяльності - надання послуг парковки та стоянки автомобілів без посвідчення у встановленому порядку права користування земельною ділянкою та зміни цільового призначення. Зазначене є істотним порушенням вимог чинного законодавства щодо цільового використання земель оборони. Крім того, відповідно до п. 5.8. вищезазначеного Договору оренди майна орендар зобов'язаний застрахувати об'єкт оренди, що не було ним зроблено. Позивач вважає, що технічний майданчик, про який іде мова у Договорі №5, відноситься до земель оборони і його використання для облаштування парковки стоянки для автомобілів суперечить вимогам чинного законодавства.
Таким чином прокурор вважає, що в момент укладення Договору №5 від 27.12.2010 р. сторонами не було дотримано вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним вказаного Договору.
Окрім цього, позивач зазначає, що земельна ділянка площею 1417 кв.м., що розташована в Рівненському гарнізоні у військовому містечку №1 м.Рівне, вартістю 44380 грн., перебуває у підприємця ОСОБА_1 у користуванні незаконно, тому просить суд витребувати у останнього з чужого незаконного володіння дану земельну ділянку та повернути її законному землекористувачу.
В судовому засіданні представник органу прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Просить суд позов задоволити.
Відповідач надав письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві. Вказує, що зміст укладеного між сторонами Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки даний правочин вчинений у формі, що встановлена законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків. Також відповідач пояснює, що відповідно Договору страхування майна визначення "Земельна ділянка" було написано помилково, тому договір страхування було переоформлено, де в розділі "Майно та його характеристика" написано "Технічний майданчик" згідно назви Договору оренди № 5 від 27.12.2010 року "Нерухомого військового майна, технічного майданчика розташованого в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко № 1 м.Рівне". Відповідач вважає, що у суду немає достатніх підстав для визнання недійсним Договору №5 від 27.12.2010 р. Крім того вважає, що підприємець ОСОБА_1 правомірно використовує нерухоме військове майно на підставі укладеного Договору оренди, тому вимога позивача про витребування у відповідача з чужого незаконного володіння земельної ділянки є необґрунтованою. Враховуючи все викладене підприємець ОСОБА_1 просить в позові відмовити.
В судовому засіданні відповідач підтримав доводи, що викладені у відзиві.
Позивачем подано суду заперечення на відзив, у яких не погоджується з доводами відповідача і зазначає, що у підписаному сторонами Договорі відсутні істотні умови, що ідентифікують майно, стосовно якого надається право користування і які стосуються предмету договору, та є необхідними для договорів даного виду. Так, у договорі не вказано місцезнаходження майданчика, літери за планом БТІ, точних меж ділянки, що унеможливлює встановити його площу. Більше того, вказаний у договорі технічний майданчик є неподільною складовою військового містечка № 1, що знаходиться в м. Рівне по вул. Соборній, 227 і межі орендованого майна на місцевості не виділені. Також, ч. З ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що орендодавцями можуть бути підприємства, установи та організації -щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Однак, при укладені Договору оренди № 5 нерухомого військового майна - технічного майданчика площею 1417 кв. м. розташований в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко № 1 м. Рівне сторонами було допущено порушення вимог вказаної норми закону. Таким чином прокурор вважає, що сторонами у Договорі не було погоджено його істотних умов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника органу прокуратури та відповідача, повно та об'єктивно оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити. При цьому суд виходив з такого.
Судом встановлено, що 27 грудня 2011 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Рівне (Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено Договір оренди №5 нерухомого військового майна, технічного майданчика розташованого в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко №1 м.Рівне (арк.с.26-34). Згідно предмету Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - технічний майданчик площею 1417,0 кв. м. військового містечка №1, що знаходиться на балансі КЕВ м.Рівне, розташоване за адресою: м.Рівне, військове містечко № 1, вартість якого визначена на 31.07.2010 року за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 44 380 грн. Назване нерухоме майно Орендодавець передає Орендарю для використання під розміщення автомобільної парковки для легкових автомобілів на 36 місць (п.1.3. Договору).
Відповідно до пунктів 2.1.-2.3. Договору №5 Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк три роки і більше - не раніше дати державної реєстрації Договору) та акта приймання-передачі Майна. На момент укладення Договору відсутні права будь-яких третіх осіб на Майно, що передається в оренду. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку/акті оцінки, складеною за Методикою оцінки.
За умовами розділу 3 Договору орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (липень 2010 року) на рівні 580,00 грн. за результатами конкурсу (домовленості) з врахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати визначеної на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 14.10.95 року № 786(із змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (липень 2010 року) 554,75 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок Орендодавця в територіальному органі Державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Цей Договір діє з 27.12.2010 р. по 30.12.2010 р. включно (п.10.1.).
Згідно п.10.6.1. сторони погодилися, що цей договір може бути достроково розірваний на вимогу Орендодавця, якщо Орендар: використовує майно не відповідно до умов договору; не вніс плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; не робить поточний та інші види ремонтів орендованого майна згідно з умовами Договору; передає орендоване майно (його частку) у суборенду; не застрахував орендоване майно згідно п.5.8. цього Договору; не переглядає оренду плату у разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення розміру орендної плати.
Договір підписано сторонами та скріплено печаткою КЕВ м.Рівне.
На виконання умов Договору КЕВ м.Рівне передало підприємцю Пікарському Ф.Й. нерухоме військове майно, технічний майданчик розташований в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко №1 м.Рівне площею 1417,0 кв. м. Вказана обставина підтверджується Актом приймання-передачі (арк.с.35).
За умовами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 65, 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони.
Відповідно до ч. 4 ст. 77 Земельного кодексу України порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Аналогічну вимогу встановлено ч. З п. 5 ст. 20 Земельного кодексу України відповідно до якої земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування.
Відповідно до ч. ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони»військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства.
Згідно вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Крім того, згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води та інші природні ресурси, а також майно закріплене за військовими частинами і військовими навчальними закладами, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління, а згідно ст. ст. З, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», як орган державного управління у Збройних Силах України, Міністерство оборони України несе відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань.
Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями державної власності належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а згідно ст. 4 Закону України „Про оренду землі", орендодавцем земельних ділянок можуть виступати лише особи, у власності яких перебувають ці земельні ділянки.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Проаналізувавши укладений між сторонами Договір оренди №5 від 27.12.2010 р. суд прийшов до висновку, що зміст спірного договору не суперечить чинному законодавству та відповідає його вимогам.
У позовній заяві позивач вказує, що згідно Договору від 27.122010 року земельна ділянка використовується відповідачем із числа земель оборони для здійснення підприємницької діяльності з істотним порушенням вимог чинного законодавства щодо цільового використання земель оборони без наявності необхідних на те документів.
Разом з тим суд звертає увагу, що у матеріалах справи міститься копія Додаткового переліку №17 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони та Збройних Силах України (арк.с.65-66). До згаданого переліку входить технічний майданчик, що знаходиться у військовому містечку №1 м.Рівне, та закріплений за КЕВ м.Рівне. Також у справі міститься копія Протоколу засідання конкурсної комісії КЕВ м.Рівне від 27.10.2010 р. про визначення переможця конкурсу на право укладання договору оренди нерухомого військового майна, технічного майданчика площею 1417 кв.м. військового містечка №1 м.Рівне, згідно якого переможцем конкурсу визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи копію Договору серії 212/01 №06 від 05.07.2011 р. добровільного страхування майна - технічного майданчика загальною площею 1417 кв.м. Вказаний Договір страхування є належним доказом того, що орендоване майно застраховане Орендарем. Наявність згаданого Договору страхування у справі спростовує твердження прокурора про те, що відповідач не застрахував орендоване майно.
Отже, посилання прокурора на те, що відповідач використовує земельну ділянку із числа земель оборони без посвідчення права користування даною ділянкою, є необґрунтованим, та спростовується наявними у справі матеріалами.
Також суд звертає увагу, що укладення сторонами спірного Договору не тягне за собою як наслідок зміну цільового призначення земельної ділянки, що надана відповідачу у оренду (користування), оскільки стаття 20 Земельного кодексу України передбачає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до ст.215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, за умовами яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В свою чергу господарський суд, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши наведені вище правові норми та матеріали справи господарський суд прийшов до висновку, що обставини, на які покликається позивач у даній справі, не є підставою для визнання недійсним Договору оренди №5 від 27.12.2010 р. нерухомого військового майна, технічного майданчика розташованого в Рівненському гарнізоні за адресою: військове містечко №1 м.Рівне.
Окрім цього, немає також підстав для задоволення вимоги позивача до підприємця ОСОБА_1 про витребування згаданої вище земельної ділянки з чужого незаконного володіння та повернення її законному землекористувачу, оскільки обов'язковою умовою для задоволення такої вимоги є факт незаконного володіння чи користування відповідачем даною земельною ділянкою (відсутність укладеного договору оренди, визнання недійсним договору оренди або його розірвання тощо). Як встановлено судом та зазначено вище, останнє позивачем не доведено.
В силу статей 43, 47, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.
Отже, враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, які викладені у позовній заяві спростовуються наведеними вище правовими нормами та матеріалами справи, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позову. За таких обставин, в позові слід відмовити.
Керуючись ст. ст.33-34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Бережнюк В.В.
повне рішення підписано 25 серпня 2011 року