16.08.2011 Справа № 5008/947/2011
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с. Кольчино Мукачівського району
до відповідача фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород
про стягнення (повернення безпідставно отриманих коштів) заборгованості в сумі 5 350 грн.
Суддя Тисянчин В. М.
Представники:
Від позивача -ОСОБА_1, фізична особа - підприємець
Від відповідача - ОСОБА_3, представник відповідача
СУТЬ СПОРУ: заявлено позов фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, с. Кольчино Мукачівського району до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород про стягнення (повернення безпідставно отриманих коштів) заборгованості в сумі 5 350 грн.
Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.
Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.
Письмовим відзивом на позов (вх. № 7945/2011 від 16.08.2011 року) відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі та зобов'язується по мірі можливості погасити борг.
Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд
08.11.2007 року ФОП ОСОБА_1 помилково перерахував ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 350 грн., як плату на закупівлю матеріалів, що підтверджується, зокрема:
- випискою банківської установи від 09.11.2007 року про помилково перераховані кошти в сумі 5 350 грн.;
- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.
продовження рішення Господарського суду
Закарпатської області по справі № 5008/947/2011
від 16.08.2011 року
Заявлені вимоги позивача (претензія від 29.06.2011 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).
Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново -господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання -кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є
юридичний факт.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є повернення помилково перерахованих грошових коштів (ст. 11 ЦК України).
Отже, обов'язок відповідача повернути помилково отримані грошові кошти є безспірним.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).
Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно -правової відповідальності.
Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.
Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально -правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне
продовження рішення Господарського суду
Закарпатської області по справі № 5008/947/2011
від 16.08.2011 року
застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обов'язків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобов'язальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).
У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права -у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.
При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово -майнового стану сторони у спорі.
За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.
Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно -правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.
Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку -письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.
Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.
продовження рішення Господарського суду
Закарпатської області по справі № 5008/947/2011
від 16.08.2011 року
Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) суму 5 350 (п'ять тисяч триста п'ятдесят грн.) -основного боргу та 102 (сто дві грн.) -у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) -у відшкодування витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Тисянчин В. М.