ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 15/130-5/5619.07.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО»
доКомунального підприємства «Київпастранс»
простягнення 423 937,20 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 01.03.2010 р.;
від відповідача:ОСОБА_2 за довіреністю № 06-5/144 від 06.07.2011 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО»(надалі -ТОВ «АРМ-ЕКО», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства «Київпастранс»(надалі -КП «Київпастранс», відповідач) про стягнення 423 937,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов договору №27/1-08 від 26.02.2008 р. було поставлено відповідачу товар, а відповідач натомість свого грошового зобов'язання з його оплати належним чином не виконав, в зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 313 111,20 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 53 224,46 грн., 3% річних у розмірі 12 268,34 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 45 333,20 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2010 р. порушено провадження у справі №15/130.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. позов ТОВ «АРМ-ЕКО»задоволено частково. Стягнуто з КП «Київпастранс»на користь ТОВ «АРМ-ЕКО»основний борг у розмірі 313 111,20 грн., державне мито у розмірі 3 131,11 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 174,30 грн. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 р. в частині відмови у стягненні інфляційних нарахувань у розмірі 53 224,46 грн., 3% річних у розмірі 12 268,34 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 45 333,20 грн. скасовано, а справу №15/130 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
01.06.2011 р. в результаті автоматичного розподілу вказаної справи, остання була передана для розгляду судді Ломаці В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2011 р. справу №15/130 прийнято до провадження, присвоєно їй новий номер «№15/130-5/56»та призначено до розгляду на 23.06.2011 р.
23.06.2011 р. представником позивача до відділу діловодства суду було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, на підставі приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно змісту якої останній просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 59 826,50 грн., 3% річних у розмірі 16 448,73 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 468,37 грн.
В судовому засіданні 23.06.2011 р., з метою надання сторонам часу для подачі додаткових пояснень у справі, оголошено перерву до 19.07.2011 р.
У судове засідання 19.07.2011 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог, та просив задовольнити їх повністю. Представник відповідача в судове засідання 19.07.2011 р. з'явився, проти позову в частині стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами заперечив.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
26.02.2008 р. між ТОВ «АРМ-ЕКО»(постачальник) та КП «Київпастранс»(замовник) укладено договір про закупівлю товару №27/1-08 відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого постачальник зобов'язується здійснити поставку та передати у власність замовника вузли та деталі до рухомого складу (електротранспорт) відповідно до специфікації №1, для виконання капітальних ремонтів, а замовник зобов'язався оплатити та прийняти товар на умовах даного договору.
Відповідно до п. 2.3 Договору загальна вартість товару, що поставляється згідно з даним договором, становить -2 133 310,40 грн., в тому числі ПДВ 20% - 355 551,73 грн.
На виконання умов договору позивачем на підставі видаткових накладних було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 797 241,60 грн.
Натомість відповідач свого грошового зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 313 111,20 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. позов ТОВ «АРМ-ЕКО»задоволено частково. Стягнуто з КП «Київпастранс»на користь ТОВ «АРМ-ЕКО»основний борг у розмірі 313 111,20 грн., державне мито у розмірі 3 131,11 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 174,30 грн. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 р. в частині відмови у стягненні інфляційних нарахувань у розмірі 53 224,46 грн., 3% річних у розмірі 12 268,34 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 45 333,20 грн. скасовано, а справу №15/130 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Спір у справі виник у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача (виникло за договором №27/1-08 від 26.02.2008 р.) з оплати вартості поставленого товару у розмірі 313 111,20 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2010 р. в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011 р., а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 59 826,50 грн. та 3% річних у розмірі 16 448,73 грн., які нараховані позивачем за період з 14.07.2008 р. по 01.10.2010 р.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на лист Головного управління Державного казначейства України у місті Києві №05-04/807-7135 від 23.06.2010 р., лист Головного фінансового управління №048-2-2-04/6803 від 25.06.2010 р. з інформацією щодо стану фінансування КП «Київпастранс»через Головне управління транспорту за період з 26.02.2008 р. по 31.12.2008 р., довідку КП «Київпастранс»№03/164 від 21.06.2010 р., з яких вбачається, що було недофінансування відповідача з бюджету на капітальні ремонти рухомого складу по КФК 240900 «Цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування» КЕКВ 2410.
Проте, вказані посилання відповідача судом не приймаються з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з п. 6.1 Договору оплата за поставлений товар здійснюється замовником частинами за кожну поставлену партію товару протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі.
Разом з тим п. 6.3 Договору передбачено, що розрахунки за договором можуть проводитись за рахунок бюджетних коштів відповідного призначення, а також за рахунок власних коштів замовника.
Відповідно до частини 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин відсутність бюджетного фінансування не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Разом з тим, прийняття рішення про стягнення суми основного боргу, є висновком про настання строку виконання зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов'язання відповідача перед позивачем у розмірі 313 111,20 грн. не виконано.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.
Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень 2008 року, липень, серпень 2009 р. та квітень, травень, червень, липень 2010 р. які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційних нарахувань, що підлягає стягненню з відповідача становить 54 078,70 грн.
Разом з тим, суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунком 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 16 448,73 грн. підлягає задоволенню.
Стосовно вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 468,37 грн. суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Зі змісту договору №27/1-08 від 26.02.2008 р. вбачається, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами даним договором не встановлено.
В свою чергу, ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.
Водночас, висновок позивача про те, що подібність відносин поставки і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає змісту ст. ст. 712, 1046, 1048 Цивільного кодексу України.
Так, згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Причому, в ч. 2 ст. 712 цього Кодексу законодавцем чітко встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору поставки застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором №27/1-08 від 26.02.2008 р. та статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.
В свою чергу, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України), за договором поставки у власність передається товар за який покупець має сплатити відповідні кошти.
Таким чином, договори поставки і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи. Наведене додатково підтверджується п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/249 від 15.03.2011 р.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з КП «Київпастранс»на користь ТОВ «АРМ-ЕКО»інфляційних нарахувань у розмірі 54 078,80 грн. та 3% річних у розмірі 16 448,73 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 5 747,80 грн. та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 468,37 грн. необхідно відмовити.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО»задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс»(04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО»(33001, м. Рівне, вул. Бічна, 22; ідентифікаційний код 33001226) інфляційні нарахування у розмірі 54 078 (п'ятдесят чотири тисячі сімдесят вісім) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 16 448 (шістнадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 73 коп. та державне мито у розмірі 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 46 коп.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 25.07.2011 р.