"18" серпня 2011 р.
Справа № 5005/1304/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіЗаріцької А. О.
суддівПоліщука В. Ю. (доповідач),
Коробенка Г.П.,
за участю представників:
від позивача:не з'явились;
від відповідача:ОСОБА_1 -представник, довіреність № 52-16/11 від 05.01.2011 року;
розглянувшикасаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат",
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року,
у справі№ 5005/1304/2011 Господарського суду Дніпропетровської області,
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аверс К" (м. Дніпропетровськ),
доВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область),
простягнення 16 497 грн. 20 коп.,
У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс К" (далі за текстом -ТзОВ "Аверс К") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі за текстом -ВАТ "ПГЗК") про стягнення основного боргу за поставлену продукцію у сумі 13 767 грн. 95 коп., пені у сумі 1 428 грн. 42 коп., інфляційних у сумі 582 грн. 45 коп. та 3% річних у сумі 321 грн. 38 коп. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на невиконання відповідачем умов Договору № 104д на поставку товару щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість; заявляючи вимоги про стягнення пені, позивач послався на умови п. 10.1. Договору; вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних заявлено з посиланням на положення ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 року у справі № 5005/1304/2011 (суддя -Полєв Д.М.) позов задоволено частково; присуджено до стягнення з ВАТ ПГЗК" на користь ТзОВ "Аверс К" заборгованість у сумі 13 767 грн. 95 коп., інфляційні збитки у сумі 582 грн. 45 коп., 3% річних у сумі 321 грн. 38 коп., державне мито у сумі 146 грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 215 грн. 07 коп.; в решті позову відмовлено. Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем на момент розгляду справи підтверджена матеріалами справи; заявлені до стягнення сума інфляційних та 3% річних нараховані вірно. Відмовляючи у задоволенні вимог позову про стягнення пені місцевий господарський суд відзначив, що сторонами спору у Договорі № 104д від 11.07.2010 року нарахування пені за несвоєчасну оплату отриманого товару не передбачено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року (головуючий суддя -Прокопенко А.Є., судді: Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) апеляційну скаргу ВАТ "ПГЗК" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 року у справі № 5005/1304/2011 залишено без змін. Постанову господарського суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення боргу, інфляційних та 3% річних є законними та обґрунтованими, а відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про їх задоволення; з огляду на те, що умовами Договору № 104д від 11.07.2010 року не передбачено нарахування пені за несвоєчасну оплату отриманого товару, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позову про стягнення пені.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ВАТ "ПГЗК" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги ВАТ "ПГЗК" послалось на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (ст. ст. 612, 613, 625, 662 ЦК України, ч. 3 ст. 219 ГК України, ст. ст. 42, 33, 43 ГПК України).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.08.2011 року, згідно зі ст. 1114 ГПК України, касаційну скаргу ВАТ "ПГЗК" прийнято до провадження та призначено її до розгляду.
За Розпорядженням Секретаря судової палати Заріцької А.О. від 15.08.2011 року № 03.09-05/372 розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя -Заріцька А.О., судді: Поліщук В.Ю., Коробенко Г.П. (за вказаних у Розпорядженні підстав).
В судовому засіданні касаційної інстанції представник ВАТ "ПГЗК" вимоги касаційної скарги підтримала, просила рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач не скористався правом, наданим ст. 22 ГПК України, щодо участі представника у судовому засіданні касаційної інстанції. Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Відзиву на касаційну скаргу не надав.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 11.01.2010 року ТзОВ "Аверс К" (за договором - постачальник) та ВАТ "ПГЗК" (за договором - покупець) уклали Договір № 104д (далі за текстом -Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар згідно додатку - специфікації до Договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором. Найменування товару, кількість, ціну товару визначено у підписаній сторонами Специфікації № 1 до Договору.
Умовами п.5.2 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Умови оплати - по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.
За умов п. п. 6.1, 6.2 Договору, постачальник надає покупцю на товар, що поставляється за Договором, наступні документи: рахунок-фактура на товар, сертифікат якості, податкову накладну, копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, видаткову накладну. Зазначені документи надаються постачальником покупцю "з рук в руки" або іншим способом в день постачання товару.
При цьому, апеляційний господарський суд доцільно зауважив, що за умов п. 6.2 Договору, у разі відсутності необхідних документів в день поставки чи наявності в них помилок з вини постачальника, поставлений товар не приймається.
На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13767 грн. 95 коп., що підтверджується видатковою накладною № Б31.03.052 від 31.03.2010 року. Отримання товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначеній накладній на підставі виданої довіреності.
На переконання колегії суддів касаційної інстанції, також узгоджується з положеннями ст. 666 ЦК України, висновок апеляційного господарського суду про те, що, прийнявши товар за відсутності будь-яких заперечень щодо відсутності визначених п. 6.1 Договору документів, згідно видаткової накладної, ВАТ "ПГЗК" підтвердило той факт, що йому передані всі документи у відповідності з пунктом 6.1 Договору.
Що стосується наведених у касаційній скарзі посилань відповідача на ст. 662 ЦК України, якою визначено товаросупроводжуючі документи, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.
Приписами ч. 2 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Положення вказаної статті не містять вичерпного переліку документів, що стосуються товару та надають учасникам господарських відносин (сторін за Договором) право встановлювати перелік документів, що надаються покупцю разом з товаром, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи, що внаслідок укладення Договору між сторонами виникли відносини з договору поставки (ст. 712 ЦК України), і позивачем надано належні докази виконання Договору в частині поставки товару, а відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, їх не спростовано, належних доказів виконання Договору в частині оплати отриманого товару не надано, господарськими судами попередніх інстанцій вірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 655, п. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення вимог позову про стягнення суми основної заборгованості за поставлений товар.
При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій вірно враховано, що ухвалою суду від 24.06.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника; провадження у справі перебуває на стадії підготовчого засідання, процедура розпорядження майном судом не вводилась, публікація оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у засобах масової інформації не здійснювалась.
Водночас, колегія суддів касаційної інстанції погоджується також з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог позову про стягнення пені виходячи з наступного.
Неустойка згідно ч.1 ст. 546 ЦК України є видом забезпечення зобов'язання, а відповідно до приписів ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, відтак, неустойка підлягає застосуванню та стягненню у випадках, коли така санкція передбачена безпосередньо у договорі.
Проте, як вірно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, сторонами у Договорі не було передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язання як нарахування пені за несвоєчасну оплату отриманого товару.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Враховуючи приписи ст.625 ЦК України, господарські суди дійшли правомірного висновку про обґрунтованість вимог позову в цій частині.
Зважаючи на вказане, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки спростовуються встановленими господарськими судами попередніх інстанцій обставинами.
На підставі наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевим господарським судом та господарським судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення спірних рішень без змін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1115, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
2 Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року у справі № 5005/1304/2011 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий суддяА.О. Заріцька
Судді:В.Ю. Поліщук
Г.П. Коробенко