"15" серпня 2011 р. Справа № 5002-7/6137.1-2010(2-9/7859-2006)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддів:Кота О.В.,
Іванової Л.Б.,
Шевчук С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуКримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії"
на рішення
та постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 р.
Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 р.
у справі№ 5002-7/6137.1-2010
за позовом
до
проКримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії"
Закритого акціонерного товариства "Теодосія"
розірвання договору
за участю представників
позивача:Майорової Н.М., Нуждіної Н.П.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2009 р., яке було залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р., позов задоволено частково: пункти 1, 8 договору від 06.12.2004 р. № 339/04 залишено у колишній редакції, викладеній у протоколі розбіжностей до договору, пункт 6 - виключено, пункти 4, 7, 10 цього договору викладено в іншій редакції.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2010 р. скасовані вказані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 р. (суддя Дворний І.І.), яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 р. (судді: Антонова І.В., Євдокімов І.В., Котлярова О.Л.), у позові відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, позивач -Кримське Республіканське підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (надалі -КРП "ВПВКГ м. Феодосії") звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення.
Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 179, 180, 188 Господарського кодексу України, статей 33, 34, 42, 43, 82, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, пункту 21 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. № 65.
Сторони згідно з приписами статті 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії (водоканал) та Закритим акціонерним товариством "Теодосія" (абонент) був укладений договір на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію від 06.12.2004 р. № 339/04. 09.02.2005 р. відповідачем підписаний указаний договір з протоколом розбіжностей.
Пунктом 17 цього договору визначено, що строк дії договору -до 06.12.2015 р.; договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї з сторін про відмову від даного договору або його перегляд.
Позивач, звертаючись до господарського суду із позовом, просив розірвати договір від 06.12.2004 р. № 339/04, посилаючись при цьому на частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Позивач, зокрема, стверджував, що розірвання договору пов'язано із недосягненням згоди між сторонами щодо деяких умов протоколу розбіжностей до договору, неповною та несвоєчасною оплатою наданих послуг, що розцінюється КРП "ВПВКГ м. Феодосії" в якості істотного порушення умов договору.
22.05.2006 р. позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив змінити умови договору від 06.12.2004 р. № 339/04: пункти 1, 4, 7, 8, 10, а пункт 6 -виключити.
З урахуванням правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 10.11.2010 р. у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зазначена заява позивача про уточнення позовних вимог не може бути прийнята до розгляду, виходячи із приписів статті 22 ГПК України, а спір повинен вирішуватись за первісною позовною вимогою, тобто щодо розірвання договору від 06.12.2004 р. № 339/04.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за надані послуги за договором від 06.12.2004 р. № 339/04.
Відповідно до приписів частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 цього Кодексу.
Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів. Зокрема, частиною 7 встановлено, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
З огляду на викладене, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, правомірно дійшов висновку про те, що незгода позивача з пунктами договору, викладеними у протоколі розбіжностей до договору, та твердження позивача, що підписання відповідачем спірного договору з протоколом розбіжностей призведе до збиткової діяльності підприємства -не є підставою для розірвання вищевказаного договору. А відтак, відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій у порядку статей 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно і повно розглянули в судовому процесі всі обставини справи, дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, а також виконали вимоги за статтею 11112 ГПК України щодо обов'язковості вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2010 р. у даній справі.
Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків господарських судів, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України, а тому підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових актів відсутні.
Згідно з пунктом 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" у справі № 5002-7/6137.1-2010 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 р у справі № 5002-7/6137.1-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя: О. Кот
судді: Л. Іванова
С. Шевчук