"17" серпня 2011 р. Справа № 4/5004/172/11
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Першого заступника прокурора Волинської області
на постанову Рівненського апеляційного господарського
суд від 23.05.2011 р.
у справі № 4/5004/172/11 господарського суду Волинської області
за позовомПершого заступника прокурора Волинської області в інтересах держави та територіальних громад Волинської області від імені Волинської обласної ради в особі Луцького геріатричного пансіонату
до
проПриватного підприємства "Дисконт Плюс"
стягнення 262 632,72 грн.
за участю представників:
ГПУ -Рудак О.В.
Луцький геріатричний пансіонат -Крутилко О.О., Лучко А.Р., Оліферович С.М.
ПП "Дисконт Плюс" -Самчук А.М.
Перший заступник прокурора Волинської області звернувся до господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави та територіальних громад Волинської області в особі Луцького геріатричного пансіонату та просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача -Приватного підприємства "Дисконт Плюс" 262 632,72 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що:
- між сторонами у справі укладений договір підряду № 16/07 від 16.07.2007 р., згідно умов якого відповідач зобов'язався виконати роботи на суму 699 061,00 грн.;
- на підставі умов вказаного договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято та оплачено роботи згідно актів приймання-передачі на суму 699 061,00 грн.;
- в результаті ревізії фінансово-господарської діяльності позивача контрольно-ревізійним управлінням у Волинській області встановлений факт завищення вартості матеріалів і робіт згідно укладеного договору;
- на підставі зазначеного, прокурор просить повернути безпідставно отримані відповідачем кошти (а.с.4-6, 100).
Відповідач у справі - Приватне підприємство "Дисконт Плюс" у відзиві на позовну заяву заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що вартість матеріалів і робіт погоджена позивачем в актах форми КБ-2в та довідках про вартість форми КБ-3. Крім того, відповідач подав заяву про застосування позовної давності до заявлених вимог (а.с.95-97).
Рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2011 р. позов задоволено повністю (а.с.114-117).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем оплачено завищену вартість виконаних відповідачем робіт та використаних матеріалів на суму 262 632,72 грн., отже, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню вказана сума.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2011 р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.154-157).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем до матеріалів справ додані докази виконання робіт за договором на загальну суму 699 061,00 грн. Отже, підстави для повернення коштів відсутні.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Прокуратура Волинської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права, невірним застосуванням норм матеріального права (а.с.166-168).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 262 632,72 грн., які сплачені за виконані ним роботи згідно договору № 16/07 від 16.07.2007 р.
Відповідна вимога позивача мотивована тим, що ним оплачено завищену вартість виконаних відповідачем робіт та використаних матеріалів на суму 262 632,72 грн., що встановлено в акті контрольно-ревізійного управління у Волинській області від 16.07.2010 р. № 040-23/018.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок оплачувати завищену вартість виконаних відповідачем робіт і матеріалів.
Натомість, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції посилався на те, що у відповідача відсутній обов'язок повертати перераховані позивачем кошти.
Між тим, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, враховуючи наступні обставини.
Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Вирішуючи спір у даній справі по суті, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.
16.07.2007 р. між сторонами у справі укладено договір № 16/07, предметом якого є оплатне виконання відповідачем за замовленням позивача капітального ремонту житлового корпусу на об'єкті позивача, вартість якого складає 699 061,00 грн.
При цьому, судами встановлено, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім від позивача як оплата виконаних за таким договором робіт.
Висновку про безпідставність набуття відповідних коштів, суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що в акті контрольно-ревізійного управління у Волинській області від 16.07.2010 р. № 040-23/018 встановлений факт завищення відповідачем вартості робіт і матеріалів.
Так, в акті ревізії фінансово-господарської діяльності Луцького геріатричного пансіонату, проведеної в період з 09.06.2010 р. по 16.07.2010 р., контрольно-ревізійним управлінням у Волинській області встановлено, що в порушення умов договору № 16/07 від 16.07.2007 р.; п. 3.3.9 ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 174 від 27.08.2000 р., якими визначено, що тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь період будівництва; п. 3.1.10.8 цих ДБН, згідно якого, використання матеріальних ресурсів проводиться за цінами виробників, які склались в регіоні (середньо-регіональні ціни) товарно-матеріальні цінності, які використовувались для проведення капітального ремонту, зокрема, металопластикові вікна, були придбані за завищеною ціною. Внаслідок зазначеного, відповідачем завищено вартість матеріалів на суму 224 322,72 грн. Крім того, відповідачем завищено норми часу, необхідного для виконання утеплення фасадів, що призвело до завищення вартості виконаних робіт на суму 38 310,00 грн.
Загальна сума завищення вартості робіт, як встановлено судом першої інстанції, складає 262 632,72грн.
Не вбачаючи підстав для задоволення позову, апеляційний суд, зокрема, зазначив про те, що суд першої інстанції, застосувавши до правовідносин сторін ст. 1212 ЦК України, вийшов за межі позовних вимог.
Між тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що фактичний зміст вимог позивача був ним визначений достатньо чітко, а отже, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції мали процесуальну можливість, незалежно від запропонованої позивачем правової кваліфікації, самостійно кваліфікувати ті правовідносини, із яких виник спір, та застосувати ту норму закону, яка в даному випадку підлягала застосуванню.
У зв'язку з цим, висновки апеляційного суду про зворотнє, з посиланням на можливе порушення принципу диспозитивності та процесуальну заборону для виходу за межі позовних вимог, не можуть вважатись правильними, оскільки виходом за межі заявленого позову є присудження судом фактично більшого, ніж це вимагав позивач, що не має місця за обставинами цієї справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем оплачено завищену вартість виконаних відповідачем робіт та використаних матеріалів на суму 262 632,72 грн., отже, відповідач утримує грошові кошти у вказаному розмірі безпідставно і має повернути їх позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції, в порушення норм матеріального та процесуального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2011 р. -залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Волинської області задовольнити.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. у справі № 4/5004/172/11 господарського суду Волинської області скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2011 р.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.