"16" серпня 2011 р. Справа № 38/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.,
суддівІванової Л.Б.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши
касаційну скаргу державного підприємства "Вугілля України" в особі філії "Донецьквуглезбут"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від 05.07.2011 року
у справі№ 38/49
господарського суду Донецької області
за позовомдержавного підприємства "Вугілля України" в особі філії "Донецьквуглезбут"
додержавного підприємства "Селидіввугілля",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -асоціації "Фінансових, промислових та торгівельних підприємств "Донбаський розрахунково-фінансовий центр",
простягнення збитків у вигляді понесених витрат у розмірі 644, 19 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 дов. від 22.12.2010
від відповідача: не з'явилися
від третьої особи: не з'явилися
В березні 2011 року державне підприємство «Вугілля України»в особі філії «Донецьвуглезбут»звернулось до господарського суду з позовом до державного підприємства «Селідіввугілля»про стягнення збитків у вигляді понесених витрат у розмірі 644, 19 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він поніс збитки відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України у вигляді додаткових витрат, сплачених відкритому акціонерному товариству «Західенерго»за недотримання відповідачем належного здійснення господарської діяльності. А отже, відповідач у порядку ст. 228 Господарського кодексу України зобов'язаний компенсувати всі витрати позивача у порядку регресу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.05.2011 року (суддя Лейба М.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року (судді: Діброва Г.І. -головуючий, Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
При цьому, судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем факту спричинення йому збитків саме з вини відповідача
В касаційній скарзі державне підприємство «Вугілля України»в особі філії «Донецьвуглезбут»просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 06.06.2005 року між державним підприємством «Вугілля України»в особі філії «Донецьвуглезбут»та державним підприємством «Селідіввугілля»укладено договір поставки №45-01/2-К, відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язується поставити покупцю (позивач), а покупець прийняти та оплатити вугілля кам'яне енергетичне марочного складу ГСШ, ДГСШ українського походження.
Поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих напіввагонах за погодженим графіком (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2. договору, датою поставки вугілля є дата підписання акту приймання-передавання, який повинен бути підписаний сторонами не пізніше останньої дати узгодженого сторонами періоду поставки.
Розділом 4 договору сторони визначили права і зобов'язання сторін.
Так, зокрема, обов'язком постачальнику є:
- забезпечення наявності у залізничних накладних, які направляються разом із вугіллям та у квитанціях про приймання вантажу наявність: чіткого зазначення марки відвантаженого вугілля, у графі “особливі позначки вантажовідправника” відмітки “В рахунок договору №45-01/2-К від 01.06.2005р. (постачальник) ДП “Селидіввугілля” у власність ДП “Вугілля України” (п.4.8);
- складання та підписання зі своєї сторони акту прийняття-передачі вугілля і розрахунок знижок/надбавок, ціни та вартості на обсяг вугілля і передача їх покупцю для підписання (п.4.11).
Розділом 7 договору сторони визначили відповідальність сторін і порядок врегулювання спорів. Так, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.7.1).
Відповідно до розділу 9 договору, взаємовідносини сторін, які не обумовлені договором, регламентуються чинним законодавством України (п.9.1).
Договір набуває чинності з дати його підписання двома сторонами і діє до 31.12.2005 року (п.9.5).
У випадку, якщо у сторін на момент закінчення терміну дії договору залишаються невиконаними договірні зобов'язання, дія договору продовжується до повного виконання договірних зобов'язань (п.9.6).
У випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заявить письмово іншій стороні про наміри припинення цього договору, договір вважається пролонгованим (продовженим на той самий строк і на тих самих умовах) (п.9.7).
20.12.2005 року додатковою угодою №01-12/05 до договору поставки №45-01/2-К від 06.06.2005 року сторони подовжили термін дії договору до 31.12.2006 року.
На виконання умов договору поставки №45-01/2-К від 06.06.2005 року товариством з обмеженою відповідальністю „Донбасвуглепереробка” за залізничною накладною № 48237586 на адресу Бурштинської ТЕС на станцію призначення Бурштин Львівської залізниці відправлено партію вугілля.
Вантажоотримувачем зазначеної продукції є Бурштинська ТЕС відкритого акціонерного товариства “Західенерго”, згідно договору поставки, укладеного між державним підприємством “Вугілля України” та відкритим акціонерним товариством “Західенерго” за №4-01/1-П від 28.01.2004 року.
07.05.2006 року на проміжній станції „Миронівка” у вагоні №65223000 виявлено порушення п.п. 4.3 п.4 ст. 4 Правил перевезення і тарифів залізничного транспорту України, а саме: нерівномірне завантаження вугілля у вагон, у зв'язку з чим був складений акт загальної форми №9487 від 07.05.2006 року щодо неправильного розміщення вугільної маси.
На підставі зазначеного, станцією „Бурштин” були нараховані кошти за додаткові послуги з усунення недоліків щодо яких складено вищевказаний акт загальної форми у розмірі 630,36 грн.
Зазначені кошти були списані з рахунку вантажоотримувача - Бурштинської ТЕС ВАТ „Західенерго”.
В свою чергу, відкрите акціонерне товариство “Західенерго”, як вантажоотримувач, звернулося до господарського суду міста Києва про стягнення з державного підприємства “Вугілля України” збитків згідно договору поставки №4-01/1-П від 28.01.2004 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2008 року по справі №12/360, з державного підприємства “Вугілля України” на користь відкритого акціонерного товариства “Західенерго” стягнуто 9 965,10грн. - збитків та судові витрати.
На виконання рішення суду державне підприємство “Вугілля України” перерахувало на банківський рахунок відкритого акціонерного товариства “Західенерго” вищезазначену суму, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №9518 від 02.10.2008 року.
Як вбачається з матеріалів даної справи позивач звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача збитків у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №45-01/2-К від 06.06.2005 року у розмірі 644,19грн., з яких: 2,76грн. -плата за користування вагонами; 390,84 грн. -плата за навантажувально-розвантажувальні роботи; 203,16 грн. -плата за маневрову роботу; 33,60 грн. -плата за оперативне повідомлення; 6,4 грн. -державне мито сплачене за позовом відкритого акціонерного товариства „Західенерго”; 7,43 грн. -витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачені за позовом відкритого акціонерного товариства „Західенерго”.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є про це застереження в договорі.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина порушника. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Відповідно до наведеного позивачем розрахунку, розмір збитків, завданих державному підприємству «Вугілля України»складає 644, 19 грн. та підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень, суди попередніх інстанцій цілком вірно встановили, що умовами договору поставки № 45-01/2-К від 06.06.2005 року сторони не визначили можливість здійснення поставки третіми особами. Фактично ж відвантаження здійснило товариство з обмеженою відповідальністю «Донбасвуглепереробка».
Крім того, умовами казаного договору, укладеного між державним підприємством «Вугілля України»в особі філії «Донецьвуглезбут» та державним підприємством «Селідіввугілля», не передбачено обов'язку постачальника (відповідача) здійснювати завантаження вугілля у вагони.
При цьому, є вірним посилання судів попередніх інстанцій на приписи статті 124 Статуту залізниць України, якою передбачено, що за пошкодження і втрату вагонів, контейнерів на залізничних під'їзних коліях, у порту, на залізничній лінії, яка будується, під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції, за пошкодження чи втрату знімних перевізних пристосувань (піддонів, строп, щитів, печей тощо), що належать залізниці, відправник, одержувач, порт, підприємство (організація) несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди. Вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.
За приписами статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, з якою погодився і апеляційний господарський суд, позивач не довів факту спричинення йому збитків за умовами договору поставки вугільної продукції №45-01/2-К від 06.06.2005 року саме з вини відповідача, оскільки державне підприємство “Селидіввугілля” -відповідач у даній справі, не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем за спірними відправками, а рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2008 року у справі №12/360 вини державного підприємства “Селидіввугілля” також не встановлено.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими доказами.
Таким чином, враховуючи вимоги закону та беручи до уваги встановлені господарськими судами обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився і апеляційний господарський суд, стосовно відсутності правових підстав для стягнення збитків.
Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.
Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін.
Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу державного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьвуглезбут»залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року у справі № 38/49 без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді Л. Іванова
С. Шевчук