"15" серпня 2011 р. Справа № 16/301
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоКота О.В.
суддівШевчук С.Р.
Іванової Л.Б.
розглянувши касаційну скаргусуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.05.11р.
у справі№ 16/301 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного центру "Укрпромвпровадження"
досуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
проусунення перешкод у праві користування та володіння орендованим майном
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаБай С.Е.
- відповідачаОСОБА_2
В червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного центру "Укрпромвпровадження" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користування та володіння орендованим майном.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2010р. (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.11р. (головуючий Коршун Н.М., судді Корсак В.А., Михальська Ю.Б.) у справі №16/301 позов задоволено повністю. Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційним центром "Укрпромвпровадження" орендованою ним за договором оренди від 31.01.06р. майном - земельною ділянкою площею 0,7502 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційний центр "Укрпромвпровадження" 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Прийняті у справі судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційної інстанції, суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та зупинити виконання рішення господарського суду міста Києва.
Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 31.03.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного центру "Укрпромвпровадження" (далі -позивач) уклав договір оренди земельної ділянки з Київською міською радою, за умовами якого, на підставі Рішення Київської міської ради №419-5/1829 від 15.07.2004 року отримав у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,7502 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, строком на 15 років для експлуатації та обслуговування виробничо-складських приміщень.
Відповідно до п. 8.3 даного договору позивач має право самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов договору, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому порядку жилі, виробничі культурно-побутові та інші будівлі та споруди.
13.04.2006 року по акту приймання-передачі земельної ділянки Київська міська рада передала у платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Укрпромвпровадження” обумовлену договором земельну ділянку.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що до укладання договору оренди від 31.03.2006 року земельну ділянку, площею 58,4 кв. по АДРЕСА_1 використовував Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 за договором короткострокової оренди під розміщення продуктового кіоску, який у лютому 2007 року за договором купівлі-продажу продав Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1.
За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Таким чином, відповідно до цієї статті та умов договору позивач має право користуватися та володіти орендованим майном (земельною ділянкою), здійснюючи на ній господарську діяльність.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею.
Задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні майном, попередні судові інстанції виходили із того, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2010р. у справі №25/333-4/308, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2010р., встановлено факт знаходження двох торгівельних кіосків, які належать відповідачу на праві приватної власності, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки №484/09 від 30.11.2009р., складеного інспектором по використанню і охороні земель м. Києва Головного управління земельних ресурсів.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.
Задовольняючи позов, попередні судові інстанції в порядку ст. 38 ГПК України не витребували у позивача та не дослідили договір оренди земельної ділянки від 13.04.2006 року, акт приймання-передачі від 13.04.2006 року та кадастровий план земельної ділянки з наданням їм відповідної правової оцінки, а також не перевірили чи була у позивача правова підстава користуватися спірною земельною ділянкою з урахуванням строку на який було укладено договір оренди і, як наслідок, не встановили чи було взагалі порушено право позивача. При цьому, суди не врахували, що вказаний акт приймання-передачі складений і підписаний сторонами на виконання саме договору оренди земельної ділянки № 72-6-00379 від 13.04.2006 року.
В той же час, в порядку ст. 27 ГПК України місцевий господарський суд не позбавлений був права вирішити питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Київську міську раду, як власника та орендодавця спірної земельної ділянки.
Тоді як, встановлення та врахування зазначеного, суттєво вплинуло б на правильність встановлення фактичних обставин справи, з'ясування наявності правових підстав для задоволення позову.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Необхідною умовою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном є доведеність факту здійснення відповідачем перешкод у реалізації позивачем права користування та розпоряджання своїм майном, а також, обґрунтування в чому полягають такі перешкоди. Проте, а ні в рішенні, а ні в постанові суду не зазначається, які саме перешкоди чинить відповідач у здійсненні позивачем своїх прав.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача.
Натомість, місцевий господарський суд повинен був повторно відкласти розгляд справи, про що винести відповідну ухвалу з подальшим надсиланням її копій учасникам судового процесу. Лише у такому випадку можна говорити про належне повідомлення сторін про перенесення розгляду справу.
В свою чергу, розглянувши справу за відсутності відповідача, господарський суд першої інстанції позбавив його можливості взяти участь у засіданні, подавати докази, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти доводів позивача відповідно до ст. 22 ГПК України, чим порушив принципи змагальності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом, що передбачені ст. ст. 42 та 43 ГПК України.
Відтак, не врахувавши вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.
Вищенаведене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно в порядку статті 27 ГПК України вирішити питання про залучення до участі у справі власника (орендодавця) спірної земельної ділянки, врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011 року у справі №16/301 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий О.В. Кот
С у д д я С.Р. Шевчук
С у д д я Л.Б. Іванова