"10" серпня 2011 р. Справа № 16/1812-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів :Остапенка М.І.,
Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.
розглянувши касаційну скаргу СПД фізичної особи -ОСОБА_1
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 року
у справі за позовомСПД фізичної особи -ОСОБА_1
до
проСПД фізичної особи -ОСОБА_2
стягнення коштів
стягнення кошті
у жовтні 2010 року, підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з підприємця ОСОБА_2 13 464,47 грн. заборгованості за поставлений йому товар, 5 061,61 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 1 177,76 грн. 3 % річних.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.11.2010 року позов задоволено частково та постановлено про стягнення з відповідача 11 464,47 грн. боргу, 5 061,61 грн. інфляційних втрат та 1 177,76 грн. річних, а врешті позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 року рішення місцевого господарського суду змінено та постановлено про стягнення з відповідача на користь позивача 11 464,47 грн. заборгованості, 4 914,99 грн. інфляційних втрат, 1 177,3 грн. 3 % річних.
Постанова апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 05.08.2011 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У разі, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, то відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за видатковими накладними № 18 від 31.01.2008 року, № 40 від 29.02.2008 року, № 61 від 31.03.2008 року, № 86 від 30.04.2008 року, № 113 від 31.05.2008 року та № 141 від 30.06.2008 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар (нафтопродукти) на загальну суму 195 458,82 грн., за який останній в повному обсязі не розрахувався за цей товар, що ним не заперечується та підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 31.03.2009 року підписаного і скріпленого печатками сторін.
За таких обставин, коли відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару, незважаючи на письмову вимогу від 12.03.2010 року, позивач вправі вимагати сплати боргу в примусовому порядку, а тому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд обґрунтовано постановив про стягнення з відповідача на користь позивача 11 464,47 грн. заборгованості, і підстав для скасування чи зміни судових рішень в цій частині, судова колегія не вбачає.
В той же час, судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню, з огляду на таке.
За змістом доданих до позовної заяви видаткових накладних строк оплати поставленого відповідачу товару не визначався, відповідач розраховувався добровільно як коштами, так і зустрічними поставками товару на протязі 2008-2009 років і вимогу про необхідність сплати залишку боргу, яка була зазначена і у позові, позивач пред'явив лише у претензії від 12.03.2010 року, де просив погасити борг до 01.04.2010 року.
Наведені вище обставини справи суд першої інстанції та апеляційний господарський суд при перегляді справи в апеляційному порядку залишили поза увагою, визнаючи за позивачем право на відшкодування інфляційних втрат та процентів за користування чужими коштами з грудня 2008 року обґрунтування цьому не навели, а тому їх висновок щодо строку прострочення грошового зобов'язання відповідачем не можна визнати таким, що відповідає матеріалам справи та є правильним.
Крім того, погодившись наведеними позивачем розрахунком інфляційних втрат, розрахованих за період менший календарного місяця суди не врахували, що вказана методика рахування інфляційних втрат є неправильною, так як індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Поряд з цим, у розрахунках позивача відсутні дані про розміри боргу відповідача станом на перше число кожного місяця, наступного за тим, в якому мав бути здійснений платіж, період прострочки, не вказані назви місяців, індекси інфляції, які брались при розрахунках, але ці недоліки суди не усунули, власних розрахунків у порушення вимог ст. 84 ГПК України у судових рішення не навели, що не дозволяє суду касаційної інстанції виправити ці недоліки судових рішень відповідно до наданих їй повноважень не передаючи справу на новий судовий розгляд.
За таких обставин судові рішення у частині стягнення інфляційних нарахувань та відсотків не можуть залишатись без змін, підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 02.11.2010 року у частині стягнення 1 177,76 грн. 3 % річних, 5 061,61 грн. інфляційних втрат, судових витрат та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 року 4 914,99 грн. інфляційних втрат, 1 177,3 грн. 3 % річних, судових витрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
У решті рішення господарського суду Хмельницької області від 02.11.2010 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 року залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко