"10" серпня 2011 р. Справа № 25/201
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Коробенка Г.П.,
розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Полтавської області, м. Полтава
на постановувід 26.05.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду
у справі№ 25/201 господарського суду Полтавської області
за позовомПершого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" в особі підрозділу Полтавського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", м. Кременчук Полтавської області
до1. товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Сервіс", м. Полтава
2. товариства з обмеженою відповідальністю молодіжний житловий комплекс "Житлобудкомплект", м. Кременчук Полтавської області
провизнання права власності
в судовому засіданні взяли участь представники:
Генеральної прокуратури УкраїниОСОБА_1, довір.,
Полтавського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву"Алексєєва О.В. -керівник, паспорт, ОСОБА_2, довір.,
ТОВ МЖК "Житлобудкомплект"ОСОБА_3, довір.,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.12.2010 року, що прийнято у справі № 25/201 (суддя-Босий В.П.) задоволено позовні вимоги Першого заступника прокурора Полтавської області (далі -Прокурор), що звернувся в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" в особі підрозділу Полтавського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (далі-Позивач, Фонд) до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Сервіс" (далі - Відповідач 1, ТОВ) та до товариства з обмеженою відповідальністю молодіжний житловий комплекс "Житлобудкомплект" (далі -Відповідач 2, МЖК) про визнання права власності: визнано за Фондом право власності на квартири: № 35 (5 поверх, 3-кімнатна, загальна площа - 70,42 кв.м.); № 36 (5 поверх, 2-кімнатна, загальна площа - 55,29 кв.м.); №45 (4 поверх, 2-кімнатна, загальна площа - 55,42 кв.м.); № 47 (5 поверх, 1-кімнатна, загальна площа - 40,78 кв.м.); № 48 (5 поверх, 2-кімнатна, загальна площа - 55,42 кв.м.); загальною площею 277,33 кв.м., що розташовані в будинку № 20/15, по вул. Шевченка в смт. Нові Санжари Полтавської області.
Не погодившись із цим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю молодіжний житловий комплекс "Житлобудкомплект" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2010 року.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2011 року (головуючий суддя -Сіверін В.І., судді: Терещенко О.І., Шепітько І.І.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2010 року скасовано та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора Полтавської області звернувся в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" в особі підрозділу Полтавського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2011 року, а рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2010 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 328, 512, 513, 526 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення учасників судового засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що за умовами мирової угоди, яка була укладена у справі про банкрутство МЖК, заборгованість останнього перед Позивачем погашалась шляхом передачі 300 кв. м. площі у житловому будинку, майнові права на яке належало МЖК на підставі договору про передачу функцій замовника, укладеного ним з ТОВ. Суд встановив, що функції замовника на житло передаються після введення житлового будинку в експлуатацію. Також, місцевий суд встановив, що за умовами мирової угоди фактично відбулась заміна кредитора за договором про передачу функцій замовника, а після введення житлового будинку в експлуатацію Фонд фактично набуває право вимоги на квартири в цьому будинку. За цих підстав позовні вимоги були задоволені.
Скасовуючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції встановив, що за умовами мирової угоди у справі про банкрутство в рахунок погашення заборгованості МЖК була передана житлова площа у розмірі 300 кв. м, а не конкретні квартири. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що в іншій господарській справі у порядку позовного провадження, у якій учасником був Фонд, була затверджена мирова угода, яка також підписана Фондом, за умовами якої житловий будинок, квартири у якому є предметом спору у даній справі, був визнаний спільною власністю ТОВ та МЖК із визнанням за останнім права власності на 300 кв. м. житлової площі у цьому будинку. Предметом же двох мирових угод є квадратні метри житлової площі у певному розмірі, а не конкретні квартири. За цих підстав у задоволенні позову Прокурора було відмовлено.
Заперечуючи вказані висновки, заявник касаційної скарги зазначає, що за МЖК зареєстровано право власності на 300 кв. м. житлової площі, однак мирова угода у справі про банкрутство останнього так і не виконана, тобто вказана житлова площа в рахунок погашення визнаної у справі про банкрутство Відповідача 2 заборгованості не передана. Також, скаржник зазначає, що за умовами мирової угоди у справі про банкрутство передавались не тільки майнові права на 300 кв. м, а й право вимоги до ТОВ за договором про передачу функцій замовника.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями скаржника, оскільки вони не ґрунтуються на нормі закону та не містять правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за Фондом права власності на спірні квартири.
Так, звертаючись із вимогами про визнання за Фондом права власності на спірні квартири площею у розмірі, що відповідає тій, яка була передана в рахунок погашення визнаної кредиторської заборгованості за умовами мирової угоди у справі про банкрутство МЖК -300 кв. м, Прокурор і Позивач фактично поставили питання про невиконання МЖК перед Фондом умов мирової угоди у справі про банкрутство МЖК. Відповідно ж до приписів ст.ст. 35-39 Закону про банкрутство питання щодо невиконання мирової угоди та правових наслідків її невиконання повністю або частково (щодо окремого кредитора) розглядається та вирішується у відповідній справі про банкрутство у порядку, встановленому Законом про банкрутство. Лише вирішивши питання щодо виконання, невиконання мирової угоди та правових наслідків її невиконання у справі про банкрутство МЖК стосовно кредиторських вимог Фонду до МЖК, погашення яких, як встановили суди попередніх інстанцій, відбувається шляхом передачі 300 кв. м. площі у житловому будинку, у Фонду виникає право ставити питання про права на певні квартири.
Крім цього, як встановив суд апеляційної інстанції, за умовами мирової угоди у справі про банкрутство Відповідача 2, що була затверджена у 2008 році, право власності на площу в 300 кв. м у житловому будинку було передано від МЖК Фонду; за умовами ж мирової угоди, що укладена та затверджена господарським судом у 2009 році у іншій господарській справі в порядку позовного провадження - № 16/250-13/242, сторонами узгоджено, що цей же житловий будинок є спільною частково власністю ТОВ (2866 кв. м) та МЖК (300 кв. м.) без зазначення конкретних квартир, що переходять у власність до кожної із вказаних осіб. Отже, однаковий розмір (однакова частка) житлової площі у одному й тому житловому будинку, тобто одна й та сама площа (враховуючи, що інша частка площі у цьому ж житловому будинку була визнана за ТОВ) був переданий двом різним особам -МЖК та Фонду за різними рішеннями господарських судів шляхом затвердження укладених у цих справах мирових угод. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, як встановив суд апеляційної інстанції, питання щодо права власності за цими мировими угодами вирішувалось стосовно площі у житловому будинку, а не щодо конкретних квартир.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що Прокурором були заявлені позовні вимоги про визнання права власності на конкретні квартири у згаданому вище житловому будинку (№ 20/15, по вул. Шевченка в смт. Нові Санжари Полтавської області), на думку суду касаційної інстанції, виходячи також з положень ст.ст. 11, 16, 328, 392 Цивільного кодексу України, Прокурором в порушення вказаних норм, обраний невірний спосіб захисту порушеного, на думку Прокурора, права власності Позивача на спірні квартири. До розгляду ж позовних вимог про визнання права власності на конкретні квартири необхідним, на думку суду касаційної інстанції, є вирішення спору про право на 300 кв. м площі у житловому будинку № 20/15, по вул. Шевченка в смт. Нові Санжари Полтавської області, яке, як зазначено вище, встановлене, як за Позивачем, та і за МЖК.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі, а рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прийнято у відповідності до норм законодавства та з повним і всебічним з'ясуванням обставин справи.
За таких обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги Заступника прокурора Полтавської області не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 35-39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 11, 16, 328, 392 Цивільного кодексу України та ст.ст. 32-34, 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2011 р. у справі 25/201 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
Г.П. Коробенко
Постанова виготовлена та підписана 12.08.2011 року.