22 червня 2011 р. № 47/487
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Плюшка І.А.,
суддів:Владимиренко С.В.,
Демидової А.М.,
Козир Т.П.
Шевчук С.Р.,
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"
про перегляд Верховним Судом України
постановиВищого господарського суду України
від 13.04.2011
у справі№47/487
за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління хорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ботанічне",
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"
провизнання недійсним договору оренди №02/07 від 02.07.2007 та договору суборенди №02/07/С від 02.07.2007
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.11.2010 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 рішення місцевого суду у справі скасовано, позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір оренди № 02/07 нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02.07.2007 між ТОВ “Ботанічне” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3; визнано недійсним договір суборенди № 02/07/С нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02.07.2007 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПАТ “ОТП Банк”.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2011 у справі №47/487 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ботанічне", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 -задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 у справі № 47/487 скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 24.11.2010 залишено без змін.
Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2011 у справі №47/487.
Заявник у заяві від 11.05.2011 без номера (вх. № 03.14.04-11/1261/2011 від 15.06.2011) просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 13.04.2011 у справі №47/487 і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Заяву з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 13.02.2007 у справі №9/128-06-3841 та постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.03.2009 мотивовано неоднаковим застосуванням судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: положення статей 14, 18, 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини, статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити в допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Зі змісту постанови суду касаційної інстанції від 13.04.2011 у справі №47/487, про перегляд якої просить заявник, та постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2007 у справі №9/128-06-3841, на яку посилається заявник, вбачається, що судами касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права.
Судові рішення в цих справах прийнято і застосовано відповідні норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за спірними договорами.
Так, зокрема, при прийнятті постанови від 13.04.2011 у справі №47/487, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів оренди та суборенди нежитлового приміщення, на тій підставі, що спірні договори були укладені відповідно до норм чинного законодавства. А також, спростував висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір в порушення частини першої статті 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини” було укладено без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини на передання нежитлового приміщення в оренду, тим, що відсутні належні та допустимі докази того, що станом як на момент укладення оспорюваних договорів, так і на момент вирішення спору будинок АДРЕСА_1, нежитлове приміщення якого було передано в користування за оспорюваними договорами оренди та суборенди, було визнано у встановленому законом порядку пам'яткою культурної спадщини та занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. При цьому відсутні докази на підтвердження проінформованості відповідачів на момент укладення оспорюваного договору в порядку, визначеному частиною другою статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, про те, що нерухомий об'єкт, який розташований по АДРЕСА_1 є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини.
Водночас, суд касаційної інстанції, приймаючи постанову від 13.02.2007 у справі №9/128-06-3841, на яку посилається заявник, виходив з того, що будівля, частина приміщень якої була предметом спірного договору оренди, відноситься до пам'яток містобудування та архітектури, в зв'язку з чим суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним спірного договору оренди, на підставі того, що в порушення частини першої статті 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини” спірний договір оренди було укладено без погодження з Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
Тобто, неоднакові правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що до судових рішень, на які в заяві може бути посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, не належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах. Тому не може братися до уваги посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.03.2009.
З огляду на викладене підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України відсутні.
Керуючись статтями 11116, 11117, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
Відмовити Публічному акціонерному товариству "ОТП Банк" у допуску справи №47/487 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддя
І. Плюшко
Судді
С. Владимиренко
А. Демидова
Т. Козир
С. Шевчук