"15" серпня 2011 р.
Справа № 5004/1038/11
за позовом Товариства з обемежаною відповідальністю "Виробничо будівельна компанія "Звента"
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка"
2) Луцької міської ради
про встановлення земельного сервітуту
Суддя Черняк Л. О.
від позивача: н/з
від відповідача ТзОВ “Фабрика “Лучанка”: Оленчук М.В. -керівник
ОСОБА_1. - юрисконсульт (дов. від 01.07.2011р.)
від відповідача Луцька міська рада: н/з
Оскільки представники відповідача не заявили клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81 -1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
У судовому засіданні 09.08.2011 року було оголошено перерву до 15.08.2011 року до 10:00.
Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо будівельна компанія "Звента" звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка" та Луцької міської ради про встановлення безоплатного земельного сервітуту (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху) стосовно земельної ділянки за адресою: м.Луцьк, вул. Мельнична, 13, яка знаходиться на праві постійного користування у ТзОВ "Фабрика "Лучанка"; визнання меж земельного сервітуту та порядок користування ними; витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.
В обґрунтування заявленої вимоги посилається на наступне.
07 травня 2009 року між Луцькою міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо будівельна компанія "Звента" (далі - ТзОВ "ВБК "Звента"), як орендарем, було укладено договір оренди землі від 07 травня 2009 р. У відповідності до п. 1 вищевказаного договору, орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку площею 2 380 кв.м., яка знаходиться за адресою: м, Луцьк, вул. Мельнична,13.
По земельній ділянці, якою всупереч вимогам Земельного кодексу України на праві постійного користування фактично користується ТзОВ "Фабрика "Лучанка" проходить проїзд загального користування, по якому автотранспортні засоби ТзОВ "ВБК "Звента" дістаються до орендованої земельної ділянки. Проте, відповідачем ТзОВ "Фабрика "Лучанка" було навмисно унеможливлено проїзд, шляхом незаконного встановлення шлагбауму на земельній ділянці. На всі наші прохання звільнити проїзд для загального користування відповідач не реагує, домовитись про користування земельною ділянкою не бажає, та вимагає сплачувати кошти у розмірі 450 грн. в місяць за проїзд до орендованої нами земельної ділянки.
07 грудня 2009 року факт відмови працівників ТзОВ "Фабрика "Лучанка" надати проїзд до земельної ділянки представникам ТзОВ "ВБК "Звента" було зафіксовано співробітниками Луцького ВДАІ УМВС України у Волинській області Кучеренком В. О. та Назаруком О. С.
На даний чає ТзОВ "ВБК "Звента" не має реальної можливості доступу до орендованої земельної ділянки, особливо для техніки, так як з інших сторін доступ неможливий, оскільки поруч протікає річка Сапалаївка. Також посилається на приписи ст. ст. 401, 402,403, 404 ЦК України та на ст. ст. 92, 95, 98, 99, 100,152 Земельного кодексу України.
В засіданні суду 09.08.2011 року на клопотання позивача про мирне урегулювання спору було оголошено перерву до 15.08.2011 року до 10:00, про що сторони належним чином повідомлені. Однак позивач в засідання суду не з'явився, причин неявки не повідомив суду, явка його обов'язковою не визнавалася, а тому суд приходить до висновку про розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в справі матеріалами.
Міська рада в поясненнях №407/01-71 від 15.08.2011 року просить розглядати справи за відсутності її повноважного представника.
Із досліджених матеріалів справи, пояснень представників відповідача та представника позивача в судовому засіданні 06.07.2011 року суд,
встановив:
Між Луцькою міською радою (орендодавець) та ТзОВ «Виробничо будівельна компанія "Звента"»укладено договір оренди землі від 07 травня 2009 р. Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2380кв.м., на земельній ділянці знаходяться приміщення, які належать орендарю на праві власності, а також інші об'єкти інфраструктури -через частину земельної ділянки проходить водопровід та електромережі. Договір укладено на 5 років. (п.2, 8 а.с. 13).
Згідно рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2011 року у справі 9/43-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламікс" до Виконавчого комітету Луцької міської Ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка" про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №413 від 03.09.1998 року та Державного акта на право постійного користування землею було відмовлено (залишене без змін згідно постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2011р.). При розгляді даної справи судом встановлено, що 03 вересня 1998 року виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення №413 "Про видачу державних актів на право постійного користування землею суб'єктам підприємницької діяльності усіх форм власності міста" у відповідності до якого було вирішено затвердити матеріали інвентаризації земельних ділянок та видати державні акти на право постійного користування землею суб'єктам підприємницької діяльності усіх форм власності міста, які мають в користуванні земельні ділянки. Згідно з додатком -Перелік суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності міста, за якими закріплюються земельні ділянки в постійне користування з видачею державних актів на право постійного користування землею, під №10 зазначене колективне підприємство фабрика "Лучанка", яке знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Мельнична, 13, площею 1,07 га, для обслуговування адміністративних і виробничих будівель і споруд.
На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету колективному підприємству фабрика "Лучанка" було видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №428 від 15.03.1998р.(а.с. 28).
З долученого до матеріалів справи Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка", а саме п.п. 1.1, 1.10 Статуту, затвердженого Загальними зборами учасників товариства 24.09.2008р. (протокол №1) вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка" (Волинська область, м. Луцьк, вул. Мельнична, 13) засноване рішенням зборів учасників шляхом перетворення колективного підприємства "Фабрика "Лучанка", товариство є правонаступником майна, всіх майнових та немайнових прав і обов'язків колективного підприємства "Фабрика "Лучанка", всі зобов'язання колективного підприємства "Фабрика "Лучанка" перед кредиторами, всі зобов'язанні дебіторів перед колективним підприємством, а також всі активи і пасиви колективного підприємства "Фабрика "Лучанка" переходять до правонаступника -товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка".
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що по земельній ділянці, якою всупереч вимогам Земельного кодексу України на праві постійного користування фактично користується ТзОВ "Фабрика "Лучанка", проходить проїзд загального користування, по якому автотранспортні засоби дістаються до орендованої земельної ділянки. Проте відповідачем унеможливлено проїзд до земельної ділянки товариства шляхом встановлення шлагбауму на земельній ділянці. На всі прохання позивача звільнити проїзд загального користування відповідач не реагує, домовитись про користування земельною ділянкою не бажає та вимагає сплачувати кошти за проїзд до орендованої земельної ділянки. Викладене підтверджується шляхом посилання позивача на те, що 07.12.2009р. факт відмови працівників ТзОВ "Фабрика "Лучанка" надати проїзд до земельної ділянки представникам було зафіксовано співробітниками Луцького ВДАІ УМВС України у Волинській області Кучеренком В.О. та Назаруком О.С.
Представниками товариства "Фабрика "Лучанка" в судовому засіданні засвідчується, що зазначене товариство не заперечує з приводу встановлення між сторонами земельного сервітуту стосовно земельної ділянки за адресою: м. Луцьк, вул. Мельнична, 13, яка знаходиться на праві постійного користування у товариства "Фабрика "Лучанка", визначення меж земельного сервітуту та порядку користування ним, однак зауважують при цьому те, що такий сервітут повинен ґрунтуватись на платній основі, оскільки товариство "Лучанка" за користування земельною ділянкою у м. Луцьку по вул. Мельничній, 13, сплачує податок на землю, несе витрати по охороні території, в тому числі і охороні приміщень товариства "Звента", несе витрати по прибиранню та утриманню дороги та всієї території фабрики в належному стані, а позивач, в свою чергу, жодного разу не звертався до ТзОВ "Фабрика "Лучанка" із пропозицією про укладення відповідного договору про встановлення сервітуту, визначення при цьому його умов користування спільними земельними площами.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 2 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Таким чином, сервітут -це право обмеженого користування чужим майном.
Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.
Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.
Статтею 404 Цивільного кодексу України, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України.
Згідно із статтею 98 Земельного кодексу України, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.
Види права земельного сервітуту визначає ст. 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту як то: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, інші земельні сервітути.
Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.
Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду. Таким чином, судове рішення є окремою формою сервітуту.
При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.
Позивач має в даному випадку довести у суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, зокрема, земельної ділянки. При цьому, необхідною умовою є те, що задоволення потреб сервітурія неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Відповідно до частини 3 статті 402 Цивільного кодексу України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови.
Таким чином, обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає встановлення сервітуту, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
У відповідності до п. 3.5.4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. №04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулась до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог на підставі статті 16 ЦК України, статті 1 ГПК України у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Судом встановлено, що в даному випадку товариство " ВБК "Звента " у період часу, котрий тривав до подання позовної заяви до господарського суду, а також у період часу, котрий охоплює судове провадження за даним позовом, не вчиняло будь-яких дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, у встановленому законом порядку не зверталось до іншої сторони -товариства "Фабрика "Лучанка" з пропозиціями про укладення договору про встановлення сервітуту, умов сервітуту та порядку його здійснення тощо).
Одночасно з цим судом встановлено, що заявляючи відповідні вимоги щодо визначення меж земельного сервітуту та порядку користування ним, позивачем не визначається конкретної площі земельної ділянки, необхідної товариству " ВБК "Звента " для задоволення його потреб, належним чином не обґрунтовується відповідними доказами те, що нормальне господарське користування його земельної ділянки або іншого належного йому нерухомого майна неможливе без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, що передбачено ст. 100 Земельного кодексу України.
При цьому суд виходить з того, що у відповідності до п. 3.5.6 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. №04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" у вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В даному випадку позивач не довів належними та допустимими доказами відповідно до положень статей 33, 34 ГПК України підставність своїх вимог та наявність порушення своїх прав, що відповідно до ст. 1 ГПК України виступало б підставою для звернення до суду за їх захистом.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98-100 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 20, 395, 401, 402, 404 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33-35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові товариства з обмеженою відповідальністю " Виробничо будівельна компанія "Звента"" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Лучанка" та Луцької міської ради про встановлення безоплатного земельного сервітуту (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху) стосовно земельної ділянки за адресою: м.Луцьк, вул. Мельнична, 13, яка знаходиться на праві постійного користування у ТзОВ "Фабрика "Лучанка" і визначення меж земельного сервітуту та порядок користування ними, відмовити.
Суддя Л. О. Черняк
Повний текст рішення
складено та підписано
15.08.11