01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"26" липня 2011 р. Справа № 6/015-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу за договором купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року недійсним,
за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” та
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року частково недійсним,
представники за первісним позовом:
позивача: ОСОБА_1 (дов. від 03.02.2011року),
відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 30.06.2011 року);
представники за зустрічним позовом:
позивача: ОСОБА_2 (дов. від 30.06.2011 року),
відповідача: ОСОБА_1 (дов. від 03.02.2011року);
представники за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору:
позивача: не з'явився,
відповідача 1.: ОСОБА_2 (дов. від 30.06.2011 року),
відповідача 2.: ОСОБА_1 (дов. від 03.02.2011року).
У лютому 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Резлов” звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу за договором купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, у заявку з цим ТОВ “Резлов” просить суд стягнути з ТОВ “ВВС-ЛТД” 860 677 грн основного боргу, 64 370,03 грн пені, 22 495,50 грн 3% річних та , 59 686,82 грн інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09 лютого 2011 року порушено провадження у справі № 6/015-11 та призначено її до розгляду на 01 березня 2011 року.
01 березня 2011 року судом було задоволено подане представником ТОВ “ВВС-ЛТД” клопотання від 28 лютого 2011 року про фіксацію судового процесу.
Крім того, ТОВ “ВВС-ЛТД” подано відзив від 28 лютого 2011 року на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити ТОВ “Резлов” у задоволенні позову повністю з підстав, викладених у даному відзиві.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02 березня 2011 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС -ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року недійсним; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС”; прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС -ЛТД” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання частково недійсним договору купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року та повідомлено сторін, що розгляд справи № 6/015-11 відкладено судом 22 березня 2011 року.
Крім того, ухвалами господарського суду Київської області від 14 березня 2011 року:
відмовлено ТОВ “ВВС-ЛТД” у прийнятті заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 02 березня 2011 року у справі № 6/015-11;
відмовлено в прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про зобов'язання виконати обов'язок в натурі;
відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” у прийнятті зустрічної позовної заяви від 10 березня 2011 року (вх. № 3515 від 11 березня 2011 року) та доданих до неї матеріалів до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека ВВС”, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю „Резлов”, про стягнення 1 000,00 грн комісійної винагороди за договором комісії № 11 від 09 березня 2009 року.
За результатами апеляційного розгляду ухвал господарського суду Київської області від 14 березня 2011 року, постановами Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2011 року апеляційні скарги ТОВ „ВВС-ЛТД” залишені без задоволення, ухвали господарського суду Київської області від 14 березня 2011 року у справі № 6/015-11 без змін.
Крім того, апеляційну скаргу ТОВ „ВВС-ЛТД” на ухвалу господарського суду Київської області від 14 березня 2011 року у справі № 6/015-11 залишено без розгляду.
За результатами касаційного розгляду постанов Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2011 року, постановами Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року касаційні скарги ТОВ „ВВС-ЛТД” залишені без задоволення, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2011 року у справі № 6/015-11 залишено без змін.
Згідно резолюції господарського суду Київської області справа № 6/015-11 передана для подальшого розгляду судді Черногузу А.Ф.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23 червня 2011 року розгляд справи призначено на 12 липня 2011 року.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 12 липня 2011 року представника третьої особи та неподанням нею витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 26 липня 2011 року.
Від ТОВ “ВВС-ЛТД” надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: від ТОВ “Резлов” документів, які підтверджують повноваження представника останнього на підписання невід'ємних частин до Договору. У задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість.
В судовому засіданні 26 липня 2011 року позивач за первісним позовом позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та, водночас, заперечив як відповідач за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог з підстав, викладених у його відзиві від 11 липня 2011 року поданого в судовому засіданні 26 липня 2011 року.
В свою чергу, позивач за зустрічним позовом зустрічні позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та, водночас, заперечив проти первісного позову з підстав, викладених у своєму відзиві від 28 лютого 2011 року.
Відповідач за первісним позовом свого представника в судове засідання 22 липня 2011 року вдруге не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення за адресою, що вказана в позовній заяві та яка відповідає адресі у довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на відповідача.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” свого представника в судове 26 липня 2011 року не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 12 липня 2011 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою, що вказана самою третьою особою в позовній заяві від 28 лютого 2011 року.
Таким чином, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.
ТОВ “ВВС-ЛТД” та ТОВ “Резлов” відзив на позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору не подано.
Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзивів за наявними в ній матеріалами, так як його неподання не перешкоджає вирішенню спору.
26 липня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Київської області розглядаються позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу за договором купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року, позовні вимоги за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року недійсним та позовні вимоги за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року частково недійсним.
Вбачається, що підставою зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року недійсним та підставою позовних вимог за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Резлов” про визнання договору купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року частково недійсним є, саме, договір купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року, на підставі якого позивач за первісним позовом -ТОВ “Резлов” звернувся до господарського суду Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу, що безпосередньо вказує на взаємовиключність зустрічних позовних вимог та вимог третьої особи з первісними вимогами, а тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність встановлення обставин та вирішення під ставності заявлених вимог спочатку за зустрічним позовом та позовом третьої особи.
Так, предметом зустрічного позову є вимога позивача за зустрічними позовом про визнання Договору недійсним з підстав частини 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в порушення вимог ст. ст. 628, 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України сторонами не досягнуто згоди щодо предмету та ціни Договору.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що в разі не досягнення сторонами всіх його істотних умов -такий договір вважається неукладеним та не може бути визнаним недійсним.
Аналогічна правова позиція підтверджується Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в п. 8 якої зазначено - «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
Враховуючи роз'яснення Верховного суду України та чинне законодавство, неможливо визнавати недійсним договір через недосягнення сторонами при укладенні договору істотних умов договору.
Водночас, судом досліджено та встановлено відповідність вимогам чинного законодавства оспорюваного договору купівлі -продажу №20 від 15 липня 2009 року.
Так, 15 липня 2009 року між ТОВ “ВВС-ЛТД” та ТОВ “Резлов” укладено договір купівлі - продажу № 20 (далі - договір).
Відповідно до положень п. 1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність медикаменти та вироби медичної приналежності, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити на умовах даного договору які ідентифікуються, згідно рахунків -фактур та накладних до цього договору.
Сторонами погоджено (п.п. 3.1., 3.3. договору), поставка відбувається на протязі трьох днів, якщо замовлення прийнято продавцем до виконання, що підтверджується належним чином оформленою заявкою, шляхом відправки факсимільного повідомлення. Кількість відвантаженого товару визначається в заявці покупця, на кожну відвантажену партію товару продавцем виписується рахунок-фактура або накладна із зазначенням, серія, асортимент, кількість відвантаженого товару і його вартість.
Згідно п. 4.3. договору розрахунок за товар відбувається між продавцем і покупцем у національній валюті України на підставі виставлених рахунків -фактур чи накладних шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця за реквізитами вказаними в договорі.
Відтак, підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 215 ЦК України (недійсність правочину) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) визначено, що:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відтак, виходячи зі змісту ст. 203 ЦК України, не досягнення сторонами всіх істотних умов договору не є вимогою, додержання якої є необхідною для чинності правочину, а тому в розумі ст. 215 не є підставою недійсності правочину.
Частиною 1 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 вищезазначеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Зі змісту поданого сторонами договору, вбачається, що оспорюваний договір має ознаки договору купівлі -продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський суд встановив, що договір купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року (наявний в матеріалах справи) укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а саме: при укладенні господарського договору сторони погодили предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».
Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України також передбачено, що «При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству».
Таким чином, сторони за договором купівлі - продажу керуючись ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України відступили від норми передбаченої ст. 266 Господарського кодексу України та визначили істотні умови на власний розсуд.
Так, згідно п. 1.1. договору (предмет договору) сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у власність медикаменти та вироби медичної приналежності, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити на умовах даного договору які ідентифікуються, згідно рахунків -фактур та накладних до цього договору.
Поставка відбувається на протязі трьох днів, якщо замовлення прийнято продавцем до виконання, що підтверджується належним чином оформленою заявкою, шляхом відправки факсимільного повідомлення. Кількість відвантаженого товару визначається в заявці покупця, на кожну відвантажену партію товару продавцем виписується рахунок-фактура або накладна із зазначенням, серія, асортимент, кількість відвантаженого товару і його вартість (п.п. 3.1. 3.3. договору).
Тобто, сторони не знаючи напевно на момент укладення договору чітку кількість, асортимент та родові ознаки продукції, що мала поставлятись в рамках договору визначили механізм, керуючись яким сторони регулювали фактичну поставку продукції.
Окрім цього, сторони узгодили ціну договору (п. 4.3. договору), яка є також істотними умовами господарського договору відповідно до вимог законодавства.
Так, згідно п. 6.1. договору загальна вартість продукції, поставленої за договором, визначається сумою постачань по усіх підписаних додаткових угодах, укладених при виконанні даного договору, що є підтвердженням тому, що договором встановлено механізм за яким чітко визначається ціна договору та вартість поставленої продукції.
У відповідності до положень п. 4.1. договору товар поставляється під реалізацію з відстрочкою оплати на строк до 60 днів з моменту його передачі продавцем по накладній та по ціні, зазначеній в рахунках -фактурах і накладних.
Крім того, у статті 691 ЦК України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 4. ст. 632 ЦК України передбачено, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Проте, умовами договору сторони визначили, що ціна зазначається у рахунках -фактурах та накладних.
Таким чином, господарський суд звертає увагу позивача, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Щодо погодження сторонами спору строку дії договору, то суд зазначає наступне.
В пункті 9.1. договору визначено, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12 2010 року.
Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в момент укладення оспорюваного договору позивач заявляв вимоги щодо встановлення інших умов щодо, яких, на думку позивача, повинна бути досягнута згода сторін.
Крім того, посилання позивача за зустрічним позовом на ч. 1 ст. 695 ЦУ України, як на підставу недосягнення між сторонами такої істотної умови як строки і розмір платежів судом не приймається до уваги, оскільки зазначена стаття регулює особливості оплати товару з розстроченням платежу, по при те, як п. 4.1. договору регулює продаж товару з відстроченням платежу, що не є однаковим.
Таким чином, дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський суд встановив, що договір купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а саме: при укладенні господарського договору сторони погодили предмет, ціну та строк дії договору.
Слід зазначити, що вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в моменту укладення договору тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Водночас, посилання позивача за зустрічним позовом на непогодження сторонами істотних умов договору у зв'язку з тим, що накладні, на думку позивача за зустрічним позовом, є додатками до договору та не підписані уповноваженими представниками сторін суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як зазначалось вище, 15 липня 2009 року між ТОВ “ВВС-ЛТД” та ТОВ “Резлов” укладено договір купівлі -продажу № 20.
Судом встановлено, що ТОВ “Резлов” поставив, а ТОВ “ВВС-ЛТД” за довіреностями отримав товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані обома сторонами договору та засвідчені штемпелем ТОВ “ВВС-ЛТД” (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).
Проте, зі змісту наявних в матеріалах справи видаткових накладних та довіреностей, які надані сторонами, вбачається відсутність будь-яких посилань на договір купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року, на який посилається позивач у первісному позові, як на доказ поставки продукції на підставі договору.
Крім того, в матеріалах справи відсутні заявки на поставку товару, як того вимагає п.п. 3.1., 3.3. договору.
При цьому, посилання позивача за зустрічним позовом на неукладеність замовлень, які також покладені в основу обґрунтування позовних вимог, оцінюються судом критично, оскільки замовлення покупця, у відповідності до положень договору, не впливають на дійсність самого договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що правовідносини які склалися між ТОВ “ВВС-ЛТД” та ТОВ “Резлов” щодо поставки товару відбулися не на підставі договору купівлі -продажу № 20 від 15 липня 2009 року, який було покладено в основу підстав позовних вимог, а за договорами укладеними у спрощеній формі шляхом підписання видаткових накладних.
Також, судом дана оцінка запереченням відповідача щодо підписання видаткових накладних не уповноваженими особами як з боку ТОВ “ВВС-ЛТД” так і з боку ТОВ “Резлов”.
Так, статтями 237, 246 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма №М-2). При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.
Судом встановлено, що підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) було здійснено представниками останнього -ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності на отримання цінностей (форма №М-2) №6487 від 06.11.2009р. та ОСОБА_4 який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2) №6692 від 13.11.2009р., №6826 від 19.11.2009р., №7084 від 27.11.2009р., №7782 від 24.12.2009р., №8110 від 13.01.2010р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з наявних в матеріалах справи видаткових накладних.
Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи повноважних осіб відповідача, доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей.
Доказів скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей суду не надано.
Посилання ж ТОВ “ВВС-ЛТД” на підписання спірних накладних не уповноваженим представником з боку ТОВ “Резлов” суд не приймає до уваги з огляду на отримання товару ТОВ “ВВС-ЛТД” за вказаними накладними, що підтверджується, зокрема фактом знаходження оригіналів довіреностей ТОВ «ВВС-ЛТД” на отримання матеріальних цінностей у позивача.
Також, необґрунтованими є посилання позивача за зустрічним позовом на визнання договору недійсним з підстав недотримання сторонами договору форми правочину з огляду на не підписання його повноважними представниками сторін, оскільки спірні поставки здійснені не на підставі оспорюваного договору, як вже було встановлено судом вище.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частина 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) уповноваженими представниками останнього, а також положення ст. 218 ЦК України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про визнання договору недійсним з підстав ч. 4 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним з підстав статей 203, 215 ЦК України є необґрунтовано, а тому задоволенню не підлягає.
Інших підстав недійсності договору позивачем за зустрічним позовом не зазначено.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України позивача за зустрічним позовом не відшкодовуються.
Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС”-третьої особи із самостійними вимогами, суд зазначає наступне.
Предметом позову ТОВ “Аптека ВВС”, як третьої особи яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є вимога про визнання договору купівлі -продажу № 20 від 19 липня 2009 року недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України.
В обґрунтування зазначеної позовної заяви ТОВ “Аптека ВВС” посилається на те, що укладання спірного договору з боку ТОВ “ВВС ЛТД” зумовлено виконання останнім своїх обов'язків як комісіонера за договором комісії № 11 від 09.03.2009р., укладеного з ТОВ “Аптека ВВС”.
Так, умовами договору комісії № 11 від 09.03.2009р., в тому числі додаткової угоди № 12 від 08.07.2009р., передбачено обов'язок комісіонера (ТОВ “ВВС ЛТД”) погоджувати з комітентом істотні умови правочинів, укладення яких передбачено цим договором комісії, в даному випадку договору поставки з ТОВ “Резлов”.
Зважаючи на те, що в установленому договором комісії № 11 від 09.03.2009р. порядку не було укладено додаткову угоду, в якій би було викладено істотні умови договору комісії та, відповідно, умови, необхідні для придбання товару ТОВ “ВВС ЛТД” у ТОВ “Резлов” за договором, то такі істотні умови, на думку третьої особи, не можна вважати погодженими, що вказує на порушенням умов договору комісії № 11 від 09.03.2009р., і як наслідок є підставою для визнання договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних.
Так, відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.
Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з системного аналізу правових норм Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Втім, судом встановлено, що ТОВ “Аптека ВВС” не є стороною договору.
Сама ж по собі наявність укладеного між ТОВ “ВВС ЛТД” та ТОВ “Резлов” договору купівлі-продажу № 11 від 23.03.2009р. не є доказом наявності у третьої особи інтересу, який підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним Договору.
При винесенні даного рішення судом також врахованого, що договір не містить жодного застереження про те, що ТОВ “ВВС-ЛТД” заключає цей договір в інтересах або від імені ТОВ “Аптека ВВС”.
За таких обставин, оскільки ТОВ “Аптека ВВС” не доведено факт порушення умовами договору його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2011р. у справі №21/003-11.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” -третьої особи із самостійними вимогами не відшкодовуються.
Разом з тим, в провадженні даної справи суд розглядає зустрічний позов та позов третьої особи спільно з первісним позовом ТОВ “Резлов” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу за договором купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року.
Так, заявляючи позовні вимоги з урахуванням застосованих фінансових санкцій до відповідача, позивач зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу № 20 від 15 липня 2009 року, а тому підставою виникнення спірних правовідносин та стягнення заявленої суми заборгованості є умови саме цього договору.
При цьому, позивач у своєму позові зазначає, що виконання цього договору позивачем (щодо передачі та отримання відповідачем товару за договором) підтверджується наявними у справі видатковими накладними.
Відтак, з матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач за довіреностями: ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності на отримання цінностей (форма №М-2) №6487 від 06.11.2009р. та ОСОБА_4 який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2) №6692 від 13.11.2009р., №6826 від 19.11.2009р., №7084 від 27.11.2009р., №7782 від 24.12.2009р., №8110 від 13.01.2010р., отримав товар на загальну суму 1692061,50 грн, що підтверджується видатковими накладними:
№ РН-0000262 від 06 листопада 2009 року на суму 981384,50 грн,
№ РН-0000284 від 27 листопада 2009 року на суму 47736 грн,
№ РН-0000001 від 12 січня 2009 року на суму 282741,50 грн,
№ РН-0000270 від 13 листопада 2009 року на суму 110137,50 грн,
№ РН-0000278 від 18 листопада 2009 року на суму 106488 грн,
№ РН-0000299 від 24 грудня 2009 року на суму 163574 грн, які підписані обома сторонами (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).
Між тим, господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, виконання господарського договору підтверджується первинними документами, до яких відносяться також видаткові накладні. Для встановлення факту підтвердження виконання господарської операції за конкретним господарським договором на підставі видаткової накладної, остання, зокрема має бути складена у період дії договору, на виконання якого така накладна складається для підтвердження господарської операції, та містити інформацію, згідно якої ідентифікується здійснення господарської операції на виконання певного господарського договору.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, видаткова накладна є первинним документом та має містити дані з посиланням на договір, у межах виконання якого складається така накладна на підтвердження здійснення господарської операції за цим договором.
З поданих позивачем видаткових накладних, судом встановлено, що всі подані позивачем накладі не містять інформацію про договір, на виконання якого здійснювались господарські операції, що оформлені цими видатковими накладними.
Таким чином, судом встановлено, що копії видаткових накладних, які наявні в матеріалах справи, оформлені не відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме, зміст та обсяг господарської операції, що безпосередньо вказує на здійснення поставки товару на підставі видаткових накладних.
Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.
Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи повноважної особи відповідача, доданих до позовної заяви та довіреностями (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи) на отримання матеріальних цінностей, тобто за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.
Враховуючи вищевикладений аналіз норм законодавства та визначені обставини справи, господарський суд дійшов висновку про неможливість стягнення суми основного боргу, а також застосування до відповідача передбачених згаданим вище договором санкцій за порушення його умов (у тому числі строків розрахунків за отриманий, але не оплачений товар), оскільки позивач, визначаючи в позовній заяві, належні до стягнення з відповідача суми пені, суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, виходив зі строків та умов поставки товару та розрахунків за нього саме згідно умов договору.
У судовому засіданні відповідач за первісним позовом поставив під сумнів, що товар вказаний у накладних поставлявся саме на підставі договору № 20 від 15 липня 2009 року.
Оцінюючи докази в сукупності суд, також враховує ту обставину, що позивач за первісним позовом не надав суду жодної заявки відповідача на отриманий товар, оформленої у відповідності до п. 3.1. договору (факсимільне повідомлення покупця підписане з боку продавця).
Подані позивачем роздруківки з електронної пошти не приймаються судом як доказ відправлення відповідачем заявок на поставку продукції саме за договором № 20 від 15.07.2009р. оскільки, останні не відповідають вимогам п. 3.1. договору, на який посилається позивач, та у них не має жодного посилання на договір, порушення умов якого, покладено в основу позову та є підставою заявлених позовних вимог.
Крім того, договір не містить жодної специфікації підписаної сторонами, з яких суд міг би встановити, що вказані накладні виписувались позивачем на підставі саме цього договору.
Таким чином, з огляду на все вище викладене, суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом належними доказами, в розумінні ст. 33, 34 ГПК України не довів того, що мали місце обставини, за наявності яких з відповідача за первісним позовом підлягали б стягненню на підставі договору № 20 від 15 липня 2009 року грошові кошти.
Крім того, додатково суд звертає увагу на те, що у претензії № 44/12 від 28.12 2010 року позивач за первісним позовом також посилається на невиконання саме договору № 20 від 15 липня 2009 року.
Водночас, перевіривши факт направлення претензії № 44/12 від 28.12.2010 року відповідачу за первісним позовом судом було встановлено, що позивач за первісним позовом не надав жодного доказу направлення даної претензії відповідачу. Також, суд перевірив факт направлення претензії № 44/12 від 15.12.10 року, на яку позивач посилається в позовній заяві, судом було встановлено, що позивач взагалі не надав суду не тільки тексту претензії № 44/12 від 15.12.2010 року, а й доказів відправлення останньої відповідачу.
При прийнятті рішення суд також бере до уваги, що позивач не скористався своїм правом на зміну підстав позову.
Крім того, відповідного клопотання заінтересованої сторони в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України суду надано не було.
З цих підстав суд не вправі виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладається саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
З урахуванням наведеного позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю “Резлов” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення боргу за договором купівлі - продажу № 20 від 15 липня 2009 року є недоведеними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Водночас, суд звертає увагу позивача за первісним позовом на те, що останній не позбавлений права на звернення до суду з вимогою про стягнення боргу за поставлену продукцію, визначивши підставою позову здійснення договірних відносин саме на підставі підписаних сторонами накладних.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України позивача за первісним позовом не відшкодовуються.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти у розмірі 1007229,35 грн, що знаходяться на рахунках ТОВ “ВВС-ЛТД” суд зазначає, що дана заява не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не надано підставного обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 60, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.
2. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.
3. У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору відмовити повністю.
Суддя А.Ф. Черногуз