ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/19208.07.11
За позовом Приватного підприємства «Волинь-Брок»
до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів»
про припинення договору поруки
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 104 від 06.07.2011р.);
від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність № 0/00-89 від 12.05.2010р.);
В судовому засіданні 08.07.2011р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Приватне підприємство «Волинь-Брок»(надалі ПП «Волинь-Брок», позивач) звернулось до суду з позовом у якому заявлені вимоги припинити дію договору поруки № 7/06/08/02-КLMV від 20.06.2008р..
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав для припинення договору поруки від 20.06.2008р., яким забезпечені вимоги АКБ Банк «Форум»за кредитним договором № 06/08/02- KLMV від 20.06.2008р. укладеним з ТОВ «Яричів».
Відповідач відзив на позов не надав, у клопотанні поданому суду 06.07.2011р. відповідач просив припинити провадження у справі, оскільки Господарським судом міста Києва вже вирішено спір між цими ж сторонами та саме про припинення договору поруки № 7/06/08/02-КLMV від 20.06.2008р..
Судом взяті до уваги обставини зазначені відповідачем у клопотанні, однак підстави для припинення провадження у даній справі відсутні, оскільки заявлені позови різняться предметом заявленого позову, яким у справі 25/447 є вимоги позивача припинити договір поруки з 25.06.2010р..
Підстави заявлених вимог у справах 25/447 та 22/192 також не є однаковими, що відповідно не свідчить про наявність рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Ухвалою суду від 23.06.2011р. до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ «Яричів».
Від ТОВ «Яричів»по справі отримано клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість товариства забезпечити явку представника, яке судом відхилене оскільки третьою особою є саме юридична особа -ТОВ «Яричів», а не конкретний представник, ГПК України передбачено участь у розгляді справи представника, що надає можливість направити іншу уповноважену особу, а явка третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
20 червня 2008р. між АКБ «Форум»та АТЗТ «Глорія-Імпекс»укладено договір поруки № 7/06/08/02-КLMV, згідно з яким поручитель (позивач у справі) поручається перед кредитором (відповідач у справі) за виконання ТОВ «Яричів»зобов'язань за кредитним договором № 06/08/02-КLMV від 20.06.2008р. укладений між кредитором та боржником, у повному обсязі.
Згідно з п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором своїми грошовими коштами та всім своїм майном; а в силу положень п. 3.1 договору -у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору № 06/08/02- КLMV від 20.06.2008р. боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У п. 3.3 договору відзначено, що кредитний договір № 06/08/02-КLMV від 20.06.2008р. є невід'ємною частиною договору поруки.
В свою чергу, кредитним договором № 06/08/02-КLMV передбачено, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів та інших зобов'язань, передбачених п. 3.3 кредитного договору, є умовами при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює повернення отриманих кредитних коштів банку, сплачує банку проценти за користування кредитними коштами; для цього банк надає під розписку уповноваженій особі, або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення позичальником кредитних коштів, сплату ним процентів за користування кредитними коштами з можливим нарахуванням штрафних санкцій та пені; у випадку непогашення зазначеної у вимозі суми, банк по закінченню 15-ти денного строку з дати надіслання такої вимоги, звертає стягнення на заставлене майно у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів, неустойки, збитків та інших витрат банку, у порядку визначеному договором, договором застави та чинним законодавством України (п. 5.2 кредитного договору).
Згідно з п. 7.3 кредитного договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Стверджуючи, що відповідач, скориставшись п. 5.2 договору змінив строк виконання зобовязання, будь-якого погодження на зміну строку виконання зобовязання із поручителем не було погоджено, внаслідок зміни строку виконання зобовязання збільшився обсяг відповідальності, що зокрема пов'язано з правом відповідача нараховувати штрафні санкції на всю суму кредитної заборгованості за кредитним договором після пред'явлення вимоги, позивач просить припинити дію договору поруки.
Доводи позивача суд відхиляє, оскільки відсутні підстави вважати, що з направленням вимоги про дострокове виконання зобовязання щодо повернення кредитних коштів змінились зобов'язання поручителя в частині обсягу солідарної відповідальності перед кредитором. У зв'язку з невиконанням основним боржником зобов'язань за кредитним договором № 06/08/02-КLMV від 20.06.2008р. при направленні вимоги достроково повернути кредитні кошти, зобовязання поручителя залишились незмінними.
У ст. 553 Цивільного кодексу України, поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.
Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
За змістом ст. 509 цього кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Статтею 598 кодексу визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Договором поруки від 20.06.2008р. сторони обумовили, що порука припиняється: - з припиненням зобов'язань за кредитним договором № 06/08/02- КLMV від 20.06.2008р.; - якщо кредитор протягом одного року від дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором № 06/08/02-КLMV від 20.06.2008р., не пред'явить вимоги до поручителя; - в інших випадках, передбачених винним законодавством України.
Таким чином, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін щодо припинення зобов'язань по договору поруки, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору.
Главою 50 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.
При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором поруки не передбачено припинення поруки за рішенням суду у випадку зміни основного зобов'язання без згоди поручителя. Такі вимоги, за висновком суду, не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав.
У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344, п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482.
Разом з тим, у рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 11.07.2011