ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 55/14523.06.11
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Іванова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Європейський лізинг”, м. Київ
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро”, м. Київ
про: визнання договору купівлі-продажу укладеним
за участю уповноважених представників:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - ОСОБА_1. (дов. б/н від 10.05.2011р.)
Товариство з обмеженою відповідальності “Європейський лізинг”, м. Київ (далі -Позивач) звернулась до Господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальності “Тридента Агро”, м. Київ (далі -Відповідач) про визнання договору купівлі-продажу укладеним.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Попередній договір купівлі-продажу від 17.02.2010 р., Проект основного договору купівлі-продажу автотранспорту, Лист від 17.01.2011 р., Витяг ЄДРПОУ стосовно позивача, Витяг ЄДРПОУ стосовно відповідача, Статут ТОВ “Європейський лізинг”.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує п. 3 ст. 182 Господарського кодексу України, ст.ст. 629, 635 Цивільного кодексу України.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 55/145 від 11.04.2011 р., розгляд якої призначено на 12.05.2011 р.
У судове засідання, призначене на 12.05.2011 р. з'явились представники сторін. Представник позивача не виконав вимоги ухвали про порушення провадження у справі. Представник відповідача подав через канцелярію суду клопотання про визнання позову. У зв'язку із неналежним виконанням представниками сторін вимог ухвали про порушення провадження у справі розгляд справи було відкладено на 27.05.2011 р.
27.05.2011 р. у судовому засіданні були присутні представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав та аргументував позовні вимоги. Представник відповідача надав в матеріали справи додаткові документи та заяву про визнання позову. За наслідками судового засідання оголошено перерву до 08.06.2011 р.
У судовому засіданні 08.06.2011 р. були присутні представники сторін, які не виконали вимог ухвали про відкладення розгляду справи у зв'язку з чим було оголошено перерву до 15.06.2011 р.
15.06.2011 р. у судове засідання з'явився представник відповідача, який надав в матеріали справи клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів, визнав позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоч належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання. У зв'язку із неявкою представника позивача та поданим відповідачем клопотанням про продовження процесуальних строків розгляду справи, судом було винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.06.2011 р.
У судове засідання, призначене на 23.06.2011 р. з'явився представник відповідача, який підтримав подану в попередніх засіданнях заяву про визнання позову.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоч належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов'язку щодо інформування позивачів про судовий розгляд справи.
Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення позивача про місце, дату та час проведення судового засідання.
Представники сторін у судових засіданнях клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Європейський лізинг” (далі-Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” (далі-Відповідач, Продавець) було укладено попередній договір купівлі-продажу автотранспорту (далі-Договір).
Відповідно до п. 1 Договору Сторони домовились про майбутній продаж Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” та купівлю Товариством з обмеженою відповідальністю “Європейський лізинг” автотранспорту, що знаходиться у Продавця, на умовах і в порядку, визначених Договором.
Пунктом 1.2. Договору встановлено, що Сторони зобов'язуються в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу автотранспорту, що знаходиться у Продавця на умовах і в порядку, визначених цим Договором.
Відповідно до п.1.6. Договору Сторона-1 свідчить, що перелічений в п.1.3. цього Договору автомобільний транспорт до цього часу нікому іншому не зданий в оренду, не проданий, не подарований, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, судового рішення або ухвали щодо нього немає, а також не є внеском до статутного фонду юридичних осіб. Автомобільний транспорт знаходиться у стані, повністю придатному для використання за призначенням.
Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно зі ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Відповідно до п. 5 ст. 182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно п. 2.2 попереднього договору Сторони домовились що, до 06.01.2011 року Позивач надає Відповідачу проект основного Договору, а Відповідач на протязі 10 (десяти днів) після отримання проекту основного договору зобов'язується його підписати та відповідно нотаріально оформити.
Позивач вказує про повне виконання ним умов попереднього договору та 06.01.2011 року надання Відповідачу проекту Основного договору купівлі продажу автотранспорту.
Після збігання десятиденного терміну, зазначений Основний договір купівлі- продажу автотранспортних засобів так і не було підписано Відповідачем, необхідні правовстановлюючі документи, технічна документація на майно (автотранспортні засоби) та інші документи необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу (основного договору), як того вимагає п. 2.4.6 попереднього договору, Позивачу не передані.
Відповідно до п.З.1. Договору, Сторони домовились про те, що договір купівлі-продажу (основний договір) повинен бути підписаний та посвідчений у нотаріальному порядку до 16.01.2011 року.
Позивач 17.01 2011 року звернувся до Відповідача з претензією та з вимогами укласти Основний договір купівлі-продажу автомобільного транспорту.
Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
В судових засіданнях відповідач визнав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Судом встановлено, що в травні 2010 р. Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони відчуження майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро”, а саме накладено арешт на всі транспортні засоби, що зареєстровані за Відповідачем в межах суми боргу 356 974,74 грн. Вказані обставини підтверджено поясненнями Відповідача та копією Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Пунктом 3 ч.2 ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Стаття 59 Закону України “Про виконавче провадження” передбачається, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.
У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. (ст. 66 Закону України “Про виконавче провадження”).
Таким чином, перебування майна під арештом фактично унеможливлює його відчуження шляхом укладання договору купівлі-продажу між сторонами.
Звертаючись з позовом до суду, позивач відповідно до розділів І,V,VІІІ Господарського процесуального кодексу України самостійно визначає предмет та підстави позову, які повинен довести, а суд -вирішує спір по суті відповідно до фактичних обставин та норм чинного законодавства за своїм внутрішнім переконанням. Відповідно до статей 54,57 Господарського процесуального кодексу України позивач в позовній заяві повинен викласти докази, які підтверджують його вимоги, а також додати до заяви необхідні документи.
За загальними правилами господарського процесу, відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується, в першу чергу, позивача, який повинен доказати факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто законодавство пов'язує право звернення за судовим захистом з суб'єктивною думкою юридичної особи щодо порушення чи оспорювання її інтересів; об'єктивна наявність чи відсутність таких порушень встановлюється під час розгляду справи.
Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.
Проте, за висновками суду, предмет позову -визнання договору купівлі-продажу автотранспорту укладеним між ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» та ТОВ «Європейський лізинг»не передбачений як способи захисту ні чинним законодавством, ані договором, що позбавляє суд можливості захистити права позивача.
Тобто, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не відповідає за своїм змістом матеріально-правовим способам захисту порушеного права, визначених законом. Частиною 3 статті 182 Господарського кодексу України передбачено право другої сторони, у разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, вимагати укладення такого договору в судовому порядку, а не вимагати визнання його укладеним у судовому порядку.
За таких обставин, враховуючи, що майно, яке є предметом попереднього договору, перебуває під арештом, предмет позову не відповідає встановленим законом способу захисту прав, позовні вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу автотранспорту в редакції визначеній в позовній заяві, підлягають залишенню без задоволення.
При цьому, відносно врахування позиції Відповідача щодо визнання позовних вимог.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.
У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд не приймає визнання Відповідачем позову.
Судові витрати відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Європейський лізинг”, м. Київ відмовити повністю.
У судовому засіданні 23.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 05.07.2011р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.
Суддя Н.І. Ягічева