Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" серпня 2011 р. Справа № 5023/4948/11
вх. №
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Клімова О.В.
за участю представників сторін:
прокурора - не з'явився;
позивача - не з'явився;
3-й особи - не з'явився; відповідача - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Заступника військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків в інтересах держави, в особі Мінистерства оборони України м. Київ-168 в особі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова, м. Харків
до Приватного Акціонерного товариства "Хлібозавод "Салтівський" м. Харків
про стягнення коштів
Заступник військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків в інтересах держави, в особі Міністерство оборони України м. Київ (перший позивач) в особі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова (другий позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача ЗАТ “Хлібзавод “Салітвський” до міського бюджету орендну плату в сумі 57030,00 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати. Позовні вимоги мотивовано тим, що за період 2006-2007 року недоотримано внаслідок неукладання відповідачем договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано придбане згідно договору купівлі-продажу нерухоме військове майно військового містечка № 195, загальна площа земельної ділянки складає 6,64 га за адресою: м. Харків, вул.. 50-ти річчя СРСР, 3 власником якого є відповідач.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19 липня 2011 року об 11:20 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Контрольно-ревізійне управління в Харківській області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 року, у зв'язку з неявкою прокурора та позивачів у судове засідання, розгляд справи відкладено на 02 серпня 2011 року об 11:30 год. .
У призначене судове засідання прокурор, представники позивачів, відповідача та третіх сторін не з'явились, витребуваних судом документів не надали, про причину неявки у судове засідання суд не повідомили.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали від 19.07.2011 року, яка направлялась на їх адреси, та в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Окрім того, ухвала господарського суду Харківської області від 19 липня 2011 року отримувалась представниками прокуратури, позивачів, та третіх сторін, про що свідчить наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.
Відповідач у судове засідання також не з'явився, проте, через канцелярію суду надав заяву (вх. № 14317), в якій посилаючись на відпустку свого представника , просить суд відкласти розгляд справи на більш пізніший час. Матеріали справи містять відзив на позов, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
Вирішуючи це заяву відповідача про відкладення розгляду справи суд виходить з наступного.
Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів сторонами не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача про відкладення справи не зазначено.
Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Суд, відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника відповідача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки самого директора ПАТ «Хлібозавод «Салтівський» або іншої посадової особи в судове засідання відповідачем не повідомлені.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 липня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого прокурору, позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області на І квартал 2008 року проведена планова ревізія використанням військовим формуванням Збройних сил України бюджетних коштів, військового майна і земель в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Харкова за період з 01.01.2006 р. по 01.01.2008 року в ході якої виявлено порушення законодавства з питань недоотримання коштів, внаслідок не укладання з юридичними особами договорів оренди земельних ділянок.
Так, в порушення ст.7 Закону України "Про оцінку земель" та ст.21 Закону України "Про оренду землі» за період 2006-2007 року недоотримано 57030,00 грн. 57030,00 грн. внаслідок неукладання відповідачем договору оренди земельної ділянки, загальною площею 6,64 га за адресою: м. Харків, вул.. 50-ти річчя СРСР, 3, на якій розташовано придбане відповідачем згідно договору купівлі-продажу нерухоме військове майно військового містечка № 195 , у, зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача до міського бюджету орендної плати у розмірі 57030,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України та ст. 93 Земельного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" , встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю", яка кореспондується зі ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
Статтею 21 цього Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю".
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, стягнення заборгованості за орендною платнею відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України “Про оренду землі” є укладений договір оренди відповідної земельної ділянки.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано учасниками судового процесу, договір оренди на земельну ділянку площею 6,64 га за адресою: м. Харків, вул.. 50-ти річчя СРСР, з відповідачем не укладався, тому у суду на має підстав для стягнення орендної плати з відповідача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача до міського бюджету орендної плати у розмірі 570030,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог .
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на прокурора. Враховуючи, що прокурор звільнений від сплати держмита, судові витрати по даній справі не стягуються.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, , статтями 6,11,326,525,526,598,610,612,626,629,759, Цивільного кодексу України, статтями 173,193,202,283,284,285,286,Господарського кодексу України, ст. 1, 2, 21, Законом України "Про оренду землі, "статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2011 року
справа № 5023/4948/11