Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"23" червня 2008 р. Справа № 07/23-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пушай В.І., судді Плужник О.В. , Барбашова С.В.
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Філатов П.А.
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача (вх. № 1071Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.03.08 р. по справі № 07/23-08
за позовом ТОВ "Прем'єр Плюс" м. Харків
до 1) Приватне підприємство "Тристан" м. Охтирка
2) ТОВ "Прем'єр продукт Україна", м. Харків
про стягнення 25361,36 грн.
встановила:
В січні 2006 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр плюс", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень просив суд стягнути з 1-го відповідача - ПП "Тристан" 15149,38 грн. боргу, 3702,46 грн. інфляційних, 3395,91 грн. пені, 3% 613,61 грн. річних, та 2-го відповідача - ТОВ "Прем'єр продукт Україна" 2000 грн., та покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.03.08 р. (суддя Інте Т.В.) по справі № 07/23-08 позов задоволено частково. З 1-го відповідача на користь позивача стягнуто 15149,38 грн. боргу, 2396,15 грн. пені, 613,60 грн. річних, 3702,46 грн. інфляційних, 218,61 грн. державного мита та 103,76 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення 1-го відповідача 999,76 грн. пені, та в частині вимог щодо стягнення з 2-го відповідача 2000 грн. в позові відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що 1-відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати за одержаний від позивача товар в рамках укладеного між сторонами договору поставки № 205/Н0060 від 26.12.06 р.; що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та вимог чинного законодавства України; що позивач не надав доказів направлення на адресу 2-го відповідача відповідної вимоги про оплату за порукою та ін.
1-й відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог 1-й відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував той факт, що між ним та позивачем крім безпосередньо договору № 205/Н0060 також укладалася додаткова угода № 1 від 26.12.08 р., відповідно до якої поставка продукції на суму 20000 грн. в рамках даного договору була здійснена на умовах товарного кредиту, в зв'язку з чим, пеня в сумі 2396,15 грн., на думку 1-го відповідача, була нарахована судом до стягнення безпідставно. Крім того, 1-й відповідач також зазначає, що суд при розгляді справи не взяв до уваги той факт, що місцезнаходженням відповідача є м. Охтирка, а договір поруки від 02.01.07 р. укладався між позивачем та 2-м відповідачем без відома позивача, та з метою зміни територіальної підсудності, тобто на його думку при розгляді справи господарський суд порушив встановлені законом правила територіальної підсудності, що з урахуванням вимог ст. 104 ГПК України, є також підставою для скасування прийнятого по справі рішення та ін.
Разом з тим, в письмових пояснення від 17.06.08 р. 1-й відповідач також зазначає про те, що суд першої інстанції при прийнятті позовної заяви стосовно вимог до 2-го відповідача не звернув уваги на сплив встановленого законом строку позовної давності в межах якого позивач мав право вимагати від 2-го відповідача виконання своїх зобов'язань за договором поруки від 02.01.07 р., а також на те, що позивач свідомо не надсилав на адресу 2-го відповідача відповідної вимоги про сплату заборгованості. Тобто, на думку 1-го відповідача, господарський суд проігнорував цей факт, а вказаний договір має всі ознаки удаваної угоди та ін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо порядку надання товарного кредиту, в зв'язку з чим, в даному випадку порядок оплати товару, встановлений умовами договору поставки № 205/Н0060 від 26.12.06 р. та ін.
Крім того, в письмових поясненнях від 20.06.08 р. позивач зазначає про те, що асортимент та кількість товару, який 1-й відповідач просив йому поставити в рамках спірного договору, визначався останнім шляхом надсилання відповідної заявки на електронну адресу позивача, а факт здійснення позивачем поставок та прийняття 1-м відповідачем товару свідчить про виконання позивачем цих заявок та їх схвалення 1-м відповідачем; що відповідач приймаючи товар за накладними в яких була відображена його ціна, тим самим погодився на його прийняття саме за означеними цінами; що з урахуванням вимог ст.ст. 526, 530, 627-628 ЦК України права 2-го відповідача не були порушені, в зв'язку з чим, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову стосовно 2-го відповідача, на думку позивача, є законними та обґрунтованими та ін.
1-й та 2-й відповідачі в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представників не повідомили. 1-й відповідач у письмових поясненнях від 17.06.08 р. просив суд розглядати скаргу без участі його представника.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 26.12.06 р. що між позивачем та 1-м відповідачем укладено договір № 205/Н0060 (а.с. 14-16), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався протягом строку дії договору поставити товар на суму 1000000 грн., а покупець (1-й відповідач) зобов'язався приймати та оплачувати цей товар на умовах даного договору.
Відповідно до вимог п. 1.6 договору, ціна товару визначається специфікацією. В разі відсутності затвердженої специфікації на товар або окрему його групу, прийнята покупцем в момент першої поставки товарно-транспортна накладна з зазначеною в ній ціною та асортиментом продукції вважається узгодженням сторонами ціни на продукцію на узгоджених умовах (специфікації), а вказаний в накладній асортимент як узгоджений до поставки. Подальша зміна ціни на продукцію може здійснюватись на підставі умов даного договору.
Відповідно до вимог п. 3.1 договору, товар поставляється постачальником відповідно до заявки, завчасно наданої покупцем шляхом її надсилання на електронну адресу постачальника.
Відповідно до вимог п. 3.15.1 договору в разі якщо постачальник здійснить поставку продукції в більшому розмірі ніж вказано в заявці, покупець має право повернути, а постачальник зобов'язаний прийняти товар на всю суму, яка перевищує заявлену покупцем у відповідній заявці.
Відповідно до п. 7.2 договору, оплата товару здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури та/або накладної по цінах вказаних в специфікації на протязі 28 календарних днів після отримання товару та супровідних документів до нього.
26.12.06 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 205 від 26.12.06 р. відповідно до умов якої сторони обумовили добавити та викласти його в наступній редакції:
П. 1.1.1 договору. Постачальник зобов'язується поставити покупцю товарну продукції на суму 20000 грн. на умовах товарного кредиту.
П. 7.8 договору. оплата товару отриманого на умовах товарного кредиту здійснюється на протязі 5 днів після спливу строку дії угоди про надання товарного кредиту.
Таким чином, договір поставки № 205/Н0060 передбачав два варіанти поставки товару (п. 1.1 та п. 1.1.1 договору) та оплати покупцем отриманого товару, (п. 7.2, та п. 7.8. договору).
На виконання умов договору № 205/Н0060 позивач за відповідними заявками 1-го відповідача, у період з 19.01.07 р. по 22.06.07 р. поставив 1-му відповідачеві товар на загальну суму 29840,75 грн., що підтверджується видатковими накладними № № П+000324, П+000326 від 19.01.07 р.,; № № П+000423, П+000424 від 25.01.07 р.; № № П+002496, П+002497, П+002498 від 08.05.07 р.; № П+003302 від 07.06.07 р. та № П+003626 від 20.06.07 р. (а.с.32,34,36,38,40,42,44,46,48).
З боку 1-го відповідача вказаний товар отримали уповноважені особи довіреностями серія ЯНЗ № 875701, ЯНЗ № 135721, ЯЛЮ № 261098, ЯНД № 715779, ЯНЗ № 136699, ЯНМ № 397748, ЯНЧ № 234859, ЯНО № 929318, ЯНЗ № 136746 (а.с. 33,35,37,39,41,43,45,47,49). При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що 1-й відповідач звертався до позивача з вимогою про повернення товару, в т.ч. на підставі п. 3.15.1 договору. Тобто вказане свідчить про усвідомлення та згоду 1-го відповідача з кількістю, асортиментом та якістю поставленої позивачем в рамках спірного договору продукції.
Як свідчать матеріали справи, 1-й відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару виконав неналежним чином та оплатив позивачу 14.06.07 р. - 1691,37 грн., 03.09.07 р. -500 грн., 14.01.08 р. -10000 грн. та 15.01.08 р. -500 грн., в зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на час розгляду справи склала 15149,38 грн. При цьому існування заборгованості саме в зазначеній сумі 15149,38 грн. під час розгляду справи в суді першої інстанції була визнана 1-м відповідачем (клопотання від 08.02.08 р. а.с. 74).
Разом з тим, 02.01.07 р. між позивачем та 2-м відповідачем укладено договір поруки (а.с. 20), відповідно до умов якого поручитель (2-й відповідач) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання 1-м відповідачем (боржником) свого обов'язку по основному договору (№ 205/Н0060 від 26.12.06 р.) та відповідає перед кредитором за порушення боржником даного обов'язку.
Згідно з п. 2.3 вказаного договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржником, відповідно до основного договору, у сумі, що дорівнює 2000 грн.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором в частині, що встановлена п. 2.3 договору (2000 грн.), у строк 3 дні з моменту отримання письмової вимоги кредитора. Тобто умовою виконання 2-м відповідачем зобов'язання визначено отримання відповідної вимоги.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що 1-відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати за одержаний від позивача товар в рамках укладеного між сторонами договору поставки № 205/Н0060 від 26.12.06 р.; що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та вимог чинного законодавства України; що позивач не надав доказів направлення на адресу 2-го відповідача відповідної вимоги про сплату поруки, в зв'язку з чим, право позивача в даному випадку не може вважатися порушеним.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм в цілому надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач у встановлений договором строк відповідної оплати за отриману продукцію не здійснив, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з 1-го відповідача на користь позивача 15149,38 грн. заборгованості.
Ч. 1 ст. 624 ЦК України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
П. 7.2 договору передбачено, що оплата товару здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури та/або накладної по цінах вказаних в специфікації на протязі 28 календарних днів після отримання товару та супровідних документів до нього.
Відповідно до п. 8.3 спірного договору, за прострочку оплати товару покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент невиконання зобов'язань з оплати, від вартості не оплаченої суми за кожен день прострочки, а також, на підставі ст. 625 ЦК України - 3% річних від суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Враховуючи викладене, а також те, що 1-й відповідач прострочив виконання зобов'язання по оплаті одержаної продукції, судова колегія також погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову щодо стягнення з 1-го відповідача на користь позивача 2396,15 грн. пені, 3702,46 грн. інфляційних та 613,61 грн. річних.
При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги доводи 1-го відповідача про те, що спірний товар в рамках договору поставлявся на умовах товарного кредиту (п. 1.1.1 договору), в зв'язку з чим до при обчисленні штрафних санкцій нібито повинен застосовуватись строк оплати, встановлений п. 7.8 договору, оскільки по-перше 1-й відповідач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надав жодного доказу того, що товар дійсно поставлявся на умовах товарного кредиту, та по-друге сторони ні при укладанні додаткової угоди № 1, ні будь-яким іншим чином не виключили або не визнали такими, що втратили чинність п. п. 1.1 та 7.2 договору, в зв'язку з чим, в даному випадку у суду відсутні підстави не застосовувати їх до спірних правовідносин. Тобто в даному випадку вказані пункти договору є чинними і позивач скористався своїм законним правом з посиланням на них, а також на п. 8.3 договору та на відповідні вимоги чинного законодавства Україні вимагати стягнення штрафних санкцій.
Таким чином, не врахування судом першої інстанції обставин щодо укладання між сторонами додаткової угоди № 1 до договору № 205/Н0060 та доповнень внесених цією угодою до вказаного договору не призвело до прийняття ним неправильного рішення.
Окрім того, також правомірними є висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову до 2-го відповідача, оскільки позивач всупереч вимогам п. 3.2 договору поруки від 02.01.07 р. не надсилав на адресу 2-го відповідача відповідної вимоги про оплату суми поруки, в зв'язку з чим, відсутня необхідна умова щодо початку виконання зобов'язання за означеним договором поруки, а права позивача в даному випадку не можуть вважатися порушеними.
Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи 1-го відповідача про те, що договір поруки від 02.01.07 р. незаконно укладався між позивачем та 2-м відповідачем без відома 1-го відповідача, та з метою зміни територіальної підсудності; що позивач свідомо не надсилав на адресу 2-го відповідача відповідної вимоги про сплату заборгованості, а вказаний договір має всі ознаки удаваної угоди, оскільки по-перше вказані доводи всупереч вимогам ст. 33-34, 36 ГПК України 1-м відповідачем належним чином не доведені, по-друге вимоги чинного законодавства України не передбачають необхідності згоди боржника на укладання договору поруки. До того ж, відповідно до вимог ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 12.03.08 р. по справі № 07/23-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Повний текст постанови підписано 26.06.08 р.
Головуючий суддя Пушай В.І.
Судді Плужник О.В.
Барбашова С.В.