01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 25/100
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Чорної Л.В.
Смірнової Л.Г.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 26.05.2011 року
у справі № 25/100 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Споживчого товариства “Стимул”
до Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М”
про стягнення 426 404,08 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Споживчого товариства “Стимул” до Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М” про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 426 404,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за усним договором, зокрема, не здійснив повну оплату вартості поставленого йому товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2011 р. у справі № 25/100 позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства Фірми «Екотехніка-М» на користь Споживчого товариства «Стимул» 426 404,08 грн. та судові витрати у сумі 4500,04 грн.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними на суму 1 146 099,24 грн. Відповідач здійснив частковий розрахунок за отриману продукцію на суму 674 881,40грн. В подальшому, позивач додатково поставив відповідачу товар на суму 3 900,24 грн., а відповідач додатково сплатив позивачу 48 714,00 грн. за отриманий товар. Решту вартості поставленого товару відповідач не оплатив. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар загалом складає 426 404,08 грн. (471217,84 грн. заборгованості + 3900,24 грн. вартості до поставленого товару - 48 714,00 грн. оплати).
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2011 р. у справі №25/100, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності представника відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 06.07.2011 року було оголошено перерву до 11.07.2011 року.
08.07.2011 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника відповідача. Розглянувши наведене клопотання відповідача, колегія суддів відхиляє його, оскільки товариство не було позбавлено можливості направити в судове засідання іншого представника(видати довіреність на представництво інтересів товариства іншому представнику). Крім цього, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двохмісячний строк з дня постановляння ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Також, 08.07.2011 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання, в якому останній зазначає, що відповідачем після прийняття рішення по справі було сплачено позивачу частину заборгованості у розмірі 173 975,88грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до даного клопотання.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/ від 11.07.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Алданової С.О. при розгляді інших справ, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №25/100 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 11.07.2011 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 11.07.2011 року за відсутності представників позивача та відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Між Споживчим товариством “Стимул” та Дочірнім підприємством фірми “Екотехніка-М” було досягнуто усну домовленість про поставку сільськогосподарської продукції.
На підставі видаткових накладних № 346 від 10.12.2009, № 347 від 21.12.2009, № 348 від 29.12.2009, №403 від 30.08.2010, № 412 від 21.09.2010, № 433 від 26.10.2010, № 434 від 28.10.2010 та № 437 від 29.10.2010 позивачем було поставлено відповідачу сільськогосподарську продукцію на загальну суму 1 146 099,24 грн. Видаткові накладні, засвідчені обома сторонами відповідними підписами і завірені печатками (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).
Відповідач здійснив частковий розрахунок за отриману продукцію на суму 674 881,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Відповідно до Акту звірки взаємних рахунків станом на 31.12.2010 заборгованість відповідача перед позивачем складала 471 217,84 грн.
04.01.2010 позивач додатково поставив відповідачу товар на суму 3 900,24 грн., що підтверджується видатковою накладною № 470 від 04.01.2010.
06.01.2010 відповідач додатково сплатив позивачу 48 714,00 грн. за отриманий товар.
Решту вартості поставленого товару відповідач не оплатив.
Позивачем була направлена відповідачу вимога від 10.03.2011 про сплату заборгованості в сумі 426 404,08 грн.
Вказана вимога була отримана відповідачем 11.03.2011, що підтверджується відміткою про отримання на накладній про доставку кур'єром (копія в матеріалах справи).
Вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Спір виник в наслідок неналежного виконання відповідача обов'язку за усним договором поставки щодо повного розрахунку за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 426 404,08 грн. (471217,84 грн. заборгованості + 3900,24 грн. вартості допоставленого товару - 48 714,00 грн. оплати).
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною другою ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось вище, позивачем була направлена відповідачу вимога від 10.03.2011 про сплату заборгованості в сумі 426 404,08 грн.
Вказана вимога була отримана відповідачем 11.03.2011, що підтверджується відміткою про отримання на накладній про доставку кур'єром (копія в матеріалах справи).
Таким чином, зважаючи на положення частини другої ст. 530 ЦК України обов'язок відповідача виконати зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару на суму 426 404,08 грн. виник з моменту пред'явлення такої вимоги та мав бути виконаний відповідачем протягом семи днів від пред'явлення вимоги.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого товару у строк, визначений вимогою позивача, не виконав.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 426 404,08 грн. станом на момент прийняття судом першої інстанції рішення.
Платіжні доручення, які свідчать про сплату відповідачем частини заборгованості у розмірі 173975,88грн. після винесення судом першої інстанції рішення, колегією суддів не приймаються до уваги, та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення по справі, оскільки на дату прийняття рішення по справі відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за усним договором щодо повної оплати вартості поставленого йому товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 426 404,08 грн.
Крім того, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення відповідача належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки вказане спростовуються матеріалами справи.
Так, в позовній заяві позивачем зазначено поштову адресу відповідача: 03036 м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.
Ухвала Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 року про порушення провадження у справі та ухвала Господарського суду м. Києва від 17.05.2011 року про відкладення розгляду справи надсилались судом саме на цю адресу.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній», «за закінченням терміну зберігання» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Таким чином, Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх заперечень проти позовних вимог, а також користуватись наданими йому процесуальними правами.
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви, проте не скористався своїми правами передбаченими статтею 22 ГПК України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.05.2011 року за відсутності представника відповідача.
Враховуючи вищевикладене, посилання Відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/100 від 26.05.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2011 року по справі №25/100 залишити без змін.
Матеріали справи № 25/100 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Чорна Л.В.
Смірнова Л.Г.