01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 8/147
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Алданової С.О.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача : ОСОБА_1 дов. №010-01/3054 від 12.04.2011 року
від прокуратури: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія
“Фотон”
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 23.12.2010 року
у справі № 8/147 (суддя Оленич Т.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія
“Фотон”
до Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-
імпортний банк України”
За участю Першого заступника прокурора м. Чернігова в інтересах держави в
особі ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України”
про визнання договору недійсним
На розгляд господарського суду Чернігівської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Фотон” до Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним кредитного договору №7609К25 від 31.12.09р., укладеного між позивачем та відповідачем в рамках генеральної угоди №7608N1 від 15.05.08р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що кредитний договір був укладений під впливом тяжкої обставини для позивача, що тягне за собою визнання такого договору недійсним, оскільки на момент його укладення умови кредитного договору були вкрай невигідними для позивача, як з фінансової точки зору (існування на момент підписання договору більш вигідних умов кредитування в інших банках), так і з огляду на обмеження господарської самостійності позивача в прийнятті рішень щодо управління товариством.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2010 р. у справі № 8/147 в позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що матеріалами справи не підтверджується факт перебування позивача на момент укладення кредиту у тяжких обставинах, які могли привести до банкрутства Товариства, оскільки на момент укладення оспорюваного договору не існувало відповідного процесуального судового документу про порушення справи про банкрутство позивача, в зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про існуючу неплатоспроможність позивача.
Крім цього, позивачем не доведено належними засобами доказування факту існування тяжких для нього обставин, які безпосередньо потягли за собою необхідність укладення кредитного договору від 31.12.09р. на викладених в ньому умовах. Позивач не довів наявність в кредитному договорі від 31.12.09р. таких умов, які є вкрай невигідними для позичальника, та не є неспіврозмірними у порівнянні з отриманим за цим договором для запобігання чи усунення тяжких обставин.
Отже, позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує існування обставин, які у розумінні положень ст. 230 Цивільного кодексу України, мають своїм наслідком визнання спірних правочинів недійсними.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2010 р. у справі №8/147 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що позивач знаходився в тяжкому фінансовому стані, що не залишало іншої можливості виходу з вказаної обставини окрім укладення нового кредитного договору. Не підписання нового кредитного договору неминуче призвело б до припинення діяльності товариства та визнання його банкрутом. Крім цього, скаржник зазначає, що на момент укладення кредитного договору в інших банках існували більш вигідні умови кредитування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.
06.07.2011 року представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи. Розглянувши наведене клопотання позивача, колегія суддів відхиляє його як безпідставне та необґрунтовано, оскільки на підставі ст. 22 ГПК України представник позивача не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи. Крім цього, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двохмісячний строк з дня постановляння ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2010 року у справі №8/147.
Представник позивача та Перший заступник прокурора м. Чернігова в судове засідання 06.07.2011 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та Перший заступник прокурора м. Чернігова не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2011 року за відсутності представника позивача та Першого заступника прокурора м. Чернігова.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
15 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ньювел” було укладено Генеральну угоду №7608N1 (далі за текстом -генеральна угода), за умовами якої відповідач зобов'язався проводити кредитні операції в межах визначених цією угодою лімітів, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках Генеральної угоди.
Згідно з протоколом №11/10 загальних зборів ТОВ “Ньювел” від 11.10.10р., рішенням зборів змінено назву Товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Фотон”, яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 12.10.10р.
Отже, стороною кредитного договору №76709К25 від 31.12.09р. у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Фотон” .
Як зазначено у п.п.4.5.1. генеральної угоди загальний ліміт заборгованості позичальника за кредитом за цією Генеральною угодою не може перевищувати 25000000грн.
Згідно з п.4.3. Генеральної угоди термін користування кредитом визначений до 14.05.2013р.
28 липня 2009р. в рамках і на умовах Генеральної Угоди від 15.05.08р. №7608N1 між Публічним акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ньювел” укладено кредитний договір №7609К17.
Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору (далі за текстом -кредитний договір) відповідач зобов'язувався надати позивачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 16000000 (шістнадцять мільйонів) грн. на умовах цього договору, а позивач зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені договором, кінцевим терміном погашення кредиту -31 березня 2010р.
Згідно з абз.4 п.3.3.1. кредитного договору надання кредиту проводиться на підставі наданих позичальником платіжних доручень та/або отриманих від позичальника засобами програмно-технічного комплексу “Банк-Клієнт” електронних заяв на перерахування кредитних коштів у гривнях відповідно до умов укладених контрактів, у тому числі шляхом перерахування кредитних на поточний рахунок позичальника з одночасним утворенням заборгованості за кредитом на позичковому рахунку позичальника.
Як визначено у п.3.3.2. кредитного договору кредит надається банком відповідно до графіка надання та погашення кредиту.
В силу п.3.4.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе зобов'язання погасити кредит у валюті кредиту згідно з графіком надання та погашення.
Також, 31 грудня 2009р. в рамках і на умовах Генеральної Угоди від 15.05.08р. №7608N1 між Публічним акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ньювел” укладено кредитний договір №7609К25.
Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору (далі за текстом -кредитний договір) відповідач зобов'язувався надати позивачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 16000000 (шістнадцять мільйонів) грн. на умовах цього договору, а позивач зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені договором, кінцевим терміном погашення кредиту -30 вересня 2010р., та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 24,5% річних.
Згідно з абз.4 п.3.3.1. кредитного договору надання кредиту проводиться на підставі наданих позичальником платіжних доручень та/або отриманих від позичальника засобами програмно-технічного комплексу “Банк-Клієнт” електронних заяв на перерахування кредитних коштів у гривнях відповідно до умов укладених контрактів, у тому числі шляхом перерахування кредитних на поточний рахунок позичальника з одночасним утворенням заборгованості за кредитом на позичковому рахунку позичальника.
Як визначено у п.3.3.2. кредитного договору кредит надається банком відповідно до графіка надання та погашення кредиту.
В силу п.3.4.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе зобов'язання погасити кредит у валюті кредиту згідно з графіком надання та погашення.
Всі вище наведені договори підписані сторонами та скріплені їх печатками, що не заперечується останніми.
На виконання умов договору відповідач у спосіб, встановлений п.3.3.1. кредитного договору від 31.12.09р., на підставі заявок позивача на переказ кредитних коштів, переданих по системі “Банк-Клієнт”, у період з 05.01.2010р. по 23.03.2010р. надав позивачу кредитні кошти у сумі 16000000грн., що підтверджується наданими відповідачем копіями таких заявок та випискою по позичковому рахунку.
Позивач зазначає, що укладення кредитного договору №7609К25 від 31.12.09р. відбулося під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, у зв'язку з чим просить визнати вищевказаний договір недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. (надалі - "постанова Пленуму") визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Підставою позову є укладання правочину під впливом тяжкої обставини, а тому підлягають застосуванню в т.ч. приписи ст. 233 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Аналіз вищевказаної статті свідчить, що правочин, вчинений під впливом тяжкої для сторони обставини, є оспорюваним.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
За звичай під тяжкими обставинами, при яких укладений правочин, розуміється не будь-яке несприятливе матеріальне чи інше становище, а його крайні форми, зокрема пряма загроза банкрутства. Під вкрай невигідними умовами розуміється співмірність отриманого за договором обома сторонами, й така невигідність має бути очевидною для обох сторін.
За змістом узагальнення Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (лист від 24.11.2008 р.) тяжкі обставини судді розуміють як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, позивач повинен довести наявність у нього на момент укладення оспорюваного договору тяжких обставин, невигідність умов укладеного договору, та неможливість уникнути тяжких обставин без укладення такого договору.
Матеріалами справи не підтверджується перебування позивача у тяжких обставинах, які спричинили необхідність укладення кредитного договору, оскільки з відомостей про позичальника (т.1, а.с.87-90), балансів та фінансових звітів (т.1, а.с.93-100), які надавалися позивачем банку перед укладенням договору, вбачається, що останній здійснював прибуткову діяльність, поточні активи Товариства перевищували його поточні зобов'язання.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт наявності у нього станом на момент укладення кредитного договору від 31.12.2009р. заборгованості перед контрагентами за договорами поставок товарів і послуг, що додані ним до матеріалів справи (т.1, а.с.125-160), у значному розмірі, який міг би привести до неплатоспроможності позивача.
Крім того, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги твердження позивача, що кредитний договір від 31.12.09р. фактично укладався з метою “перекредитування” для погашення заборгованості за попереднім кредитом, оскільки, як вбачається із наданих відповідачем до матеріалів справи копій заявок на переказ грошових коштів, кредитні кошти з позичкового рахунку направлялися позивачем на оплату товарів, послуг та поточних зобов'язань перед бюджетом і бюджетними фондами. Разом з тим, із платіжних доручень, по яких здійснювалося погашення попереднього кредиту, вбачається, що кошти сплачувалися з поточних рахунків, які були відкриті як в “Укрексімбанку”, та і в інших банківських установах, без використання позичкового рахунку.
Також, матеріалами справи не підтверджується факт перебування позивача на момент укладення кредиту у тяжких обставинах, які могли привести до банкрутства Товариства, оскільки на момент укладення оспорюваного договору не існувало відповідного процесуального судового документу про порушення справи про банкрутство позивача, в зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про існуючу неплатоспроможність позивача.
Таким чином, позивачем не доведено існування тяжких обставин з якими приписи статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Договору недійсним.
Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги твердження позивача, що кредитний договір від 31.12.09р. укладений на вкрай невигідних для нього умовах, які виражаються у неможливості без згоди банку отримати кредит в іншій банківській установі, та у застосуванні підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами, з огляду на наступне.
Невигідність умов договору (правочину) полягає у неспіврозмірності отриманого за договором взамін переданого.
Стверджуючи, що відповідно до умов (п.5.1.4.)попереднього кредитного договору від 28.07.09р. (т.1, а.с.28-37) Банк фактично позбавив позивача права на отримання кредитів в інших банківських установах, позивач не надав жодного доказу на підтвердження звернення Товариства до Банку з заявою про отримання попередньої письмової згоди на отримання кредиту в будь-якій іншій банківській установи. Також, така умова містилася в іншому кредитному договорі, а тому не може свідчити про невигідність умов саме оспорюваного договору.
Встановлення банком процентної ставки за користування кредитом у розмірі 24,5% річних не може бути розцінена як вкрай невигідна умова, оскільки відповідно до приписів Закону України “Про банки і банківську діяльність” при визначенні процентної ставки по кредиту банк зобов'язаний враховувати процентні ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентні ставки, що виплачується ним по депозитах.
Також, позивачем на підтвердження невигідності умови щодо визначення процентної ставки за договором не надано доказів, що в інших банках у цей же період процентні ставки по кредитах були значно менше, а також, що відповідачем з іншими позичальниками укладалися кредитні договори із застосуванням значно менших розмірів процентної ставки.
Посилання позивача на подальше збільшення встановленого договором розміру процентної ставки (п.3.2.5. договору) колегією суддів не приймається до уваги, оскільки таке підвищення носить характер відповідальності за невиконання певних умов договору.
Таким чином, позивачем не доведено наявність в кредитному договорі від 31.12.09р. таких умов, які є вкрай невигідними для позичальника, та не є неспіврозмірними у порівнянні з отриманим за цим договором для запобігання чи усунення тяжких обставин з якими приписи статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Договору недійсним.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Позивач, як суб'єкт цивільних правовідносин, в ході здійснення підприємницької діяльності набуває певні права та створює для себе обов'язки, в тому числі і шляхом укладення договорів. При цьому, він вправі самостійно обирати контрагентів, за взаємною домовленістю визначати умови договорів, при цьому нести всі пов'язані з підприємницькою діяльністю ризики, в тому числі і щодо кредитних договорів.
З доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що волевиявлення позивача при укладені оспорюваного договору було вільним та відповідало його внутрішній волі, дії позивача були направлені на набуття прав та обов'язків, визначених умовами спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору №7609К25 від 31.12.09р., укладеного між позивачем та відповідачем в рамках генеральної угоди №7608N1 від 15.05.08р. є не обґрунтованими, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх задоволенні.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області у справі № 8/147 від 23.12.2010 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Фотон” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2010 року по справі №8/147 залишити без змін.
Матеріали справи № 8/147 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Алданова С.О.