01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.06.2011 № 7/30
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г
при секретарі: Москаленко М.М.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Авісіна"
на рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2011 р.
у справі № 7/30 (суддя М.М.Якименко)
за позовом Приватного підприємства "Авісіна"
до Державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України"
третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву
про визнання договору недійсним
Приватне підприємство "Авісіна" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України", третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву про визнання договору недійсним.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.03.2011 року у справі №7/30 в позові відмовлено повністю. Вказане рішення вмотивовано тим, що посилання позивача на невідповідність укладеного між сторонами договору Примірному договору є необґрунтованим, оскільки згідно п. 2 Наказу передбачено обов'язок брати за основу типові документи, визначені в п.1 Наказу (Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), Типовий договір оренди індивідуально визначеного майна (нерухомого або іншого), що належить до державної власності, та Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю) лише при підготовці договорів оренди, а на підготовку договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю дане положення не поширюється, на відміну від типового договору, положення примірного договору не є обов'язком для сторін, а лише рекомендацією, яку сторони можуть використовувати при укладенні подібних договорів. Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що посилання позивача на невизначення сторонами при укладенні Договору про відшкодування витрат всіх істотних умов та переліку послуг, що повинні надаватися відповідачем, є безпідставними згідно з ст.180 ГК України. При цьому, відносини, що виникли між позивачем та відповідачем не стосуються надання житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а тому безпідставним є посилання позивача на відсутність у Договорі про відшкодування витрат істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг.
Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне підприємство "Авісіна" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2011 року у справі №7/30 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.06.2011 р.
Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р. № 01-23/2/4 про зміну складу колегії суддів, у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці до складу колегії замість судді Агрикової О.В. введено суддю Кондес Л.О.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
08.12.2008 р. між третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено Договір №4133 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди, а.с. 9-14).
Відповідно до п.1.1 позивач зобов'язався прийняти в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення площею 497,70 кв. м. розташоване за адресою: м. Київ, Московський проспект, 19 на першому та шостому поверхах семиповерхової будівлі, що перебуває на балансі відповідача (балансоутримувач).
Згідно з п. 1.2 Договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення приватного закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п. 3.6 Договору оренди орендна плата, яку зобов'язаний сплачувати позивач, перераховується щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним до державного бюджету -70% орендної плати та 30% - на розрахунковий рахунок відповідача.
Пунктом 5.11 Договору оренди позивач зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.
Передбачене Договором оренди нерухоме майно згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна 08.12.2008р. було передано третьою особою в строкове платне користування позивачу (а.с.16).
15.12.2008 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (балансоутримувач) укладено Договір № 15-к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - Договір про відшкодування витрат, а.с. 17-20).
Умовами вказаного Договору про відшкодування витрат, відповідач зобов'язався забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Московський, 19, загальною площею 6 843,0 кв.м., а також прибудинкової території, а позивач зобов'язався брати участь у витратах відповідача на виконання вказаних робіт (п.1.1 Договору).
З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи та перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що укладений між позивачем та відповідачем Договір про відшкодування витрат не відповідає Примірному договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженому наказом Фонду державного майна від 23.08.2000 № 1774 "Про затвердження договорів оренди" (надалі - Наказ). Також, позивач вказує на те, що сторонами, при укладенні Договору про відшкодування витрат, не визначено всіх істотних умов та переліку послуг, що повинні надаватися відповідачем, а строк виконання позивачем зобов'язань, що стосуються сплати орендної плати не може вважатися належним, оскільки ні в договорі про відшкодування витрат, ні в Законі України "Про оренду державного та комунального майна" не дано тлумачення терміну "звітній місяць", який застосовується в п. 2.2.3. Договору про відшкодування витрат щодо визначення строку внесення плати позивачем на рахунок відповідача. Додатково, позивач посилався на невідповідність Договору про відшкодування витрат вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким встановлено істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг.
Колегія суддів вважає, що зазначені твердження позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві та правомірно відхилені судом першої інстанції.
Як вбачається з названого Наказу, ним затверджені типові форми договорів оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), оренди індивідуально визначеного майна (нерухомого або іншого), що належить до державної власності, а також Примірний договір про відшкодування витрат балансотримача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю) лише при підготовці договорів оренди (пункт 1 Наказу). При цьому, пунктом 2 Наказу визначено, що при підготовці договорів оренди Департамент управління державним майном і регіональним відділенням Фонду державного майна України та Фонду майна Автономної Республіки Крим мають брати за основу лише типові документи, отже Примірний договір, на який посилається позивач, вказаним Наказом не віднесено до кола документів, яким мають відповідати договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю), а відтак сторони укладаючи такий договір діють на свій розсуд в межах чинного законодавства.
Зазначене кореспондується з положеннями ст.179 ГК України, якою передбачено, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, або відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Крім того, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, примірний договір, про який вказує позивач, на відміну від типового договору не має обов'язкового характеру для його застосування сторонами.
Як вбачається зі змісту Договору сторони погодили його істотні умови, а саме:
предмет - забезпечення обслуговування, експлуатації, ремонт будівлі та утримання прибудинкової території відповідачем з одного боку та участь позивача у витратах на виконання вказаних робіт з іншого (п. 1.1. Договору про відшкодування витрат);
ціну - за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі, на ремонт та за комунальні послуги позивач зобов'язався сплачувати суму у розмірі 29012,10 грн. та відшкодовувати земельний податок у розмірі 723,30 грн.( п.2.2.3 Договору про відшкодування витрат);
строк - з 15 грудня 2008 року по 08 листопада 2011 року включно ( п.5.1 Договору про відшкодування витрат).
перелік послуг, що повинні надаватися відповідачем - обслуговування, експлуатація та ремонт будівлі, утримання прибудинкової території (п.1.1.); виконання комплексу робіт, пов'язаних із обслуговуванням та утриманням будівлі і прибудинкової території, створення необхідних умов і здійснення господарської діяльності (п.2.1.1.); санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі, ремонт, комунальні послуги (п.2.2.3). Надання послуг здійснюється в об'ємі необхідному для забезпечення належної експлуатації 497,70 м. кв. площ, орендованих позивачем.
Аналогічна позиція щодо умов укладення договору, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2006р. у справі № 9/722-05, у якій касаційна інстанція, відхиляючи доводи сторони, вказала на те, що існує письмовий договір: є оформлений текст договору із правами та обов'язками сторін, який затверджений підписами та печатками сторін.
Крім того, приписами статті 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Що стосується посилання позивача на невідповідність Договору про відшкодування витрат вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон), яким встановлено істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що таке посилання є необґрунтованим та повинно бути відхилено виходячи з наступного.
З преамбули названого Закону вбачається, що він визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Проте відповідач не є виробником та виконавцем послуг згідно з умовами спірного Договору. Більше того, як вбачається з п.2.1.1 Договору про відшкодування витрат, відповідачу, як балансоутримувачу для здійснення обслуговування і ремонту Будівлі, прибудинкової території та утримання допоміжних приміщень, надаються послуги та здійснюються роботи третіми особами, зокрема житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Таким чином, відповідач по суті є споживачем наданих послуг та виконуваних робіт.
Крім того, умови укладеного між сторонами Договору дають підстави вважати відносини сторін такими, що регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", так як Договір про відшкодування витрат укладено фактично на виконання п.5.11 Договору оренди, умови якого прийняті позивачем, а сам Договір було підписано та скріплено печатками повноважних сторін, він набрав чинності і у даній справі позивачем не оспорюється ані частково, ані в цілому.
Таким чином, відносини між позивачем і відповідачем, що виникли на підставі спірного Договору Законом України "Про житлово-комунальні послуги" не регулюються, оскільки не стосуються надання однією з сторін Договору житлово-комунальних послуг та споживання цих послуг іншою стороною і, відповідно, посилання позивача на названий закон є безпідставним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування згідно статті 34 ГПК України.
Приписами статті 43 ГПК України на господарський суд покладається обов'язок оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Необхідно зазначити, що матеріали справи також не містять доказів існування визначених у ст.ст. 203, 215 ЦК України обставин при укладенні спірного Договору, за наявності яких договір можливо було б визнати недійсним.
Враховуючи викладене суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного Договору.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2011р. року у справі № 7/30 відповідає фактичним обставинам справи, є законним і обґрунтованим, а тому має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 33, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Залишити рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2011р. року у справі № 7/30 без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Авісіна" без задоволення.
2. Матеріали справи № 7/30 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Агрикова О.В.
Чорногуз М.Г
01.07.11 (відправлено)