Іменем України
09.04.08 Справа №2/428-07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Колодій Н.А. судді Колодій Н.А. , Зубкова Т.П. , Кагітіна Л.П.
при секретарі Лолі Н.О.
за участю представників сторін
від позивача - Литвиненко Т.О., довіреність б/н від 20.02.2008р. - юрисконсульт
від відповідача - Брагіна К.І., довіреність №1633/07 від 17.09.2007р. - юрисконсульт
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 2/428-07 та апеляційну скаргу Одеської залізниці, м.Одеса
на рішення господарського суду Херсонської області від 14.12.2007р. у справі № 2/428-07
за позовом Одеської залізниці, м. Одеса
до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон (далі за текстом ВАТ «ХБК»)
про стягнення суми.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.12.2007р. у справі №2/428-07 (суддя Скобєлкін С.В.) в задоволені позову про стягнення з відповідача на користь Одеської залізниці 5 466,24 грн. заборгованості за зберігання вантажу у вагонах відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що вимоги позивача не відповідають вимогам Закону України «Про залізничний транспорт» і Статуту залізниць України, а ґрунтуються лише на окремих положеннях підзаконних актів, які не відповідають положенням ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.ст.12, 46 Статуту залізниць.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням Одеська залізниця подала апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області по даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Заявник апеляційної скарги зокрема зазначає, що ст.908 ЦК України та ст. 307 ГК України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, тому у суду не було правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які видані та зареєстровані у встановленому порядку, не скасовані, не визнані не чинними та не зняті з державної реєстрації.
Представник апелянта судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі.
Відповідач у відзиву на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Херсонської області залишити без змін, вважає його законним та обґрунтованим. Скаргу просить визнати такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.01.2008р. апеляційна скарга Одеської залізниці прийнята та призначена до розгляду на 05.03.2008р. У судовому засіданні оголошувалася перерва до 09.04.2008р.
Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 671 від 08.04.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Колодій Н.А (доповідач), суддів Кагітіна Л.П., Зубкова Т.П. Даною колегією прийнято постанову.
За клопотанням представників сторін, судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксацій та за їх згодою у засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Відповідно до статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України “ Про залізничний транспорт».
Згідно ст. ст. 2, 8 цього Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.
Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею.
Матеріалами справи встановлено, що між сторонами у справі укладено договір №130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» від 23 травня 2003р. Даним договором врегульовані господарські відносини між Одеською залізницею та ВАТ «ХБК», в тому числі щодо порядку і умов експлуатації під'їзної колії та надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів. Вказаний договір укладено терміном на 5 років з 01.06.2003р. до 31.05.2008р. і підписано зі сторони відповідача з протоколом розбіжностей від 29.05.2003р.
В свою чергу зі сторони Одеської залізниці протокол розбіжностей від 29.05.2003р. підписано з протоколом узгодження від 16.07.2003р., з якого вбачається, що сторони за договором, при розгляді протоколу узгодження, не дійшли згоди щодо укладення пунктів 13, 14, 16 договору №130 від 23.05.2003р. Таким чином, пунктом 14 договору плата, яку повинен сплачувати відповідач Одеській залізниці за зберігання вантажів у вагонах після закінчення терміну безоплатного зберігання, сторонами не узгоджена.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що в травні 2007р. на станцію Херсон - Порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибули вагони, які простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. В підтвердження факту затримки вагонів позивач надав акти загальної форми №747 від 28.05.2007р., №6033 від 01.06.2007р. та накопичувальною карткою № 010606 за червень 2007р.
Позивач вважає, що згідно положень п.46 Статуту залізниць, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач повинен сплатити залізниці плату за зберігання вантажу на станції понад встановлений термін безкоштовного зберігання.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.12.2007р. у даній справі №2/428-07 в задоволені позову відмовлено з мотивів невідповідності вимог позивача вимогам Закону України «Про залізничний транспорт» і Статуту залізниць України.
Колегія суддів скасовуючи рішення суду першої інстанції виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.
Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.
Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень ), затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за № 866/5087 ( з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці -з моменту затримки.
Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України ( Тарифне керівництво № 1), затверджений Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999 № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999 за № 828/4121 ( з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.
Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.
Оскільки ст.908 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами ( статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у господарського суду немає правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані нечинними та не зняті з державної реєстрації.
Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не передбачають обов'язкового укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не передбачають винятку щодо зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам.
Пункт 7 Правил зберігання вантажів встановлює, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатись вантажі у вагонах і контейнерах. В цих випадках плата за зберігання визначається за вільними тарифами на умовах цієї окремої угоди.
Матеріалами справи встановлено, що така угода на зберігання вантажу сторонами не укладалась.
Пунктами 9 та 10 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, встановлено, що про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ ( додаток 4).
Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі Акта про затримку вагонів, що складається станцією.
Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" ( додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах -один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.
Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Нарахування плати за користування вагонами не виключає одночасно і стягнення збору за зберігання вантажів у вагонах, про що у підпункті 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 прямо зазначено, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).
Пункт 42 Статуту залізниць України встановлює, що залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.
Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.
Відповідач не оспорює факт належного та своєчасного повідомлення залізницею вантажоодержувача про затримку вагонів та не заперечує свою вину в затримці.
Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ої години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів не вбачає законних підстав для звільнення відповідача від сплати боргу у розмірі 5 466,24 грн. за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах в очікуванні вивантаження з вини відповідача, тому вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення господарського суду Херсонської області підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Судові витрати, за розгляд справи як у місцевому господарському суді так і у суді апеляційній інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Одеської залізниці м.Одеса задовольнити.
Рішення господарського суду Херсонської області від 14.12.2007р. у справі №2/428 - 07 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон на користь Одеської залізниці, м. Одеса 5 466,24 грн плати за зберігання вантажу 153 грн. - державного мита за розгляд справи у місцевому та апеляційному господарських судах, 118грн витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.
Видачу відповідного наказу з зазначенням реквізитів доручити господарському суду Херсонської області.
Головуючий суддя Колодій Н.А.
судді Колодій Н.А.
Зубкова Т.П. Кагітіна Л.П.