11 червня 2008 р.
№ 2-17/13979-2007
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Южний берег"
на постанову
від 27.02.07 (27.02.08) Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі
№2-17/13979-2007
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Южний берег"
до
Сімеїзської селищної ради
про
скасування рішення, визнання права користування земельною ділянкою та зобов'язання укласти договір
за участю представників сторін
від позивача:
Зубанич М.М. -голова
від відповідача:
у засідання не прибули
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Южний берег" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сімеїзської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення №11 від 30.07.07; визнання за позивачем права користування та права на оформлення договору оренди земельної ділянки площею 0,8226 га у смт. Сімеїз, вул. Баранова, 5-а; зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди вказаної земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КСП "Агрофірма "Южнобережна", правонаступником якої є позивач. Проте відповідач оскаржуваним рішенням незаконно відмовив позивачеві в оформленні ним права на спірну земельну ділянку.
Рішенням від 20.12.07 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) позов задовольнив у повному обсязі.
Рішення мотивовано обставинами правонаступництва позивачем прав на спірну земельну ділянку внаслідок реорганізації КСП "Агрофірма "Южнобережна".
Постановою від 27.02.07 (27.02.08) Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Прокопанич Г.К. -головуючий, Антонова І.В., Заплава Л.М.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив. З приєднаних до матеріалів справи протоколу судового засідання, а також вступної та резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду вбачається, що цю постанову винесено судом саме 27.02.08.
Постанова мотивована ненаданням позивачем доказів звернення його до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди з дотриманням встановленого законом порядку, а також наявності відповідного права на спірну земельну ділянку в КСП "Агрофірма "Южнобережна".
Ухвалою від 10.04.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована хибністю висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів звернення позивача до відповідача з відповідною пропозицією, оскільки оскаржене рішення є саме відповіддю на таке звернення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Сімеїзської селищної ради №26 від 15.07.04 затверджена технічна документація з встановлення меж земельної ділянки загальною площею 0,8226 га за адресою смт. Сімеїз, вул. Барабанова, 5-а; членам КСП "Агрофірма "Южнобережна" дозволена розробка проекту приватизації даної земельної ділянки.
У цьому рішенні вказано, що відповідна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні КСП "Агрофірма "Южнобережна", у зв'язку з чим рада на підставі ст.ст. 96, 103, 120, 123 ЗК України прийняла рішення про затвердження технічної документації та надання дозволу членам КСП на розробку проекту приватизації. Однак, обставини звернення членів КСП з приводу приватизації судами при розгляді справи не встановлено і сторонами не доводились.
Задовольняючи вимоги позивача в частині визнання за ним права користування земельною ділянкою площею 0,8226 га у смт. Сімеїз, вул. Баранова, 5-а, суд першої інстанції виходив з того, що СВК "Южний берег" відповідно до п. 2.2 статуту є правонаступником КСП "Агрофірма "Южнобережна", а відтак до нього в порядку правонаступництва перейшли усі права та обов'язки КСП, у тому числі право на землю. При цьому суд фактичні обставини щодо наявності у КСП "Агрофірма "Южнобережна" прав на спірну земельну ділянку на підставі даних земельно-кадастрової документації тощо не встановив, а виходив лише із зазначення про наявність відповідного права в рішенні ради №26 від 15.07.04.
З викладеним висновком суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на те, що чинне земельне законодавство не передбачає правонаступництва прав на землю без оформлення таких прав у встановленому законом порядку. До того ж у постанові суду апеляційної інстанції зазначено про відсутність належних доказів на підтвердження наявності права користування спірною земельною ділянкою як у позивача, так і у КСП "Агрофірма "Южнобережна".
В силу ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Судом першої інстанції при задоволенні позову в цій частині вимоги вказаної норми не враховано та визнано за позивачем право користування спірною земельною ділянкою без встановлення наявності у нього передбачених ст. 126 ЗК України документів. Більш того, суд у своєму рішенні не конкретизував вид такого користування: постійне користування або оренда.
Зважаючи на те, що обставини наявності документів, з одержанням яких закон пов'язує виникнення права на землю, позивачем при розгляді справи не доводились, слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання за позивачем відповідного права.
Одночасно позивачем заявлено вимоги щодо визнання за ним права на оформлення договору оренди спірної земельної ділянки та зобов'язання відповідача укласти з позивачем відповідний договір оренди, які також задоволені судом першої інстанції.
Статтею 116 ЗК України (в редакції чинній на момент звернення з позовом) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
Суд першої інстанції при вирішенні спору встановив, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, що підтверджується листом позивача №21 від 07.06.07, отриманим відповідачем 11.06.07. Але позивач рішенням №11 від 30.07.07 відмовив позивачеві в оформленні спірної земельної ділянки.
Тобто, задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції не врахував, що згідно з вимогами законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності такого рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
З огляду на таке судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність задоволення позовних вимог у цій частині за відсутності рішення ради про надання спірної земельної ділянки в оренду позивачеві.
Разом з тим, позивачем заявлено позов про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення відповідача №11 від 30.07.07.
Суд першої інстанції задовольнив такі позовні вимоги в повному обсязі, не врахувавши, що ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України в якості способів захисту цивільних прав та інтересів передбачає визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності відповідних органів, але не їх скасування. По суті спору в рішенні суду першої інстанції відсутні зазначення щодо невідповідності оскаржуваного рішення певним нормам чинного законодавства як необхідної умови для визнання його незаконним.
Суд апеляційної інстанції в свою чергу встановив, що позивачем не доведено звернення його до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди з дотриманням встановленого законом порядку.
Звертаючись з касаційною скаргою, позивач посилається на невідповідність такого висновку суду апеляційної інстанції обставинам справи, оскільки оскаржене рішення є саме відповіддю на відповідне звернення позивача.
Проте такі доводи касатора не підлягають прийняттю до уваги, оскільки обставини відсутності доказів звернення позивача до відповідача з відповідною пропозицією саме з дотриманням встановленого законом порядку встановлені судом апеляційної інстанції, а в силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.
При цьому судова колегія не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права до встановлених ним при розгляді справи обставин.
Виходячи з викладеного, касаційна скарга у справі не підлягає задоволенню, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.02.08 у справі №2-17/13979-2007 залишити без змін.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький