ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
місто Київ
17 год. 31 хв.
15.04.2008 р. № 3/170
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Ковзеля П. О. та Цвіркуна Ю. І., при секретарі судового засідання Серпутько Т. С.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довідка № 002861), ОСОБА_2 (за усним клопотанням, паспорт НОМЕР_1)
від відповідача: Гармаш К.Г. (довіреність № 7/3-21-331 від 26 грудня 2007 року)
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
за позовом
Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 (надалі -Позивач)
до
Державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі -Відповідач)
про
скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 квітня 2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Громадянин Узбекистану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державного комітету у справах національностей та релігій про скасування рішення Відповідача № 829 від 7 листопада 2006 року та зобов'язання повторно розглянути справу за заявою про надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що існувала реальна загроза переслідувань через політичні переконання Позивача на час залишення Узбекистану та буде існувати у майбутньому у разі повернення на Батьківщину. Позивач також зазначає, що під час перебування в Узбекистані неодноразово був підданий насильству, арештам та погрозам через свою політичну діяльність.
28 листопада 2007 року представником Позивача було подано уточнення до позовної заяви. А саме, просить замість позовної вимоги щодо зобов'язання повторно розглянути справу за заявою про надання статусу біженця, зобов'язати Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу статусу біженця.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Державного комітету у справах національностей та релігій зазначив, що у Позивача відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом 2 статті 1 Закону України «Про біженців»у зв'язку з перебуванням до приїзду на територію України у третій безпечній країні.
Суд розглядає спір в межах уточнених позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:
Громадянин Узбекистану ОСОБА_1, 1974 року народження, за національністю узбек, за віросповіданням мусульманин.
Позивач звернувся із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної служби у місті Києві Державного комітету України у справах національностей та релігій. В даній заяві, зокрема вказав, що причиною виїзду з Узбекистану є те, що він брав участь від партії «Берлік»у розшуку релігійних вчених, який відбувся в 1988 році. З 2001 року він був членом цієї партії, основна мета якої -демократія та свобода слова. Документів, які б підтверджували членство в партії «Берлік» не має. В анкеті заявник не вказав, що його заарештовували, хоча на співбесіді зазначив протилежне. А саме вказав, що в 2000 році брав участь у передвиборній кампанії і за це його заарештували на 13 днів.
В анкеті ОСОБА_1 зазначив, що перетнув кордон України 29 вересня 2004 року. В протоколі співбесіди заявник повідомив, що приїхав до України 2002 року легально наземним транспортом, транзитом через територію Казахстану та Російської Федерації. В ході співбесіди Сабіржанов Санджар Садирович повідомив, що прибув до України з Москви, де мешкав з 1991 року. Заявник розповів, що неодноразово покидав територію Російської Федерації. За статусом біженця в Російській Федерації не звертався. На запитання «Чому ви не залишились в Російській Федерації?», заявник відповів «Тому що б мене депортували».
До України Позивач приїхав шукати батька, який вважається зниклим безвісти, оскільки в 1986 році він приїхав до України після аварії на ЧАЕС. В ході співбесіди Позивач повідомив, що в Узбекистані залишилася сестра, яка не зазнає переслідувань. На запитання «Чому ви не хочете повернутися додому?», заявник повідомив «Просто не хочу».
За наслідками співбесіди 18 жовтня 2006 року було складено висновок де вказано, що заява Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 вважається необґрунтованою та відсутні підстави обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у зв'язку з перебуванням до приїзду на територію України у третій безпечній країні.
Рішенням № 829 від 7 листопада 2006 року Державний комітет у справах національностей та міграцій відмовив громадянину Узбекистану ОСОБА_1 в наданні статусу біженця в зв'язку з тим, що переслідування за ознаками віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи та політичних переконань відсутні.
Відповідно до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21 червня 2001 року (надалі -ЗУ «Про біженців») статус біженця не надається особі яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
В судовому засіданні представником Позивача не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критерії про причини, з яких Позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це та враховуючи інформацію надану самим Позивачем не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.
Таким чином, суд доходить до висновку, що наявність в Узбекистані певних переслідувань громадян, не може бути ствердженням того, що такі переслідування мали місце відносно Позивача.
Посилання представника Позивача на те, що при поверненні його довірителя на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Не приймається також до уваги судом характеристика на громадянина Узбекистану ОСОБА_1, оскільки немає офіційного підтвердження що вона видана заступником голови Партії «Брилик»Дадажоновим І. М.
Суд також звертає увагу сторін на те, що у вказаній характеристиці містяться суперечливі дані щодо дати прибуття Позивача в Україну. Так, в характеристиці вказано, що ОСОБА_1 знаходиться в Україні з 2004 року, хоча на співбесіді та в судовому засіданні 15 квітня 2008 року останній вказав, що в Україну прибув у 2002 році.
Оскільки Відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Таким чином, Позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги Позивача, щодо скасування Рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції № 829 від 7 листопада 2006 року та зобов'язання Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу статусу біженця - Позивачем не доведено.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні позовних вимог -відмовити повністю.
Постанова, відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча Суддя Н. Є. Блажівська
Суддя П. О. Ковзель
Суддя Ю. І. Цвіркун