"28" липня 2011 р. Справа № 24/269Б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЗаріцької А.О.,
суддівМіщенка П.К.,
Поліщука В.Ю.
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"
на постанову
та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2011 року
господарського суду Донецької області від
8 лютого 2011 року
у справі
господарського суду№ 24/269Б
Донецької області
за заявою
до
ліквідатордержавного підприємства "Сніжнянське АТП
№ 11485"
державного відкритого акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Киселівська"
Давиденко О.І.
провизнання банкрутом
за участю представників: ПАТ "Донецькобленерго" Єпішева О.В., ДВАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Киселівська" Романюк Н.С.,
Ухвалою арбітражного суду Донецької області 24 березня 1999 року порушено провадження у справі № 24/269Б про банкрутство ДВАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Киселівська".
2 листопада 2009 року ВАТ „Донецькобленерго" подало до суду скаргу на дії ліквідатора Давиденка О.І. у справі про банкрутство ДВАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Киселівська" з вимогами визнати дії ліквідатора Давиденка О.І. щодо ініціювання, скликання та організації проведення зборів кредиторів боржника 22 жовтня 2010 року, незаконними; зобов'язати ліквідатора не приймати рішення вказаних зборів до уваги, зобов'язати ліквідатора скликати та провести повторно збори кредиторів.
Скаргу кредитор обґрунтовував доводами про те, що ліквідатор без достатніх правових підстав ініціював проведення зборів кредиторів з участю кредитора з вимогами у розмірі 1 635 118, 76 грн. - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі (далі -Фонд), який статусу кредитора не набув, оскільки не включений до реєстру вимог кредиторів, що затверджується ухвалою господарського суду. До того ж на зборах Фонд було обрано членом комітету кредиторів.
9 листопада 2009 року ліквідатор боржника подав до суду заяву з вимогою визнати його дії по включенню вимог Фонду до реєстру вимог кредиторів законними і затвердити внесені у реєстр вимог кредиторів зміни внаслідок включення до них вимог Фонду (т. 9 а.с. 71).
17 травня 2010 року року ВАТ „Донецькобленерго" подало до суду іншу скаргу - з вимогою визнати дії ліквідатора, щодо відмови у визнанні поточних вимог ВАТ „Донецькобленерго" протиправними та визнати поточні грошові вимоги ВАТ „Донецькобленерго" до ДВАТ "Центральна збагачувальна фабрика „Кіселівська" у розмірі 3 596 354, 38 грн., які складають суму інфляційних втрат та 3% річних від суми основного боргу і входять до складу грошового зобов'язання боржника. В обґрунтування вказаної скарги кредитор зазначив, що ліквідатор листом від 11 грудня 2009 року повідомив про відмову у визнані поточних вимог з посиланням на те, що індекс інфляції та 3% річних є фінансовими санкціями.
Судом першої інстанції скарги кредитора ВАТ „Донецькобленерго" та заява ліквідатора розглянуті в одному судовому засіданні. За результатами розгляду 25 травня 2010 року винесено ухвалу, якою ВАТ "Донецькобленерго" в задоволенні скарг на дії ліквідатора Давиденка О.І. відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2010 року ухвалу господарського суду Донецької області від 25 травня 2010 року у справі № 24/269Б скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Донецької області.
В обґрунтування постанови судом касаційної інстанції вказано, що місцевим господарським судом розглянуто по суті вимоги Фонду. Однак залишено поза увагою доводи скарги ВАТ „Донецькобленерго" про неправомірність дій ліквідатора щодо включення Фонду до реєстру вимог кредиторів та участі Фонду у зборах кредиторів не на підставі реєстру, який має бути судом затверджений в установленому законом порядку.
Докази на підтвердження визнання ліквідатором кредиторських вимог Фонду, судом не досліджувалися, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що належна правова оцінка вказаних обставин в обґрунтуванні оскаржуваної ухвали відсутня.
Також судом не було перевірено дотримання Фондом строку, передбаченого Законом, для подання заяви з вимогами до боржника на стадії ліквідаційної процедури.
До того ж, розглядаючи скаргу ВАТ „Донецькобленерго" на дії ліквідатора Давиденка О.І. щодо ініціювання, скликання та проведення зборів кредиторів за участю нового кредитора -Фонду, та заяву ліквідатора про визнання законними його дій по включенню грошових вимог Фонду в реєстр вимог кредиторів, суд не з'ясував і в ухвалі не вказав чи був сформований реєстр вимог кредиторів, до внесення у нього змін ліквідатором, і чи затверджувався він судом у порядку, встановленому Законом у новій редакції.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції заяви Фонду про визнання кредиторських вимог не розглядав, така заява у матеріалах справи відсутня. Матеріали справи також не містять даних про звернення ВАТ „Донецькобленерго" до суду із заявою з додатковими грошовими вимогами до боржника. Разом з тим скарга ВАТ „Донецькобленерго" від 17 травня 2010 року містить вимоги про визнання протиправними дій ліквідатора та про визнання його поточних вимог до боржника. Розглянувши заявлені вимоги місцевий господарський суд у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали зазначив, що кредиторські вимоги ВАТ „Донецькобленерго" є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, однак резолютивна частина ухвали рішення про це не містить.
Місцевим господарським судом також не враховано, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не порушує положень ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалою місцевого господарського суду від 8 лютого 2010 року (суддя Попов О.В.) відмовлено ВАТ „Донецькобленерго" у задоволенні скарг на дії арбітражного керуючого Давиденка О.І., наданих суду 2 листопада 2009 року, 17 травня 2010 року, з урахуванням уточнень ВАТ „Донецькобленерго" від 3 листопада 2010 року № 03юр-11971/10 та пояснень від 16 листопада 2010 року № 03юр-12177/10.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2011 року у справі № 24/269Б (колегія суддів: Запорощенко М.Д. -головуючий, Волков Р.В., Склярук О.І.) ухвалу місцевого господарського суду від 8 лютого 2011 року залишено без змін.
Не погоджуючись з ухвалою господарського суду від 8 лютого 2011 року та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2011 року у справі № 24/269Б ВАТ „Донецькобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги товариства на дії ліквідатора у повному обсязі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ухвалою арбітражного суду Донецької області від 13 червня 2000 року було запроваджено процедуру розпорядження майном боржника і розпорядником майна призначено Давиденка О.І.
14 липня 2000 року на зборах кредиторів було обрано комітет кредиторів із трьох кредиторів (т. 4 а.с. 3-6).
Постановою господарського суду від 16 жовтня 2001 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (т. 4 а.с. 71).
Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
З прийнятої місцевим господарським судом ухвали від 8 лютого 2011 року вбачається, що судом не було виконано всіх вказівок суду касаційної інстанції викладених у постанові від 27 липня 2010 року, а судом апеляційної інстанції не виконано приписів ч. 2 ст. 101 ГПК України.
При повторному розгляді скарг ВАТ "Донецькобленерго" та одночасно заяви ліквідатора від 6 листопада 2009 року, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені Фондом кредиторські вимоги ліквідатор правомірно визнав у повному обсязі і включив їх до реєстру вимог кредиторів, оскільки вказані вимоги підлягають капіталізації, а заявлені ВАТ "Донецькобленерго" поточні вимоги до боржника про нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу, ліквідатор обґрунтовано відхилив.
Однак, в резолютивній частині ухвали місцевий господарський суд вказав лише про відмову у задоволенні скарг ВАТ "Донецькобленерго" на дії ліквідатора.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.
В обґрунтування ухвали в частині визнання правомірним включення ліквідатором боржника Давиденком О.І. вимог Фонду до реєстру задоволення вимог кредиторів та проведення зборів кредиторів за участю Фонду суд правильно послався на ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та п. 2 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та вказав, що заявлені Фондом вимоги є вимогами пов'язаними зі стягненням капіталізованих платежів. З моменту визнання боржника банкрутом платежі, що мають бути виплачені потерпілим в майбутньому, підлягають капіталізації та повинні бути включені до реєстру вимог кредиторів, згідно із приписами ч. 6 ст. 16, ст. 31 Закону, окремою графою.
Крім того, згідно приписів Закону, суд вірно вказав, що всі кредитори, включені до реєстру, можуть брати участь у зборах кредиторів.
Однак, з оскаржуваної ухвали вбачається, що суд вважав встановленим те, що питання стосовно правомірності проведення загальних зборів кредиторів за участю Фонду та включення його вимог було предметом дослідження в адміністративній справі № 2-а-22329/09/0570 Донецького окружного адміністративного суду, що підтверджується постановою суду від 3 лютого 2010 року. Тоді як, судом не враховано, що справу порушено за позовом арбітражного керуючого Давиденка О.І. до Донецького обласного управління з питань банкрутства про визнання незаконним та скасування розпорядження від 24 листопада 2009 року № 73 про усунення порушень ліцензійних умов діяльності арбітражного керуючого (т. 12 а.с. 27).
До того ж, встановлення будь яких фактів в іншій справі, не позбавляє суд обов'язку у справі про банкрутство надати належну оцінку правомірності внесення ліквідатором вимог Фонду до реєстру задоволення вимог кредиторів і розглянути заяву ліквідатора по суті.
З матеріалів справи вбачається, що із заявою про визнання його вимог Фонд звернувся до ліквідатора в квітні 2007 року (т. 9 а.с. 77).
Таким чином, суд касаційної інстанції вдруге вказує на те, що при розгляді скарги кредитора на дії ліквідатора щодо включення Фонду до реєстру задоволення вимог кредиторів та заяви ліквідатора від 6 листопада 2009 року щодо правомірності такого внесення, у розпорядженні суду була лише копія заяви Фонду від 23 квітня 2007 року, адресована ліквідатору.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів.
Як вже було зазначено вище, постановою господарського суду Донецької області від 16 жовтня 2001 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
З аналізу ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вбачається, що з моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів.
Вимоги, щодо яких не заявлено заперечень, та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів. Закон не наділяє ліквідатора правом самостійно включати до реєстру вимог поточних кредиторів, якщо вони не були встановлені (визнані) судом.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що раніше суд першої інстанції заяви Фонду про визнання кредиторських вимог не розглядав, така заява, що мала бути подана до суду, у матеріалах справи відсутня. Докази, наявні у справі про банкрутство боржника, на підтвердження визнання ліквідатором кредиторських вимог Фонду судом не досліджувалися з тих підстав, що окружним адміністративним судом була дана оцінка правомірності їх визнання ліквідатором.
Крім іншого, судом при новому розгляді справи не виконані вказівки суду касаційної інстанції про необхідність належного з'ясування обставин щодо дій ліквідатора по включенню грошових вимог Фонду в реєстр вимог кредиторів, які містяться у постанові від 27 липня 2010 року і, відповідно до ст. 11112 ГПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
При цьому суд касаційної інстанції вказував, що суд не з'ясував і в ухвалі не вказав, чи був сформований реєстр вимог кредиторів, до внесення у нього змін ліквідатором, і чи затверджувався він судом у порядку, встановленому Законом у новій редакції, однак вказані обставини, в порушення вимог ст. 11112 ГПК України, залишилися поза увагою суду.
Матеріали справи містять звіт ліквідатора та доданий до нього реєстр вимог кредиторів з поміткою "станом на 01.09.2009 року", однак оцінка судом вказаному документу не надавалась, жодних висновків з приводу можливого розгляду реєстру судом і наслідків такого розгляду оскаржувані судові акти не містять (т. 9 а.с. 22-28).
За вказаних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що при новому розгляді справи не було виконано вказівок суду касаційної інстанції, оскільки не з'ясовано, і в ухвалі не вказано, про формування реєстру вимог кредиторів до внесення у нього змін ліквідатором, як і не з'ясовано питання щодо формування реєстру судом у порядку, встановленому Законом у новій редакції та включення вимог Фонду до реєстру задоволення вимог кредиторів ліквідатором, а в подальшому затвердження реєстру судом.
Суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи вказаних обставин також не перевірив і вказівок суду касаційної інстанції не врахував.
Крім зазначеного, колегія суддів не погоджується з передчасними висновками суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, щодо неможливості, з підстав передбачених п. 1 ст. 23 Закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу в межах ліквідаційної процедури та відмови ВАТ "Донецькобленерго" у задоволенні скарги кредитора в частині неправомірної відмови ліквідатора у визнанні вимог товариства, які складаються з інфляційних втрат та 3% річних нарахованих ВАТ "Донецькобленерго" на суму боргу.
З матеріалів справи вбачається, що ВАТ "Донецькобленерго" вимоги своїх скарг уточнювало.
Так, в уточненнях до скарг від 3 та від 16 листопада 2011 року товариство просило визнати дії ліквідатора щодо порушення порядку ініціювання, скликання та організації проведення зборів кредиторів (протоколи від 22 жовтня 2009 року, від 14 вересня 2010 року, від 12 жовтня 2010 року) незаконними, визнати дії ліквідатора щодо порушення порядку ініціювання, скликання та організації проведення засідання ліквідаційної комісії (протокол від 12 жовтня 2010 року) незаконними, зобов'язати ліквідатора не приймати до уваги прийняття рішення на зборах кредиторів, які відбулись 22 жовтня та 14 вересня 2010 року), зобов'язати ліквідатора в строк до 25 листопада 2010 року організувати та провести засідання комітету кредиторів та засідання ліквідаційної комісії та надати членам комітету кредиторів раніше витребувані документи, визнати незаконними дії ліквідатора щодо порушення здачі в оренду та реалізації майна боржника, визнати дії ліквідатора щодо відмови у визнанні вимог ВАТ "Донецькобленерго" незаконними, визнати поточні грошові вимоги ВАТ "Донецькобленерго" до боржника у розмірі 3 596 354, 38 грн., припинити повноваження ліквідатора Давиденка О.І. (т. 11 а.с. 89-92, 123-128).
Як вже було вказано, ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що вимоги за зобов'язаннями боржника визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтись тільки в межах ліквідаційної процедури. Кредитори зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду.
З матеріалів справи вбачається, що ліквідатором боржника було відмовлено ВАТ "Донецькобленерго" у визнанні вказаних вимог. Однак чи заявлялись ці вимоги безпосередньо до суду місцевим господарським судом не з'ясовано, як і не з'ясовано природу нарахування 3% річних, оскільки вказані проценти від простроченої суми можуть бути нараховані як за користування грошовими коштами кредитора, тоді як судом було відкрито ліквідаційну процедуру, що свідчить про відсутність у боржника грошових коштів та виключає факт їх утримання боржником та користування ними.
Пунктом 1 ст. 23 Закону визначено лише припинення нарахування неустойки, штрафу, пені, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута, тоді як передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили зазначені складові грошового зобов'язання із процентами та іншими економічними санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні п. 1 ст. 23 Закону.
Колегія суддів вважає необхідним вказати, що після затвердження реєстру вимог кредиторів, включені до реєстру суми вимог, визнаних судом, не підлягають зміні в тому числі індексації, нарахуванню на ці вимоги трьох процентів річних та інших передбачених чинним законодавством санкцій, за винятком їх часткової або повної оплати.
Наведене свідчить про те, що судом неналежно вирішено питання щодо правомірності дій ліквідатора стосовно необґрунтованості вимог кредитора за скаргою ВАТ „Донецькобленерго" від 17 травня 2010 року.
Згідно із приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, і ст. 536 ЦК України, і ст. 625 ЦК України встановлюють сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, в той же час, ст. 625 ЦК України передбачає особливі підстави виникнення права на їх стягнення.
Окрім того, в силу ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
При перевірці нарахованих кредитором 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу суду слід враховувати, що відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість, а тому суду слід перевірити період за який кредитором вказані санкції нараховані.
Відтак, наведене свідчить про те, що судом на виконання вимог ст. 43 ГПК України не було повно та всебічно перевірено всіх обставин справи в їх сукупності та не надано правової оцінки вказаним вище спірним обставинам справи з урахуванням приписів спеціальних норм чинного законодавства, що регулюють відповідальність за невиконання грошових зобов'язань.
За таких обставин Вищий господарський суд України не може визнати правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2011 року та ухвала господарського суду Донецької області від 8 лютого 2011 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно виконати вимоги ст. 11112 ГПК України, з'ясувати наведені вище обставини, розглянути скарги кредитора та заяву ліквідатора в установленому законом порядку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11110-11113 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2011 року та ухвалу господарського суду Донецької області від 8 лютого 2011 року у справі № 24/269Б скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий А. Заріцька
Судді П. Міщенко
В. Поліщук