01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.07.2011 № 52/139
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1. дов. №98 від 24.01.2011 року
від відповідача: ОСОБА_2 дов. від 07.04.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фонду державного майна України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 02.06.2011 року
у справі № 52/139 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Фонду державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Градострой”
про стягнення 748 804,03 грн. та зобов'язання забезпечити виконання
договірних зобов'язань
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Градострой” про стягнення 709 861, 77 грн. пені та 38 942, 26 грн. штрафу у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 535 від 28.12.2005 року про інвестування у житлове будівництва та зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 р. у справі № 52/139 в позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач звернувся з позовом до суду 17.03.2011 року, тобто, після спливу позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки. Крім цього, заявлений позивачем предмет позову щодо зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 р. у справі №52/139, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги гарантійні листи відповідача. Також, термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва неодноразово переносився. Отже, на думку позивача, позовна давність у даному випадку не підлягає застосуванню зважаючи на об'єктивні причини.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.07.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року, колегією суддів ухвалою від 11.07.2011 року розгляд справи було відкладено на 20.07.2011 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/ від 18.07.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 52/139 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського
20.07.2011 року представником позивача в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було заявлено усне клопотання про залучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення №30 від 08.07.2011 року, як доказ сплати державного мита за подання апеляційної скарги, та платіжного доручення №31 від 13.07.2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 року у справі №52/139 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 року у справі №52/139.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
28 грудня 2005 року між Фондом державного майна України (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Градострой»(виконавець) було укладено договір № 535 про інвестування у житлове будівництво, за умовами якого інвестор зобов'язався здійснювати інвестування в будівництво квартир у житлових будинках виконавця на загальну суму 556 318, 00 грн., а виконавець зобов'язався передати інвестору у II кварталі 2007 року в рахунок його інвестиційних внесків за актом прийому-передачі дві квартири житловою площею 54, 96 кв.м. за адресою: Дарницький район, вул. Здолбунівська, 13, квартири № 83 та № 84.
Відповідно до п. 2.1. договору вартість договору складає 556 318, 00 грн. та не підлягає коригуванню.
Інвестор здійснює інвестування в національній валюті України шляхом перерахування платіжним дорученням відповідної суми на розрахунковий рахунок виконавця в термін до 10 банківських днів з моменту підписання цього договору (п. 2.2. договору).
Пунктом 3.1. договору передбачено, що після виконання інвестором п. 2.2. договору, протягом 20 днів з дня перерахування відповідної суми, складається акт про інвестування у житлове будівництво, в якому зазначається факт отримання виконавцем інвестиційного внеску згідно з умовами цього договору.
На виконання п. 3.1. договору між позивачем та відповідачем було підписано акт про інвестування у житлове будівництво № 6 від 13.01.2006р.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що при здачі відповідного будинку в експлуатацію виконавець надає інвестору інформацію про встановлення поштових адрес будинків, у яких розташовані квартири зазначені у п. 1.2. договору.
Після введення будинків в експлуатацію та встановлення поштових адрес протягом 7 днів складається акт прийому-передачі відповідної квартири, який підлягає реєстрації в Головному управлінні житлового забезпечення м. Києва для подальшого оформлення квартир інвестором (п. 3.3. договору).
Відповідно до п. 3.4. договору у разі виявлення дефектів квартир, у строк двох календарних днів з моменту виявлення дефектів, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок (виправлень), порядку та строк їх усунення. Виконавець зобов'язаний провести необхідні доробки (виправлення) без додаткової оплати. Тільки після усунення всіх дефектів підписується акт прийому-передачі квартир.
Невиконання відповідачем зобов'язань щодо передачі квартир № 83 та № 84 житловою площею 54,96 кв.м. за адресою: Дарницький район, вул. Здолбунівська, 13, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 709 861, 77 грн. пені та 38 942, 26 грн. штрафу та зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність у один рік.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до умов договору відповідач повинен передати квартири у будинку по вул. Здолбунівська, 13 у II кварталі 2007 року, отже позивач довідався про порушення свого права на отримання квартир після закінчення II кварталу 2007 року, тобто 01.07.2007 року.
Таким чином, перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені почався з 01.07.2007 року та з урахуванням положень ст. 258 Цивільного кодексу України про спеціальний строк позовної давності в один рік сплив 01.07.2008р.
Відповідно до ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин положення щодо наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач звернувся з позовом до суду 17.03.2011 року, тобто, після спливу позовної давності, отже судом першої інстанції правомірно було відмовлено в частині стягнення 709 861, 77 грн. пені та 38 942, 26 грн. штрафу.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як правило особа, чиї права порушені може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Судом встановлено, що серед переліку, який наведений у вищезазначених статтях, відсутній такий спосіб захисту права як захист права шляхом зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань шляхом надання позивачу майна.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачем предмет позову щодо зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
Крім цього, відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з пунктом 5 статті 7 Закону України про "Про інвестиційну діяльність" інвестор мас право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України, тобто об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.
Частина 3 статті 331 ЦК України встановлює, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання і т. д., які були використані в процесі будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Отже, виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт будівництва, який фактично не експлуатується, оскільки перебуває у недобудованому стані, та щодо якого понесені витрати на його спорудження, і він не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив, що на даний час будівництво будинку за адресою: Дарницький район, вул. Здолбунівська, 13 не завершено, будинок не введено в експлуатацію.
Матеріали справи не містять акту ведення об'єкта в експлуатацію.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вимоги позивача про зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року є необґрунтованими, отже правомірно відмовлено в їх задоволенні.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 94 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати державного мита.
Згідно з п.п. “г”ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито”, із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами в дохід Державного бюджету України сплачується 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
У відповідності до п. 35 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від сплати державного мита звільняються державні органи приватизації - за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави.
Таким чином, виходячи з аналізу наведеної норми органи приватизації звільняються від сплати мита в усіх справах, пов'язаних із здійсненням ними функцій, передбачених законодавством про приватизацію майна та про оренду державного майна. У решті випадків орган приватизації повинен сплачувати мито на загальних підставах.
Як вбачається з матеріалів справи, Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Градострой” 709 861,77 грн. пені та 38 942,26 грн. штрафу у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 535 від 28.12.2005р. про інвестування у житлове будівництво та зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань.
Предметом позову у даній справі є вимоги, що випливають з цивільно-правової угоди, укладеної не на виконання завдань та повноважень державного органу приватизації, судова колегія вважає, що дані позовні вимоги не пов'язанні із захистом майнових інтересів держави, а тому Фонд державного майна України повинен був сплатити державне мито за розгляд апеляційної скарги на загальних підставах у встановленому Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”розмірі.
Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2008р. № П3/2749, постанові Верховного Суду України від 13.09.2005р. 2-1/13704-04.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року та від 11.07.2011 року було зобов'язано позивача надати докази сплати державного мита у встановленому чинним законодавством розмірі та порядку.
20.07.2011 року представником позивача в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було надано оригінал платіжного доручення №30 від 08.07.2011 року, з якого вбачається що останнім було сплачено державного мита у розмірі 3 744,02 грн. за подання апеляційної скарги.
Згідно з п.п. «г» ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 «Про державне мито», із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами в дохід Державного бюджету України сплачується 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
В пункті 4.5 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. № 02-5/78 зазначено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.
Згідно з п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового так і немайнового характеру державне мито підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем в поданому до господарського суду м. Києва позові об'єднано вимоги як майнового, так і немайнового характеру, а саме стягнення 709 861, 77 грн. пені, 38 942, 26 грн. штрафу та зобов'язання відповідача забезпечити виконання договірних зобов'язань та надати позивачу квартири згідно з договором № 535 про інвестування у житлове будівництво у ІІ кварталі 2011 року.
Виходячи з вищевикладеної норми Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93, оскільки позивач оскаржує рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, державне мито за подання вказаної апеляційної скарги повинно бути сплачено у розмірі 3 786,52 грн. Таким чином, позивачем не доплачено 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Крім того, враховуючи, що судом першої інстанції було залишено поза увагою відсутність обставин звільнення позивача від сплати державного мита, судова колегія вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України з позивача державне мито у розмірі 7 573,04 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 року у справі №52/139 змінити, виклавши резолютивну частини рішення в наступній редакції:
1) В позові відмовити повністю.
2) Стягнути з Фонду державного майна України (м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, р/р 35226016000058 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172 код ЄДРПОУ 00032945) в доход Державного бюджету України 7 573,04 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.
Матеріали справи №52/139 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Чорна Л.В.