донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.07.2011 р. справа №2/217пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
Головуючого:
Дучал Н.М.
суддів
Запорощенко Р.Г.
Склярук О.І.
При секретарі Мірошник Г.І.
За участю представників сторін:
від позивача - не з"явився
від відповідача-не з"явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Закритого акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь», м. Маріуполь Донецької області
На рішення господарського суду
Донецької області
Від
20.04.2011р.
у справі
№ 2/217пд (суддя Мартюхіна Н.О.)
за позовом
Закритого акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь», м. Маріуполь Донецької області
До
про
Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», м. Київ
визнання недійсним договору про відкриття акредитива № А-061/08Т від 14.03.2008р.
Закрите акціонерне товариство «АзовЕлектроСталь», м. Маріуполь Донецької області звернулося з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», м. Київ про визнання недійсним договору про відкриття акредитива № А-061/08Т від 14.03.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством „АзовЕлектроСталь” та Публічним акціонерним товариством „Сведбанк”.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що договором передбачено видачу та повернення коштів у іноземній валюті - євро, однак єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по договору в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по договору в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. У зв'язку з цим проведення розрахунків за спірним договором в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Однак, позивач на момент укладання оспорюваного договору не мав індивідуальної ліцензії НБУ на право використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. У зв'язку з цим позивач вважає, що укладення договору на умовах, які передбачають видачу та повернення коштів у іноземній валюті, суперечить вимогам законодавства України.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.04.2011р. відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду Донецької області мотивоване тим, що позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що договір про відкриття акредитива № А-061/08Т від 14.03.2008р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Не погодившись з рішенням суду, Закрите акціонерне товариство «АзовЕлектроСталь»звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.04.2011р. по справі № 2/217пд та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не була дана належна оцінка обставинам справи, що призвело до невірного застосування норм матеріального права. Наполягає, що місцевим господарським судом невірно були застосовані норми ст.ст. 524, 533, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189, 198 Господарського кодексу України.
За клопотання (телеграма) позивача розгляд апеляційної скарги відкладався.
Сторони не скористалися правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Ухвалою суду сторони не зобов"язувалися забезпечити явку повноважних представників в судове засідання, тому згідно зі ст. 75,99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством „Сведбанк” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») («Банк») та Закритим акціонерним товариством „АзовЕлектроСталь” («Аплікант») був укладений договір про відкриття акредитива № А-061/08Т.
Даний договір регулює взаємовідносини Сторін, їх права та обов'язки, які стосуються даного договору щодо відкриття Банком по розпорядженню Апліканта непокритого (без надання Аплікантом грошового покриття у момент відкриття) акредитива, на користь „Siemens SA”, Transformers Factory Sabugo-PTD TFS Португалія, для виконання Аплікантом платіжних зобов'язань за контрактом № 14 від 21 січня 2008р.
При цьому Акредитив відкривається Банком на підставі письмової заяви Апліката про відкриття Акредитива, що є додатком № 1 до договору.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що сума Акредитива складає 700 000,00 Євро.
Відповідно до п. 1.3. договору строк дії Акредитива - до 21.07.2008р. включно, з відстрочкою платежу 3 роки з дати відкриття Акредитива.
За відкриття Акредитива Аплікант щомісячно сплачує Банку в гривнях на рахунок № 35788347840201 комісію у розмірі 5,2% річних від суми непокритих зобов'язань Банку за Акредитивом та за фактичну кількість днів їх дії, протягом 3-х останніх банківських днів звітного місяця, а за останній місяць, в якому діють зобов'язання Банку за Акредитивом -на дату закінчення зобов'язань Банку за Акредитивом, згідно з наданою Апліканту відповідної банківською випискою. При розрахунку комісії кількість днів у році приймається рівною фактичній кількості днів у році. Комісія нараховується у гривні по курсу НБУ на дату нарахування (п. 1.4.договору).
Також Аплікант сплачує Банку в гривнях на рахунок інші комісії, які пов'язані з виконанням операцій за документарними акредитивом, у випадках та розмірах, передбачених „Тарифами ВАТ „Сведбанк” по документарним операціям” за курсом НБУ на дату відповідного повідомлення Банку, протягом 3-х банківських днів з дати відповідного повідомлення Банку, наданого Апліканту (п. 1.5. договору).
Пунктом 2.1. договору встановлено, що Аплікант зобов'язаний забезпечити на рахунку у Банку, суму грошових коштів, необхідну для оплати по Акредитиву, рівними піврічними платежами протягом відстрочки платежу за акредитивом, що складає не більше 3-х років з дати відкриття Акредитиву, відповідно Графіку, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 5.2., 5.3. договору останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Стороні. Дія договору автоматично припиняється без укладання угоди про припинення даного договору після повного виконання Аплікантом своїх зобов'язань перед Банком по даному договору та звільнення Банку від усіх зобов'язань за Акредитивом.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно положень глави 74 Цивільного кодексу України, акредитив -це один з видів безготівкових розрахунків, за яким банк за дорученням клієнта і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому банку) здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи -бенефінціара.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків, у формі акредитиву, регулюється Цивільним кодексом України, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями.
За приписами ст. 1093 Цивільного кодексу України у разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.
Статтею 1096 Цивільного кодексу України визначено, що для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива.
У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.
Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови.
Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива.
Згідно з договором про відкриття акредитива № А-061/08Т від 14.03.2008р.відповідач по розпорядженню та на підставі письмової заяви апліката -ЗАТ „АзовЕлектроСталь” відкрив непокритий акредитив на користь бенефіціара - Siemens SA”, Transformers Factory Sabugo-PTD TFS Португалія, для виконання Аплікантом своїх платіжних зобов'язань за контрактом № 14 від 21.01.2008р. у сумі 700000євро.
Виходячи з цього, наданий акредитив використовує для розрахунків за зовнішньоекономічною угодою, а Банк, при відкритті, супроводженні та виконанні акредитиву, керується Положенням „Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами за зовнішньоекономічними операціями”.
Згідно до вказаного Положення, Банк може відкривати акредитив в іноземній валюті за відповідними дорученнями апліката на користь бенефіціара-нерезидента (імпортний акредитив).
Крім того, підставою для відкриття імпортного акредитива є заява Апліканта, яка згідно п. 1.3. Положення має містити обов'язкові реквізити, один з яких сума та назва іноземної валюти.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що Акредитив № А-061/08Т відкрито по розпорядженню ЗАТ „АзовЕлектроСталь” згідно умов письмової заяви, у якій зазначена сума та валюта акредитиву -700000 Євро, з метою виконання грошових зобов'язань Позивача при здійсненні зовнішньоекономічної операції.
Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати операції з валютними цінностями, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідач станом на час укладання договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 38 від 07.12.2007р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл № 38-2 від 07.12.2007р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Крім того, як видно з матеріалів справи на час розгляду справи Публічному акціонерному товариству „Сведбанк” видано оновлену Ліцензію від 22.06.2009р. та дозвіл № 38-4 від 09.10.2009р. з додатком до дозволу.
Отже, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто укладання договір про відкриття акредитива в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.
Таким чином відкриття Банком на користь Позивача акредитиву у іноземній валюті здійснено на підставі та у відповідності з Положенням „Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями”, затвердженого Національним банком України, яке розроблено відповідно до Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Законів України „Про національний банк України”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, а також з урахуванням Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною торгівельною платою.
Також, Національним банком України від 12.05.2008р. № 13-210/2046-6236т надано роз'яснення щодо реєстрації операцій за акредитивами, згідно якого акредитив не можна ототожнювати з кредитом або позикою, а тому відкриття банком акредитиву за дорученням резидента на користь нерезидента, здійснюється банком -резидентом платежу за акредитивом за дорученням клієнта на користь нерезидента, не потребує реєстрації в Національному банку України.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного договору про відкриття акредитиву, навпаки, відповідно до умов зазначеного договору відповідачем за заявкою позивача було здійснено перерахування грошових коштів, для виконання зобов'язань за контрактом № 14 від 21.01.2008р.
Позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що договір про відкриття акредитива № А-061/08Т від 14.03.2008р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи вищевикладене, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним договору про відкриття акредитиву № А-061/08Т від 14.03.2008р., укладеного між сторонами.
З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 20.04.2011р. у справі № 2/217пд суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Закрите акціонерне товариство «АзовЕлектроСталь».
Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь», м. Маріуполь Донецької на рішення господарського суду Донецької області від 20.04.2011 року по справі № 2/217пд - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 20.04.2011р. у справі 2/217пд- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Дучал
Судді: М.Д. Запорощенко
О.І.Склярук
Надруковано 5 екз.: 1-позивачу, 1-відповідачу, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО