донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.07.2011 р. справа №28/30пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
Головуючого:Дучал Н.М.
суддівЗапорощенко М.Д.
Склярук О.І.
При секретарі Мірошник Г.І.
За участю представників сторін:
від позивача -не з"явився
від відповідача -ОСОБА_1., за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "Титан" м.Макіївка Донецької області
на рішення господарського судуДонецької області
від28.03.2011р. (підписане 31.03.2011р.)
у справі№ 28/30пд (суддя Курило Г.Є.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "Титан" м.Макіївка Донецької області
до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк»м. Київ в особі Донецької обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» м.Донецьк
провизнання генерального договору про надання кредитних послуг № 210/06/КД/162 від 05.09.2008 р. недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю „Промислово - комерційна фірма „Титан”, м. Макіївка звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Київ, в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Макіївка про визнання генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що положення генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. щодо предмету договору суперечать приписам Конституції України, Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Як зазначено позивачем, грошові зобов'язання в договорі виражені в іноземній валюті, іноземна валюта використовувалася останнім (в межах території України) як засіб платежу, що є істотним порушенням чинного законодавства.
Уточненою позовною заявою б/н від 25.02.2011р. позивач змінив підстави позову та просив суд визнати генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. недійсним, посилаючись на істотну зміну обставин, а саме економічну (фінансову) кризу, підвищення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, крім того, позивач зазначає, що загальні збори учасників позивача не надавали згоди на отримання кредиту за спірним договором, а позивач не мав права отримувати кошти за спірним договором.
Судом прийнята заява від 25.02.2011р. як така, що подана до початку розгляду справи по суті.
Крім того, позивач в заяві від 25.02.2011р. просив зобов'язати відповідача перерахувати суму заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. у грошову одиницю України, еквівалентною на момент укладення договору за офіційним курсом НБУ.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Оскільки положення ст. 22 ГПК України не надають позивачеві право доповнювати позов новими вимогами, не спрямованими на збільшення кількісних показників первісних позовних вимог, суд правомірно не прийняв до розгляду вказану вище вимогу, та розглянув справу стосовно вимоги про визнання генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. недійсним з підстав, викладених в заяві позивача від 25.02.2011р.
Ухвалою від 28.02.2011р. судом внесено зміни до назви відповідача, враховуючи надані до справи документи про зміну найменування, яким є Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Донецької обласної філії Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Донецьк.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі №28/30пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-комерційна фірма «Титан», м. Макіївка до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Донецької обласної філії Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Донецьк відмовлено.
Рішення суду мотивоване відсутністю підстав за законодавством для визнання генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. недійсним.
Товариство обмеженою відповідальністю ПКФ «Титан», не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою про скасування рішення та ухвалення нового -про задоволення вимог ТОВ ПКФ «Титан». Наполягає на порушенні судом норм матеріального права. Вважає, що судом не досліджено відсутність згоди загальних зборів учасників позивача на отримання кредиту за спірним договором, у зв»язку з чим відповідач не мав права видавати, а позивач отримувати кредит за спірним договором.
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"м. Київ у відзиві №15.1-010/85-610 від 25.06.2011р. проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечило, вважаючи рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. законним та обгрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. без змін з підстав, викладених у відзиві.
Представник ТОВ "ПКФ Титан" в судове засідання не з"явився. Клопотанням від 07.07.2011р. просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв"язку з відпусткою представника.
Судом не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; керівники підприємств та організацій, представники юридичних осіб, повноваження яких підтверджені довіреністю від імені підприємства, адвокати.
Звертаючись з апеляційною скаргою на прийняте судове рішення, заявник не був позбавлений вирішити питання щодо участі іншого його представника, згідно ст. 28 ГПК України, в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Ухвалою від 14.06.2011р. про порушення апеляційного провадження, Донецьким апеляційним господарським судом не зобов"язувалося забезпечити участь представників сторін в судовому засіданні, крім того сторін було попереджено, що у разі нез"явлення їх представників у судове засідання, апеляційну скаргу буде розглянуто за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Позиція ТОВ ПКФ "Титан" є викладеною в апеляційній скарзі, отже зазначені документи в сукупності з матеріалами судової справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р., тому згідно зі ст. 75,99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для її розгляду.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено.
05.09.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Київ, в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Макіївка (кредитор, правонаступником якого є відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Промислово - комерційна фірма „Титан”, м. Макіївка (позичальник, позивач) був підписаний генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 (генеральний договір), відповідно до п.1.1.якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти в наступних валютах: гривня; долар США; євро; російський рубль, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті дол. США в сумі 329 800,00, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобов'язується повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі, не більше: 24% річних в гривні; 15,5% річних в дол. США; 15,5% процентів в річних в євро; 15% процентів річних в рос. рублях, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному Тарифами на Кредитні послуги, що містяться у додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (п. 1 генерального договору).
Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється протягом періоду з 05.09.2008р. по 04.09.2013р. включно (п. 2 Основних положень генерального договору).
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 7.3 генерального договору).
До генерального договору сторонами 05.09.2008р. підписана додаткова угода № 1.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін, позивач отримав кредитні кошти, використав їх задля поповнення обігових коштів підприємства та спрямував ці кошти на інші виробничі потреби.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11,202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору (або його частин), позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Сторонами генерального договору про надання кредитних послуг № 210/06/162 від 05.08.2008р., у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.
Факт додаткового погодження сторонами умов договору підтверджується 05.09.2008р. підписана сторонами додатковою угодою № 1 від 05.09.2008р.
Документи, які свідчать про незгоду будь-якої зі сторін з умовами договору, в тому числі протоколи розбіжностей та їх узгодження, застереження до договору, в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування недійсності спірного договору позивач посилається на ст. 652 ЦК України, яка регулює зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями) встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Зміст ч. 1 статті 651 ЦК України передбачає загальне правило, що договір може бути розірвано за загальним правилом за згодою його сторін.
Відповідно до ч. 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Істотні зміни обставин згідно ст. 215 ЦК України, не можуть підставами для недійсності договорів.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є заявлена позивачем вимога щодо визнання недійсним договору, отже посилання позивача на вищезазначені статті Цивільного кодексу України є необґрунтованими та безпідставними та за законодавством не регулюють питання недійсності договорів.
Суд апеляційної інстанції погоджується і з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про те, що загальні збори учасників позивача не надавали згоди на отримання кредиту за спірним договором, а позивач не мав права отримувати кошти за спірним договором, є безпідставним з огляду на наступне.
Від імені позивача генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. підписаний директором товариства - Чугуй Валентиною Василівною, що діє на підставі статуту, яка призначена на посаду директора ТОВ Промислово-комерційної фірми “Титан” наказом № 22 від 01.08.2006р. на підставі протоколу № 13 загальних зборів засновників товариства від 28.07.2006р.
Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків (тобто набуває цивільну дієздатність) і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 4 Закону України „Про господарські товариства", установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Згідно змісту ч. 1 ст. 145 ЦК України та ч. 1 ст. 58 ЗУ „Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників; відповідно до положень ч. 2 ст. 145 ЦК України та ч. 1 ст. 62 ЗУ „Про господарські товариства" виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор) орган.
На час укладення оспорюваного договору установчим документом позивача був Статут (нова редакція), затверджений загальними зборами учасників 07.02.2007р. (протокол №1/07 від 07.02.2007р.) та зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Макіївської міської ради Донецької області 27.04.2007р.
Пунктами 8.2.1., 8.2.2 статуту позивача визначено, що загальні збори учасників є вищим органом Товариства, до компетенції загальних зборів учасників відноситься, в тому числі, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує статутний фонд товариства більш, ніж у 200 разів.
З огляду на те, що відповідно до п. 6.1. Статуту позивача статутний капітал (фонд) Товариства складає 1 259 148,00 грн., то відповідно до вищевказаного п. 8.2.2. Статуту позивача затвердженню загальними зборами учасників позивача підлягають тільки ті договори (угоди), сума яких перевищує 251 829 600,00 грн.
За оспорюваним договором банк зобов'язався видати позичальнику кредит в розмірі 329 800,00 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ, на дату укладання договору 1 599 628,94грн., тобто відповідно до статуту позивача спірний договір не підлягав затвердженню.
Обов»язковість прийняття загальними зборами учасників позивача, як вищим органом управління, рішення при укладенні (як то: надання згоди, попереднє погодження тощо) певних видів договорів або договорів на певну суму в Статуті позивача відсутня.
Пунктами 8.3.1. - 8.3.3 Статуту позивача визначено, що виконавчим органом позивача є директор, до компетенції директора відносяться всі питання діяльності товариства, крім тих, котрі чинним законодавством, Статутом чи рішенням загальних зборів учасників віднесені до виняткової компетенції загальних зборів учасників. Директор діє від імені товариства в межах законів України і цього Статуту, директор товариства має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.
Отже, директор одноособово мав право прийняти рішення щодо отримання кредиту та підписання спірного договору.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 59 та п. „і" ч. 5 ст. 41 ЗУ „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів /угод, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Даними нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо установчими документами товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, укладений сторонами генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р. не суперечить вимогам чинного законодавства.
Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції з яким погоджується і суд апеляційної інстанції про правомірність вирішення цього спору господарським судом, а не третейським, про що сторони зазначали у п.6.2.договору, про відсутність підстав за законом для визнання договору недійсним та відмову позивачеві у задоволенні позову про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/162 від 05.09.2008р., є таким, що грунтується на матеріалах справи та приписах чинного законодавства.
З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі №28/30пд суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника -ТОВ ПКФ «Титан».
Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово комерційної фірми «Титан»м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі №28/30пд залишити - без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі №28/30пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Дучал
Судді: М.Д.Запорощенко
О.І. Склярук
Надруковано 7 екз.: 2-позивачу, 2-відповідачам, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО