Постанова від 15.07.2011 по справі 28/39пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

12.07.2011 р. справа №28/39пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого:Дучал Н.М.

суддівЗапорощенко М.Д.

Склярук О.І.

При секретарі Мірошник Г.І.

За участю представників сторін:

від позивача -не з"явився

від відповідача -ОСОБА_1., за довіреністю

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Промислово -комерційної фірми «Титан», м. Макіївка Донецької області

На рішення господарського судуДонецької області

Від28.03.2011(підписано 31.03.2011р.)

у справі№ 28/39пд (суддя Курило Г.Є.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Промислово -комерційної фірми «Титан», м. Макіївка Донецької області

до

проПублічного акціонерного товариства Банк "Форум", м. Київ

визнання недійсним кредитного договору № 0037/08/19-KL від 18.09.2008р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Промислово - комерційна фірма „Титан”, м. Макіївка, звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного комерційного банку „Форум”, м.Київ в особі Донецької філії АКБ „Форум”, м.Донецьк, про визнання недійсним кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що положення кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. щодо предмету договору суперечать приписам Конституції України, Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Позивач наполягає, що грошові зобов'язання в договорі виражені в іноземній валюті, іноземна валюта використовувалася останнім (в межах території України) як засіб платежу, що є істотним порушенням чинного законодавства.

Заявою б/н від 14.03.2011р. позивач змінив підстави позову та просить суд визнати недійсним кредитний договір №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. з підстав, зазначених в позові та додатково зазначив, що загальні збори учасників позивача не надавали згоди на отримання кредиту за спірним договором, а позивач не мав права отримувати кошти за спірним договором. Заяву прийнято судом як таку, що надійшла до початку розгляду справи по суті.

Судом враховано, на підставі наданих документів, зміну назву відповідача по справі на публічне акціонерне товариство „БАНК ФОРУМ”, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку „Форум” в зв'язку зі зміною його найменування.

Заявою б/н від 28.03.2011р. відповідачем повідомлено, що при перереєстрації АКБ „Форум” у ПАТ „Банк Форум”, Донецька філія була реорганізована, тому на даний час всі існуючі відділення ПАТ „Банк Форум” у м.Донецьку представляє Публічне акціонерне товариство „БАНК ФОРУМ” м. Київ.

Враховуючи, що зобов"язаною особою за кредитним договором є позивач, місцезнаходженням якого є м. Макіївка Донецької області, положення ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, спір правомірно розглянуто господарським судом Донецької області.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. у справі № 28/39пд відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ Промислово-комерційна фірма "Титан".

Рішення суду мотивоване відсутністю підстав за законодавством для визнання кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. недійсним; наявністю у відповідача на час укладення кредитного договору, виданих Національним банком України банківської ліцензії на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозволу на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»із додатком до такого дозволу; наявністю згоди загальних зборів учасників на укладення кредитного договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю Промислово -комерційна фірма «Титан», не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою про скасування рішення; вважає, що при ухваленні рішення були порушені норми матеріального права, що є підставою для скасування прийнятого рішення.

В обґрунтування посилається на те, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач має право укладати спірний кредитний договір за наявності банківської ліцензії, дозволу та додатку до нього є хибним та призвів до прийняття незаконного рішення. Чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 Цивільного кодексу України, п. ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Наполягає, що судом не досліджено факту відсутностіі згоди загальних зборів учасників позивача на отримання кредиту за спірним договором, у зв»язку з чим відповідач не мав права видавати, а позивач отримувати кредит за спірним договором.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", у відзиві на апеляційну скаргу, проти доводів заявника апеляційної скарги заперечує, вважаючи їх необґрунтованими, а рішення суду законним.

Представник ТОВ "ПКФ Титан" в судове засідання не з"явився. Клопотанням від 07.07.2011р. просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв"язку з відпусткою представника.

Судом не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; керівники підприємств та організацій, представники юридичних осіб, повноваження яких підтверджені довіреністю від імені підприємства, адвокати.

Звертаючись з апеляційною скаргою на прийняте судове рішення, заявник не був позбавлений вирішити питання щодо участі іншого його представника, згідно ст. 28 ГПК України, в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Ухвалою від 14.06.2011р. про порушення апеляційного провадження, Донецьким апеляційним господарським судом не зобов"язувалося забезпечити участь представників сторін в судовому засіданні, крім того сторін було попереджено, що у разі нез"явлення їх представників у судове засідання, апеляційну скаргу буде розглянуто за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Позиція ТОВ ПКФ "Титан" є викладеною в апеляційній скарзі, отже зазначені документи в сукупності з матеріалами судової справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р., тому згідно зі ст. ст. 75,99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для її розгляду.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено.

18.09.2008р. між Акціонерним комерційним банком „Форум” в особі заступника керуючого Донецької філії АКБ „Форум” (банк, правонаступником якого є відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Промислово - комерційна фірма „Титан”, м. Макіївка в особі директора Чугуй В.В. (позичальник, позивач) був підписаний кредитний договір №0037/08/19-КL (договір), згідно з п. 1.1. якого банк надає позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у сумі 300 000,00 доларів США (кредитні кошти). Кредитні кошти надаються строком по 17.09.2009р. (п. 1.2. договору).

За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13% річних. У разі ненадання банку у строк, зазначений в п. 2.1.2. цього договору, додаткового забезпечення, зазначеного в п.2.1.2 цього договору, а також у разі невиконання умов, передбачених п. 2.1.1 цього договору стосовно внесення змін до діючого договору забезпечення, процентна ставка за кредитом збільшується на 2%, до 15% річних (п. 1.3. договору).

Проценти за користування кредитними коштами сплачуються Позичальником в доларах США згідно з п.2.6.договору(п. 2.4.договору).

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, позичальник гарантує, що на момент укладення цього договору, зокрема, він має право на укладання цього договору і виконання своїх зобов"язань по ньому в зв"язку з наявністю необхідних для цього повноважень від співвласників(засновників, учасників, акціонерів,тощо), будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір(п. 6.1.2.); фізична особа, яка зазначена в преамбулі цього Договору і підписала його від імені Позичальника наділена достатніми для цього повноваженнями, що не скасовані і не обмежені, всі внутрішні процедури Позичальника, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані в повному обсязі і належним чином(п. 2.1.3.).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.3 договору).

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).

Сторонами кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р., у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не містить якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Виходячи з викладеного, Банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №62 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл № 62-3 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” із додатком до такого дозволу.

Отже, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню і п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що укладення сторонами кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

Як зазначалося вище, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово -комерційної фірми «Титан»(«Позичальник») кредитний договір №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. підписаний директором Чугуй В.В.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків (тобто набуває цивільну дієздатність) і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 4 Закону України „Про господарські товариства", установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Згідно змісту ч. 1 ст. 145 ЦК України та ч. 1 ст. 58 ЗУ „Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників; відповідно до положень ч. 2 ст. 145 ЦК України та ч. 1 ст. 62 ЗУ „Про господарські товариства" виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор) орган.

На час укладення оспорюваного договору установчим документом позивача був Статут (нова редакція), затверджений загальними зборами учасників 07.02.2007р. (протокол №1/07 від 07.02.2007р.) та зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Макіївської міської ради Донецької області 27.04.2007р.

Пунктами 8.2.1., 8.2.2 статуту позивача визначено, що загальні збори учасників є вищим органом Товариства, до компетенції загальних зборів учасників відноситься, в тому числі, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує статутний фонд товариства більш, ніж у 200 разів.

З огляду на те, що відповідно до п. 6.1. Статуту позивача статутний капітал (фонд) Товариства складає 1 259 148,00 грн., то відповідно до вищевказаного п. 8.2.2. Статуту позивача затвердженню загальними зборами учасників позивача підлягають тільки ті договори (угоди), сума яких перевищує 251 829 600,00 грн.

За оспорюваним кредитним договором банк зобов'язався видати позичальнику кредит в розмірі 300 000,00 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ, на дату укладання договору 1 455 330,00грн. тобто відповідно до статуту позивача кредитний договір №0037/08/19-КL від 18.09.2008р. не підлягав затвердженню.

Умова про прийняття загальними зборами учасників Позивача, як вищим органом управління, рішення при укладенні (як то: надання згоди, попереднє погодження тощо) певних видів договорів або договорів на певну суму в Статуті Позивача відсутня.

Пунктами 8.3.1. - 8.3.3 Статуту позивача визначено, що виконавчим органом позивача є директор, до компетенції директора відносяться всі питання діяльності товариства, крім тих, котрі чинним законодавством, Статутом чи рішенням загальних зборів учасників віднесені до виняткової компетенції загальних зборів учасників. Директор діє від імені товариства в межах законів України і цього Статуту, директор товариства має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

Таким чином, директор позивача одноособово мав право прийняти рішення щодо отримання кредиту та підписання спірного договору.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 59 та п. „і" ч. 5 ст. 41 ЗУ „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів /угод, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Даними нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо установчими документами товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Втім, в матеріалах справи наявний витяг з протоколу загальних зборів учасників позивача №9 від 03.09.2008р., якими вирішено отримати кредит(кредитну лінію) в Донецькій філії АКБ „Форум” для поповнення обігових коштів в сумі 300 000,00 доларів США. Уповноважено директора товариства Чугуй В.В. на укладення кредитного договору від іменті ТОВ ПКФ "Титан", що свідчить про наявність згоди загальних зборів учасників ТОВ ПКФ "Титан" на отримання кредиту.

Таким чином, висновок суду першої інстанції з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав за законом для визнання договору недійсним та відмову позивачеві у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №0037/08/19-КL від 18.09.2008р., є таким, що грунтується на матеріалах справи та приписах чинного законодавства.

З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р.(підписано 31.03.2011р.) у справі № 28/39пд суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - ТОВ Промислово -комерційну фірму «Титан».

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово -комерційної фірми «Титан», м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р.(підписано 31.03.2011р.) у справі № 28/39пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від від 28.03.2011р.(підписано 31.03.2011р.) у справі № 28/39пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Дучал

Судді:

М.Д.Запорощенко

О.І.Склярук

Надруковано 6 екз.: 2-позивачу, 1-відповідачу, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО

Попередній документ
17323067
Наступний документ
17323069
Інформація про рішення:
№ рішення: 17323068
№ справи: 28/39пд
Дата рішення: 15.07.2011
Дата публікації: 08.08.2011
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Донецький апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори