Іменем України
13 липня 2011 року справа № 5020-649/2011
За позовом Закритого акціонерного товариства „ЕММ”,
ідентифікаційний код 20666184
(вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь, 99029)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лик”,
ідентифікаційний код 30661420
(пр. Ген. Острякова, 1, кв. 80, м. Севастополь, 99007)
про стягнення 38 941,10 грн та розірвання договору перевезення,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (ЗАТ „ЕММ”) -ОСОБА_1, представник, довіреність б/н від 10.11.2008;
відповідач (ТОВ „Лик”) -ОСОБА_2, представник, довіреність б/н від 10.08.2010.
Обставини справи:
26.04.2011 Закрите акціонерне товариство „ЕММ” (далі -позивач) звернулося до господарського суду м. Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лик” (далі -відповідач) про стягнення 38 756,27 грн та розірвання договору перевезення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення вантажів, а саме: здійсненням ТОВ „Лик” перевезень не на повну суму сплаченого позивачем авансу. Також позивач посилається на односторонню зміну відповідачем умов договору в частині вартості послуг, що, на думку позивача, є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання в судовому порядку.
У судовому засіданні 13.07.2011 представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача заперечувала проти позову, з мотивів, викладених у відзиві на позов /арк. с. 56-57/, основні з яких полягають у тому, що ТОВ „Лик” не отримувало від позивача ані будь-яких заявок на перевезення вантажу відповідно до пункту 2.1.1 Договору № 2105/ЭММ від 21.05.2008, ані обґрунтованої претензії відповідно до пункту 5.3 Договору № 2105/ЭММ від 21.05.2008. Отже, на думку відповідача, ТОВ „Лик” не порушувало умов зазначеного договору та не відмовлялось від надання позивачеві послуг з перевезення вантажів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
21.05.2008 між Закритим акціонерним товариством „ЕММ” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лик” (Виконавець) укладений договір № 2105/ЭММ на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі -Договір) /арк. с. 8/, відповідно до якого Виконавець перевозить вантажі Замовника автомобільним транспортом в об'ємі та на умовах, передбачених Договором (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 2.1 Договору Замовник зобов'язаний подавати заявку на перевезення вантажів за добу до здійснення таких перевезень.
Плата за перевезення вантажів здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця на підставі виставлених рахунків (пункт 3.1 Договору).
21.05.2008, тобто у день укладення Договору, ТОВ „Лик” виставило ЗАТ „ЕММ” рахунок-фактуру № ЛИ-952 на оплату послуг з перевезення 3000 тонн вантажів автомобільним транспортом на суму 90 000,00 грн, з розрахунку 1 тонна -30,00 грн з ПДВ (25,00 грн без ПДВ + 20% ПДВ) /арк. с. 9/.
Даний рахунок був оплачений ЗАТ „ЕММ”, що підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача від 22.05.2008 на суму 60 000,00 грн /арк. с. 14/ та від 28.05.2008 на суму 30 000,00 грн /арк. с. 15/.
Таким чином, ЗАТ „ЕММ” виконало свої зобов'язання за Договором в повному обсязі, а саме: своєчасно перерахувало ТОВ „Лик” грошові кошти за послуги з перевезення згідно з наданим відповідачем рахунком.
В свою чергу, ТОВ „Лик” надало позивачеві послуги щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 58 674,00 грн, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття виконаних робіт, послуг:
№ 347 від 30.05.2008 на суму 44643,00 грн з ПДВ -1488,1 т /арк. с. 10/;
№ 378 від 02.06.2008 на суму 390,00 грн з ПДВ -1,3 т /арк. с. 11/;
№ 381 від 03.06.2008 на суму 2034,00 грн з ПДВ -67,8 т /арк. с. 11/;
№ 375 від 02.06.2008 на суму 2403,00 грн з ПДВ -80,1 т /арк. с. 12/;
№ 377 від 02.06.2008 на суму 2913,00 грн з ПДВ -97,1 т /арк. с. 12/;
№ 382 від 03.06.2008 на суму 2985,00 грн з ПДВ -99,5 т /арк. с. 13/;
№ 387 від 03.06.2008 на суму 3306,00 грн з ПДВ -110,2 т /арк. с. 13/;
разом: 58 674,00 грн.
Отже, ТОВ „Лик” свої зобов'язання за Договором виконало не в повному обсязі, а саме: не надало послуг з перевезення на суму 31 326,00 грн (90 000,00-58 674,00).
Зазначені факти не заперечуються відповідачем, що убачається зі змісту відзиву на позов /арк. с. 56-57/.
08.04.2009 ЗАТ „ЕММ” направило на адресу ТОВ „Лик” лист (вих. № 32) з вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок Замовника суму попередньої оплати в розмірі 31 326,00 грн в строк до 22.04.2009 /арк. с. 16/. Даний лист-вимога отриманий відповідачем 14.04.2009, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 16 -зворотний бік/, але вказану вимогу виконано не було.
В подальшому, 29.09.2010 ЗАТ „ЕММ” надіслало відповідачу лист-заявку на перевезення 1044,2 тонн вантажу автомобільним транспортом ТОВ „Лик” на суму 31 326,00 грн /арк. с. 17/. Вказану заявку отримано відповідачем 07.10.2010 /арк. с. 17 -зворотний бік/, але також не було виконано.
Наведені обставини спричинили звернення позивача до суду із даним позовом.
Під час розгляду справи сторони намагались вирішити спір у позасудовому порядку.
Так, відповідач надіслав позивачеві Додаткову угоду № 1 від 01.06.2011, якою, зокрема, пропонував доповнити Договір пунктом 3.3 наступного змісту: „Ціна доставки однієї тонни матеріалу щебінкового до пункту розвантаження: м. Севастополь, вул. Шабаліна, 6, становить 53,17 грн (з ПДВ 20%)”.
Позивач отримав додаткову угоду 14.06.2011, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /арк. с. 88/, а 17.06.2011 надіслав відповідачеві листа (вих. № 41), в якому знову звернувся до ТОВ „Лик” із проханням надати послуги щодо перевезення щебеню на суму 31 326,00 грн 23.06.2011 /арк. с. 89-90/.
У відповідь на це звернення відповідач нагадав позивачеві про підвищення цін на послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом та просив надати додаткову інформацію щодо маси вантажу, місця завантаження, маршруту та способу завантаження і вивантаження /арк. с. 91-92/.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини сторін є зобов'язальними відносинами, що виникли з договору перевезення, тому підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України (зокрема, глави 64) та Господарського кодексу України.
Предметом позову є вимога немайнового характеру про розірвання Договору та матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми сплаченого позивачем на виконання умов Договору авансу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами Договір № 2105/ЭММ від 21.05.2008 є договором перевезення вантажу.
Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином -сплатив відповідачеві аванс в розмірі 90 000,00 грн Натомість, відповідач умови Договору порушив, послуги на залишок авансу в сумі 31 326,00 грн не надав та грошових коштів не повернув.
Згідно з пунктом 5.3 Договору він діє до 31.12.2008, але у будь-якому випадку до моменту виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Оскільки відповідачем не в повному обсязі виконані зобов'язання щодо перевезення вантажу за замовленням позивача, суд дійшов висновку про те, що спірний Договір є чинним на теперішній час.
Даний факт не заперечується обома сторонами.
Саме цей Договір є підставою виникнення у відповідача обов'язку перевезти вантаж за замовленням позивача на повну суму сплаченого ним авансу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За умовами Договору (підпункт 2.1.1) Замовник (позивач) зобов'язаний подавати заявку за добу до здійснення перевезень.
Матеріалами справи підтверджено, що 30.09.2010 позивач надіслав відповідачеві заявку на перевезення 1044,2 т вантажу на суму 31 326,00 грн на територію ЗАТ „ЕММ”; при цьому, дату початку перевезень та їх графік просило погодити додатково протягом 10 днів із дня отримання цього листа /арк. с. 17/.
17.06.2011 позивач надіслав відповідачеві ще одну заявку на перевезення вантажу 23.06.2011 за адресою: м. Севастополь, пр. Перемоги, 14-Б на суму 31 326,00 грн, в якій зазначив, що адреса завантаження вантажу буде повідомлена додатково /арк. с. 89-90/.
Проте, як випливає з фактичних обставин справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, ані 2010 року, ані тепер, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач наполягав на повному та належному виконанні ним своїх зобов'язань за Договором, стверджуючи, що не отримував від ЗАТ „ЕММ” належним чином оформлених заявок, окрім тих, що були виконані ТОВ „Лик” 2008 року. При цьому відповідач зазначає, що листи від 29.09.2010 /арк. с. 17/ та 17.06.2011 /арк. с. 89/ не є заявками, оскільки не містять певних відомостей, як-от: виду вантажу, місця завантаження, маршруту перевезення, способу завантаження та вивантаження.
Суд вважає такі доводи відповідача неспроможними і відхиляє їх, оскільки укладеним між сторонами Договором не встановлено якихось конкретних вимог до форми і змісту заявки на перевезення. Отже, така заявка може бути зроблена Замовником як у письмовій формі, так і усно. До того ж, як убачається з матеріалів справи, раніше між сторонами не виникало жодних суперечок з цього приводу і, згідно з поясненнями представника позивача, наданими ним у судовому засіданні, заявки здійснювалися усно, по телефону.
На підставі наданих до матеріалів справи доказів та пояснень представників сторін судом установлено, що істинною причиною виникнення спору між сторонами є підвищення відповідачем вартості перевезення, що не сприймається позивачем.
У зв'язку з цим суд зауважує на наступному.
Під час укладення Договору сторони дійшли згоди про вартість перевезення з розрахунку 1 тонна вантажу -25,00 грн без ПДВ, або 30,00 грн з ПДВ, що підтверджується рахунком-фактурою № ЛИ-952 від 21.05.2008, виставленим на підставі пункту 3.1 Договору.
При цьому відповідач зобов'язувався здійснити перевезення 3000 тонн вантажу за заявками позивача.
Дійсно, пунктом 3.2 Договору передбачена можливість зміни вартості перевезень, про що Виконавець зобов'язаний повідомити Замовника за три дні.
В обґрунтування правомірності підвищення вартості перевезень відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 226 „Питання стабілізації цін на внутрішні вантажні автомобільні перевезення” /арк. с. 56-57, 58, 91/, відповідно до якої на період до 31.12.2009 було установлено, що мінімальний розмір тарифів на перевезення вантажів автотранспортними засобами, крім міжнародних перевезень, визначається шляхом обчислення добутку середньої роздрібної ціни автомобільного палива та коефіцієнтів згідно з додатком до цієї постанови.
Також відповідач стверджує, що надіслав позивачеві повідомлення про зміну вартості послуг, на підтвердження чого надав лист від 16.10.2009 № 2910/10-Ю /арк. с. 58/.
Суд відхиляє даний доказ, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів отримання цього листа позивачем.
Лист від 23.06.2011 (вих. № 2306/11-Ю) /арк. с. 91/ також не може служити доказом правомірності підвищення ціни, оскільки мінімальний розмір тарифів на внутрішні вантажні автомобільні перевезення був встановлений зазначеною постановою Кабінету Міністрів України на період до 31.12.2009, а отже, не повинен застосовуватися 2011 року.
Таким чином, відповідач не здійснив перевезення на залишок сплаченого позивачем авансу в сумі 31 326,00 грн; кошти у встановлений позивачем строк не повернув, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
Посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору (ненадсилання претензії) не приймається судом до уваги, позаяк відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів № 1-2/2002) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Отже, встановлення Господарським процесуальним кодексом України порядку досудового врегулювання спору не позбавляє позивача права звернутися за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу шляхом вчинення до відповідача прямого позову з цього приводу.
За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ „Лик” на користь ЗАТ „ЕММ” невикористаного авансу в сумі 31 326,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період з 23.04.2009 по 31.03.2011 у сумі 1822,92 грн та інфляційних втрат за той же період у сумі 5792,18 грн.
Суд вважає, що ці вимоги також підлягають до задоволення, виходячи з нижченаведеного.
Як установлено судом, в листі від 08.04.2009 (вих. № 32) /арк. с. 16/ позивач вимагав від відповідача повернення залишку авансу в сумі 31 326,00 грн в строк до 22.04.2009. Даний лист-вимога отриманий відповідачем 14.04.2009, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /арк. с. 16 -зворотний бік/. Проте, кошти відповідачем не повернуті, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вважає за необхідне зауважити, що передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого позивачем розрахунку /арк. с. 7/ убачається, що позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 23.04.2009 по 31.03.2011, тобто починаючи з наступного дня, після того, як вимога про повернення коштів мала бути виконана.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав їх правильними, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1 822,92 грн та інфляційні втрати в сумі 5 792,18 грн.
Щодо вимоги позивача про розірвання Договору суд зазначає наступне.
Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Із наведеною нормою узгоджується стаття 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто істотним слід вважати таке порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору.
В обґрунтування вимоги про розірвання договору позивач посилається на той факт, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач позбавлений можливості перевезти вантаж за ціною, яку сторони погодили під час укладення цього Договору, -30,00 грн з ПДВ за 1 тонну вантажу. Також позивач не може вільно розпорядитися залишком сплаченого авансу (31 326,00 грн), який безпідставно утримується відповідачем.
Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач зазначає, що не відмовлявся і не відмовляється від виконання умов Договору.
Проте, таке твердження відповідача не відповідає фактичним обставинам справи і спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
Як установлено судом, під час укладення Договору сторони дійшли згоди щодо ціни послуг з перевезення -30,00 грн з ПДВ за 1 тонну вантажу. Натомість, відповідач в односторонньому порядку підвищив вартість перевезення, не повідомивши про це позивача.
У проекті Додаткової угоди № 1 від 01.06.2011 вартість 1 тонни перевезення становить 53,17 грн з ПДВ за 1 тонну вантажу /арк. с. 87/, що майже у двічі більше, ніж передбачено первісною редакцією укладеного між сторонами Договору перевезення.
Посилання відповідача на те, що така ціна відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 226 „Питання стабілізації цін на внутрішні вантажні автомобільні перевезення” та є економічно обґрунтованою, не приймаються судом до уваги, оскільки, по-перше, не підтверджені належними та допустимими доказами (відповідачем навіть не наведено розрахунку нової вартості послуг); а, по-друге, позивачем до матеріалів справи надано комерційну пропозицію іншого підприємства-перевізника -ПрАТ „Автотранспортне підприємство 2606”, яке висловило готовність перевезти вантаж за ціною 30,00 грн за 1 тонну /арк. с. 93/, тобто за ціною Договору між сторонами.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про істотне порушення відповідачем умов Договору перевезення, що позбавило позивача права на отримання послуг за ціною згідно із домовленістю сторін. Готовність відповідача перевезти вантаж за іншою ціною, яка, до речі, є значно більшою за первісну, не свідчить про його намір виконати Договір, оскільки таке виконання буде на інших умовах, ніж передбачено Договором між сторонами.
Таким чином, вимоги позивача щодо розірвання Договору внаслідок істотного порушення відповідачем умов Договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті державного мита (474,41 грн = 389,41 (1% від 38 941,10) + 85,00) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (236,00 грн) за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Розірвати договір № 2105/ЭММ від 21.05.2008 на перевезення вантажів, укладений між Закритим акціонерним товариством „ЕММ” (ідентифікаційний код 20666184) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лик” (ідентифікаційний код 30661420), -з моменту набрання рішенням суду законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лик” (ідентифікаційний код 30661420; пр. Ген. Острякова, 1, кв. 80, м. Севастополь, 99007; п/р 26002035673700 в АТ „УкрСиббанк”, м. Харків, МФО 351005, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Закритого акціонерного товариства „ЕММ” (ідентифікаційний код 20666184; вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь, 99029; п/р 26005035706500 в АТ „УкрСиббанк”, м. Харків, МФО 351005) 38 941,10 грн (тридцять вісім тисяч дев'ятсот сорок одна грн 10 коп.), а також державне мито в сумі 474,41 грн (чотириста сімдесят чотири грн 41 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
25.07.2011.