Справа: № 2-а-704/11 Головуючий у 1-й інстанції: Денисенко Н.О
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
Іменем України
"19" липня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя : Шелест С.Б.
Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області на постанову Згурівського районного суду Київської області від 09.02.11р. у справі №2-а-704/11 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни за період з 27.07.10 р. та по день звернення до суду.
Постановою Згурівського районного суду Київської області від 09.02.11р. позов задоволено: визнано дії відповідача протиправними та зобов'язано нарахувати та виплатити недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 27.07.10р. по 27.01.11 р. з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача про визнання дій незаконними щодо нарахування і виплати щомісячної державної соціальної допомоги позивачу, як дитині війни є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої доплати до пенсії у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Колегією суддів встановлено, що позивач відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, далі по тексту - Закон № 2195-ІV) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Проте, всупереч статті 6 Закону № 2195-ІV позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру соціальної допомоги позивачеві застосуванню підлягає стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Зі змісту статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру соціальної допомоги, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної надбавки дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.
Оскільки позивачеві слід визначити допомогу до пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок допомоги до пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями відповідача було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд, -
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області на постанову Згурівського районного суду Київської області від 09.02.11р. у справі №2-а-704/11 - залишити без задоволення, а постанову Згурівського районного суду Київської області від 09.02.11р. у справі №2-а-704/11 - без змін.
Дана ухвала, відповідно до ч. 10 ст. 1832, ст. 254 КАС України, є остаточною, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Романчук О.М.
Пилипенко О.Є.