"26" липня 2011 р.Справа № 6/151-10-5101
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Журавльова О.О.,
суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.
(відповідно до розпорядження голови суду від 15.07.2011р. №415 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)
при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 26.11.2010р.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод”
на рішення господарського суду Одеської області від 17 травня 2011 року
у справі №6/151-10-5101
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гриф Фонд”
до відповідача Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод”
про стягнення 189678,78 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Гриф Фонд” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” 148582,26 грн. заборгованості за поставлений товар.
20.04.2011р. позивач надав до суду першої інстанції доповнення до позову, згідно з якими просив стягнути з відповідача на свою користь 189678,78 грн., з яких: 148582,26 грн. основного боргу, 5703,11 грн. трьох відсотків річних, 14964,05 грн. пені та 20429,36 грн. інфляційних.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17 травня 2011 року у справі №6/151-10-5101 (суддя Демешин О.А.) позов ТОВ „Гриф Фонд” задоволено частково; з ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” на користь позивача стягнуто 148582,26 грн. боргу, 5703,11 грн. трьох відсотків річних, 14964,05 грн. пені, 18921,83 грн. інфляційних, 1881,71 грн. держмита, 234,11 грн. витрат на ІТЗ судового процесу та 4960 грн. витрат на послуги адвоката; в решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання своїх зобов'язань за договором постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 ТОВ „Гриф Фонд” поставило відповідачу продукцію на загальну суму 679193,26 грн. Натомість відповідач оплату поставленої продукції здійснив частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 148582,26 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобов'язання, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню. Окрім того, суд першої інстанції також прийшов до висновку про необхідність задоволення вимог позивача про стягнення пені та 3% річних на підставі п.8.3 договору, ст. 625 ЦК України. Водночас місцевим господарським судом був зроблений перерахунок інфляційних, з огляду на який суд на підставі ст. 625 ЦК України частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. За доводами скаржника місцевим господарським судом не враховано, що в договорі постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 не узгоджені всі істотні умови, а тому він не створює правових наслідків для сторін. Окрім того, вказаний договір з боку відповідача підписаний не уповноваженою особою.
Апеляційна скарга ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 05.07.2011р. колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Михайлов М.В., про що 14.06.2011р. винесено відповідну ухвалу.
Згідно з розпорядженням в.о. голови суду від 01.07.2011р. №393 справа №16/17-1481-2011 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Савицький Я.Ф.
Відповідно до розпорядження голови суду від 15.07.2011р. №415 справа №16/17-1481-2011 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Михайлов М.В.
30.06.2011р. за вх.№2016/11/Д2 апеляційний господарський суд отримав від позивача відзив на апеляційну скаргу ЗАТ „Ізмаїльський винзавод”, в якому позивач не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення. Водночас позивачем заявлено клопотання про заміну назви відповідача на Приватне акціонерне товариство „Ізмаїльський виноробний завод” у зв'язку зі зміною найменування відповідача. Судовою колегією вказане клопотання було задоволено та замінено назву відповідача на Приватне акціонерне товариство „Ізмаїльський виноробний завод” у зв'язку зі зміною найменування відповідача, про що свідчить Довідка з ЄДРПОУ, про що було зазначено в ухвалі Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. про відкладення розгляду апеляційної скарги.
Окрім того, 05.07.2011р. за вх.№2016/11/Д3 апеляційний господарський суд отримав від відповідача доповнення до апеляційної скарги, в яких відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. При цьому відповідач посилається на ненадання позивачем доказів, які б свідчили про належне документальне оформлення угоди для наступної оплати, з огляду на що на думку відповідача ним не порушені свої зобов'язання за договором, оскільки для оплати товару визначений порядок, якого не дотримався саме позивач.
11.07.2011р. за вх.№2016/11/Д4 апеляційний господарський суд отримав від позивача пояснення по справі, в яких позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених в доповненнях до апеляційної скарги, зазначаючи при цьому, що доводи відповідача є безпідставними, адже у відповідача не було жодних перешкод для остаточного розрахунку за поставлений позивачем товар, позовні вимоги повністю підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
У судовому засіданні 05.07.2011р. представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї і наполягав на їх задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні 26.07.2011р. надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ПАТ „Ізмаїльський виноробний завод”, просить залишити її без задоволення, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 30.06.2011р. за вх.№2016/11/Д2, та поясненнях до справі, наданих до апеляційного господарського суду 11.07.2011р. за вх.№2016/11/Д4.
Представник відповідача у судове засідання 26.07.2011р. не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 06.07.2011р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПАТ „Ізмаїльський виноробний завод” за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні 26.07.2011р.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Перш за все слід зазначити, що згідно з п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Одеської області від 29.04.2011р. було продовжено строк розгляду справи №6/151-10-5101 та відкладено розгляд справи на 17.05.2011р.
В судове засідання 17.05.2011р. представник відповідача не з'явився. При цьому в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Таким чином, місцевим господарським судом було винесено рішення за відсутністю представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду.
Вказані обставини відповідно до вимог п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України в будь-якому разі є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, з огляду на що апеляційний господарський суд вважає за необхідне скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17.05.2011р. у справі №6/151-10-5101.
Водночас по суті позовних вимог слід зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що 16.06.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Гриф Фонд” (Постачальник, позивач) та Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод” (нині - Приватне акціонерне товариство „Ізмаїльський виноробний завод”) (Покупець, відповідач) було укладено договір постачання №16/06/09, предметом якого є зобов'язання Постачальника протягом терміну дії даного договору виготовляти і систематично поставляти (передавати у власність) Покупцеві етикетково-поліграфічну продукцію, а також зобов'язання Покупця приймати цю продукцію і своєчасно здійснювати її оплату в порядку і на умовах, зазначених в цьому договорі.
Відповідно до п.1.2 договору асортимент, обсяг (кількість) і конкретні терміни поставки кожної окремої партії замовленої Покупцем продукції погоджуються сторонами додатково на підставі заявок, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п.3.3 договору при отриманні готової продукції Покупець повинен у термін 3-х днів перевірити отриману продукцію по кількості та письмово повідомити про це Постачальника. У разі відсутності письмового повідомлення у зазначений термін поставлена продукція вважається прийнятою по зазначеній у документах кількістю. У разі розбіжності між зазначеною у документах кількістю продукції та фактично отриманою Постачальник зобов'язується поставити недостаючу продукцію у погоджений з Покупцем термін.
За п.3.4 договору при отриманні готової продукції Покупець зобов'язаний у термін до 10-ти днів перевірити її якість та надіслати відповідне повідомлення Постачальнику. За відсутності письмового повідомлення у зазначений термін отримана продукція вважається такою, яка відповідає всім вимогам Покупця, та прийнятою. У разі виявлення продукції, яка не відповідає зазначеним у специфікації параметрам з вини Постачальника, ця продукція замінюється за рахунок Постачальника у термін погоджений з Покупцем. Якщо продукція не відповідає вимогам з вини Покупця, то він зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що розрахунок за кожну одержану партію продукції здійснюється Покупцем наступним чином:
- 30% від суми вартості замовлення перераховуються на розрахунковий рахунок Постачальника одночасно з розміщенням замовлення;
- 20% від суми вартості замовлення перераховуються на розрахунковий рахунок Постачальника за два дні до готовності продукції для відправки;
- 50% від суми вартості замовлення перераховуються на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 14-ти календарних днів починаючи з дня відвантаження замовлення Покупцю.
Відповідно до п.7.1 договору даний договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2010р.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати замовлення Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, за кожний день такого прострочення.
На виконання умов договору постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 679193,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних (а.с. 14-41 т.І).
Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі.
Натомість матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої зобов'язання щодо розрахунків з позивачем за поставлену продукцію виконав частково шляхом сплати позивачу 530611 грн., в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 148582,26 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобов'язання.
Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ „Гриф Фонд” до господарського суду з відповідним позовом.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як вже було зазначено вище, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, а тому позовні вимоги ТОВ „Гриф Фонд” про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 148582,26 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Вимоги позивача про стягнення пені за неналежне виконання договірного зобов'язання - оплати наданих послуг також є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі п.8.2 договору, вимог ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 549-552 ЦК України, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок пені, наданий представником позивача до суду першої інстанції в доповненнях до позову (а.с. 39 т.ІІ), оскільки вказаний розрахунок зроблений відповідно до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору.
За вказаним розрахунком за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 ТОВ „Гриф Фонд” було правомірно нараховано до сплати відповідачу 14964,05 грн. пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних та індексу інфляції, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Як вище встановлено апеляційним господарським судом, позовні вимоги ТОВ „Гриф Фонд” про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та індексу інфляції задоволені судом першої інстанції з огляду на вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок трьох відсотків річних, наданий представником позивача до суду першої інстанції в доповненнях до позову (а.с. 39 т.ІІ), оскільки вказаний розрахунок зроблений відповідно до вимог чинного законодавства.
За вказаним розрахунком за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 ТОВ „Гриф Фонд” було правомірно нараховано до сплати відповідачу 5703,11 грн. трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Водночас, апеляційний господарський суд не приймає до уваги розрахунок інфляційних, наданий представником позивача до суду першої інстанції в доповненнях до позову (а.с. 40 т.ІІ), виходячи з наступного.
Необхідно зазначити, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, у зв'язку з чим умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 числа поточного місяця індексується за період цього місяця, а сума, внесена за період з 16 по 31 числа поточного місяця - індексується з наступного місяця.
Така ж правова позиція викладена і у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97/р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”.
Між тим, позивачем здійснено розрахунок інфляційних за період з 31.12.2009р. по 31 березня 2011р. без врахування вищевикладених рекомендацій, включивши в розрахунок інфляційні за грудень 2009р., що призвело до арифметичних помилок у розрахунку.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних підлягають частковому задоволенню, із виключенням з розрахунку індексу інфляції за грудень 2009р., а саме: 148582,26*1,018*1,019*1,009*0,997*0,994*0,996*0,998*1,012*1,029*1,005*1,003*1,008*1,010* 1,009*1,014-148582,26 = 18921,83 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 18921,83 грн. інфляційних.
Водночас слід зазначити, що апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що в договорі постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 не узгоджені всі істотні умови, а тому він не створює правових наслідків для сторін, з огляду на наступне.
Апеляційний господарський суд вважає, що сторонами по справі були узгоджені всі істотні умови договору постачання, про що свідчить перш за все факт прийняття відповідачем продукції, а також її часткової оплати.
Так, в матеріалах справи наявні відповідні видаткові накладні, якими зафіксований вид (асортимент) товару, його кількість, ціна, та загальна сума. Документи підписані представниками обох сторін по справі, що ними не заперечується. Відповідно до п.5.1 договору постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 вказані накладні є його невід'ємною частиною.
Окрім того, слід врахувати, що в матеріалах справи відсутні та скаржником не надані жодні докази того, що відповідач заявляв зауваження стосовно переданого товару (асортименту, ціні, строків поставки) або заявляв про наявність недоліків товару чи його невідповідність умовам договору постачання.
Окрім того, в апеляційній скарзі скаржник стверджує, що договір постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 не створює для його сторін юридичних наслідків, оскільки з боку відповідача він підписаний не уповноваженою особою, а саме: головою правління, що не мав на це повноважень згідно з Статутом. Це твердження відповідачем належним чином не доведене.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Як вже зазначалось вище, відповідач прийняв товар за договором постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 та провів його часткову оплату. Вказані дії свідчать про схвалення дій голови правління відповідача по укладанню зазначеного договору.
Вказані вище аргументи відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п.п. 9.2,9.3 роз'яснень від 12.03.1999р. №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, з наступними змінами та доповненнями, згідно з якими наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. Наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.
Апеляційний господарський суд також не приймає до уваги доводів скаржника про ненадання позивачем доказів, які б свідчили про належне документальне оформлення угоди для наступної оплати, з огляду на що на думку відповідача ним не порушені свої зобов'язання за договором, оскільки для оплати товару визначений порядок, якого не дотримався саме позивач, з огляду на таке.
За змістом п.6.2 договору постачання від 16.06.2009р. №16/06/09 остаточний розрахунок мав бути проведений відповідачем протягом 14 календарних днів починаючи з дня відвантаження замовлення Покупцю.
Факт отримання товару, щодо оплати якого виник спір, відповідач не заперечує. Навпаки, у доповненні до апеляційної скарги він визнає, що ТОВ „Гриф Фонд” відвантажило ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” певну продукцію.
Матеріалами справи підтверджено, що останній раз Покупцем був прийнятий товар 16.12.2009р. (згідно з видатковою накладною №РН-398 від 16.12.2009р.), станом на 31.12.2009р. (через 14 робочих днів після 16.12.2009р.) мала бути погашена вся заборгованість відповідно до договору за весь отриманий товар.
В матеріалах справи відсутні та скаржником не надані жодні докази того, що відповідач заявляв зауваження стосовно неналежного, на його думку, оформлення видаткових накладних, так само як і не заявляв претензій чи вимог щодо передачі будь-яких документів, які стосуються отриманого товару.
Більш того, відповідачем було сплачено за поставлений товар більше ніж 50 відсотків вартості товару, що свідчить про прийняття ним видаткових накладних в якості підстави для виникнення грошових зобов'язань, а також про достатність отриманих ним документів на товар.
Посилання на нормативно-правові акти, які регламентують ведення бухгалтерського обліку також є безпідставними, оскільки позовних вимог не спростовують.
Таким чином, відсутні підстави для відмови у позові з заявлених скаржником підстав.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ „Гриф Фонд” є частково правомірними, частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
За таких обставин апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ПАТ „Ізмаїльський виноробний завод” підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого господарського суду - скасуванню на підставі п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України.
В силу вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та на ІТЗ судового процесу покладаються на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод” задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 17 травня 2011 року у справі №6/151-10-5101 скасувати.
3.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Гриф Фонд” задовольнити частково.
4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод” (68640, смт. Суворово, вул. Лимарська, 18, Одеська область, код ЄДРПОУ 00412033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Гриф Фонд” (79907, м. Львів, вул. Ляйнберга, 2/8, код ЄДРПОУ 30052063) 148582 (сто сорок вісім тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн. 26 коп. боргу, 5703 (п'ять тисяч сімсот три) грн. 11 коп. трьох відсотків річних, 14964 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 05 коп. пені, 18921 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять одну) грн. 83 коп. інфляційних, 1881 (одну тисячу вісімсот вісімдесят одну) грн. 71 коп. держмита, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 11 коп. витрат за ІТЗ судового процесу та 4960 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. витрат на послуги адвоката.
5.В решті позовних вимог відмовити.
6.Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 28 липня 2011 року.
Головуючий суддя
Судді О.О. Журавльов
М.В. Михайлов
А.І. Ярош