26.07.11
Україна
Господарський суд Чернігівської області
Іменем України
26 липня 2011 року № 13/90
Позивач: Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершляхбуд" ОСОБА_1 АДРЕСА_2
Відповідач 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершляхбуд",
вул. М-Коцюбинське шосе, 3, м. Чернігів,14000
Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укіо банк лізинг",
вул. Кудрявська, 5, м. Київ, 04053
Третя особа без самостійних вимог на стороні 1-го відповідача:
ОСОБА_2, 14000, АДРЕСА_1
Предмет спору: про визнання договору застави недійсним
Суддя Фетисова І.А.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 особисто
від відповідача 1: ОСОБА_3 довіреність № 11 від 04.07.2011
від відповідача 2: ОСОБА_4 д.001/11 від 04.01.2011 року
від третьої особи: ОСОБА_3 д.1913 від 12.07.2011 року
Позивачем подано позов про визнання недійсним договору застави майнових прав від 27.12.2010 р., який укладений між ТОВ "Інтершляхбуд" та ТОВ "Укіо банк лізинг".
Відповідач 1 у відзиві на позов повідомив про визнання позовних вимог.
Відповідач 2 у відзиві на позов повідомив про невизнання позовних вимог, обґрунтовуючи відсутністю у позивача повноважень власника майна, а тому не має право оспорювати договір, ззначає про вчинення 2-им відповідачем всіх необхідних дій направлених на перевірку повноважень директора 1-го відповідача.
Відповідачем 2 заявлено клопотання про виклик ОСОБА_5. - директора 1-го відповідача в судове засідання з метою надання особистих пояснень по сформованих у клопотанні питаннях.
Заявлене клопотання судом відхилено з огляду на наявну в матеріалах справи сформовану позицію 1-го відповідача у справу за підписом директора ОСОБА_5.
Позивачем по тексту пояснення від 12.07.2011 року, заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні позивача ОСОБА_6, яка є власником 2/5 частини нерухомого майна, майнові права на яке є передані в цілому за оспорюваним договором, яке судом задоволено частково та залучено третю особу без самостійних вимог на стороні 1-го відповідача, не позивача по справі.
Третьою особою надані пояснення, відповідно до яких позов підтримує.
Враховуючи, що в матеріалах справи є докази належного повідомлення 2 відповідача про час і місце розгляду справи, суд приходить висновку про розгляд справи за наявними матеріалами та без участі представників 2 відповідача.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважного представника позивача та 1 відповідача, зясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:
Статут товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершляхбуд»(нова редакція) затверджено загальними зборами учасників ТОВ «Інтершляхбуд»протокол № 1 від 15.02.2007 р. та державну реєстрацію змін до установчих документів проведено виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 14.05.2007 р.
Згідно п. 3.3 статуту учасниками товариства є ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7
Згідно п. 8.4 статуту частки учасників у статутному капіталі становлять: ОСОБА_1 -385500 грн., що становить 33,33 % статутного капіталу товариства, ОСОБА_5 -385500 грн., що становить 33,33 % статутного капіталу товариства, ОСОБА_7 -385500 грн., що становить 33,34 % статутного капіталу.
Таким чином, позивач є учасником товариства (1-го відповідача) та має корпоративні права у товаристві.
Предметом позову у дані справ є вимога ОСОБА_1, про визнання недійсним договору застави майнових прав від 17.12.2009 р. , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтершляхбуд»(заставодавець) в особі директора ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укіо банк Лізинг»(заставодержатель), мотивована порушенням майнових прав позивача та іншого учасника (ОСОБА_7) та невідповідністю інтересам товариства.
Відповідно до умов оспорюваного договору заставодавець передає в заставу заставодержателю у якості забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за договорами фінансового лізингу № KL 080355 від 11.03.2008 р. та № KL 0806200 від 23.06.2008 р., укладеним між заставодержателем та заставодавцем, майнові права на підвал будинку АДРЕСА_3, який складається зі підвальних приміщень та туалетів, загальною проектною площею 641,9 м кв. та місць загального користування, загальною проектною площею 151,2 м кв., загальна проектна площа підвалу -793,1 м кв.
Згідно п. 1.2 договору загальна вартість предмету застави за згодою сторін становить 600000 грн.
Згідно п. 1.3.1 договору зобов'язання заставодавця, які виникли на підставі:
- договору фінансового лізингу № KL 080355 від 11.03.2008 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 19.05.2009 р., укладених між заставодержателем та заставодавцем. Сторонам відомо, що на підставі листа № 49/06 від 10.06.2010 р., який заставодержатель направив заставодавцю, договір фінансового лізингу № KL 080355 від 11.03.2008 р. з 21.06.2010 р. достроково розірваний, зобов'язання заставодавця перед заставодержателем складає 2287052,88 грн.;
- договору фінансового лізингу № KL 0806200 від 23.06.2008 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 19.05.2009 р., укладених між заставодержателем та заставодавцем. Сторонам відомо, що на підставі листа № 49/06 від 10.06.2010 р., який заставодержатель направив заставодавцю, договір фінансового лізингу № KL 0806200 від 23.06.2008 р. з 21.06.2010 р. достроково розірваний, зобов'язання заставодавця перед заставодержателем складає 614414,24 грн.
Відповідно до витягу № 27764621, з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Чернігівське МБТІ»Чернігівської обласної ради станом на 25.10.2010 року, за 1-им відповідачем зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва в АДРЕСА_3, а саме підвальні приміщення з певною літровкою -95% готовності, загальною площею 641,9 м.кв.. З матеріалів інвентаризаційної справи №20673 КП «Чернігівське МБТІ»Чернігівської обласної ради, вбачається, що всього підвальне приміщення площею 641,9 м.кв., місця спільного користування 151,2 м.кв..
Позивач посилається на відсутність попередньої згоди загальних зборів учасників на укладення директором договору, відповідно до п. 10.2.15 статуту, яким до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить надання попередньої згоди директору товариства на укладання договорів, контрактів, інших право чинів, в тому числі на надання гарантій, про поруку, заставу, тощо -загальна сумарна вартість яких перевищує 200000 грн. або суму еквівалентну їй в будь-якій валюті світу за курсом Національного банку України на день здійснення правочину.
Та робить посилання на перевищення директором товариства своїх повноважень, оскільки згідно п.п. в п. 11.8.1 статуту директор товариства у межах своєї компетенції розпоряджається майном товариства (крім основних засобів). Рішення про відчуження у будь-який спосіб та заставу основних засобів товариства приймають загальні збори товариства; укладає та підписує без попередньої згоди загальними зборами учасників господарські договори, контракти, інші право чини, в тому числі про отримання кредитів, субсидій, позик, надання гарантій, про поруку, заставу, тощо, загальна сумарна вартість яких не перевищує 200000 грн. або суму еквівалентну їй в будь-якій валюті світу за курсом Національного банку України на день здійснення правочину. На укладання господарських договорів, контрактів, інших право чинів, загальна сумарна вартість яких перевищує 200000 грн. директор повинен попередньо отримати згоду зборів учасників товариства.
Відповідно до вимог ч.3 статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами мають на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Виходячи зі змісту оспорюваного позивачем правочину, договір не є договором, в наслідок укладення якого звужуються, обмежуються або якимось іншим чином здійснюється вплив саме на виникнення, зміну або припинення корпоративних відносин позивача як учасника товариства та самого товариства. При цьому, позивач не є стороною оспорюваного договору.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинною 3 статті 215 Кодексу передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України чітко передбачає можливість звернення до господарського суду тільки за захистом своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Учасник товариства може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством, учасником якого він є, органами чи іншими учасниками цього товариства.
Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. (Рішення, Конституційний Суд, від 01.12.2004, № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)".
При цьому, Конституція України та чинне законодавство не перешкоджають акціонеру (учаснику -фізичній особі), захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції так і до господарських судів на підставі статей 8, 55 Конституції України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України. Але такий позов відповідно до законодавства (статей 3,10, 50-64 Закону України "Про господарські товариства") подається у випадку порушення прав та інтересів учасника самим товариством, учасником якого він є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку виконавчого органу (керівництва) товариства, особами, які володіють "значними частками", "переважними правами" тощо.
Легітимні інтереси товариства (стаття 58 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим учасником, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших учасників, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 58, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства", статті 1, 21, 28 ГПК України, ст. 110 ЦПК України). На такі органи покладається і захист індивідуальних інтересів акціонерів.
Згідно з приписами статті 10 Закону України "Про господарські товариства", статті 116 Цивільного кодексу України, учасники мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, встановлених Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами.
Відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про господарські товариства" та статті 115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, а учасник є лише власником акцій.
При цьому, неможливо ототожнювати власні права і інтереси учасника товариства з обмеженою відповідальністю з правами та інтересами самого товариства.
Отже, позов учасника, який не був стороною спірного договору, про визнання недійсним договору, укладеного між юридичними особами, не можна визнати обґрунтованим, оскільки в такому випадку, відсутнє порушення охоронюваного законом інтересу позивача щодо його корпоративних прав.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України по тексту Постанови від 21.12.2010 року у справі 10/82 та тексту Постанови від 21.12.2010 року у справі 20/75.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач -фізична особа, учасник товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна, з матеріалів справи не вбачається наділення його повноваженням представництва інтересів юридичної особи -товариства «Інтершляхбуд».
Крім того, у пункті 11 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13 висловлена позиція про те, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. Позивач в порушення такої судової практики, зазначає при цьому й на порушення інетерсів іншого учасника товариства Конодиби С.Є, які підлягають в т.ч. судовому захисту, хоча позовна заява подана та підписана лише ОСОБА_1
У п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З матеріалів справи не вбачається та позивачем всупереч вимог ст.33 ГПК України не надано доказів на підтвердження порушення його корпоративних прав фактом визнання недійсним договору застави, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, як самостійними суб'єктами господарювання.
Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист його прав як учасника ТОВ «Інтершляхбуд», шляхом визнання недійсним договору застави майнових прав від 27.12.2010 р., укладеного між ТОВ "Інтершляхбуд" та ТОВ "Укіо банк лізинг".
При цьому суд зауважує на тому, що виходячи з того, що товариством визнано заявлений позову, що свідчить про сформовану ним позицію, останній не позбавлений права на звернення з позовом на захист інетерсів юридичної особи. Однак, позиція ТОВ «Інтершляхбуд»про визнання заявленого позову ОСОБА_1, з огляду на вищезазначені обставини, судом до уваги не приймається.
Позиція третьої особи про визнання позову також судом до уваги не приймається, з огляду на зроблені судом вище висновки.
Керуючись ст.ст. 115,116,203,215 Цивільного кодексу України, ст. 167 ГК України, ст.1, 10, 12, 23, 58, 62, 63 Закону України «Про господарські товариства»ст.ст.1, 21, 22, 27, 28, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя І.А.Фетисова
Рішення підписано 26.07.2011 року