Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" липня 2011 р. Справа № 5019/900/11-5023/3722/11
вх. № 3722/11
Суддя господарського суду Буракова А.М.
при секретарі судового засідання Чепак А.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився,
відповідача - ОСОБА_1. за дов. від 05.01.2011 року,
розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Прод-Трейд", м.Рівне
до Публічного акціонерного товариства "УкрСибБанк" в о. відділення АТ "УкрСибБанк" № 636, м. Рівне
про визнання недійсним договору овердрафту №067/33-3/18-1-Ю від 03.12.2009 року
Приватне підприємство "Прод-Трейд", м.Рівне (позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "УкрСибБанк" в о. відділення АТ "УкрСибБанк" № 636, м. Рівне про визнання недійсним договору овердрафту №067/33-3/18-1-Ю від 03.12.2009 року.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.04.2011 року по справі №5019/900/11 керуючись ст. 1, 2, 15, 17, 21, 86 ГПК України, були надіслані матеріали позовної заяви та додані до неї документи господарському суду Харківської області за підсудністю.
Відповідно до Протоколу розподілу справ між суддями від 16 травня 2011 року справу №5019/900/11-5023/3722/11 прередано в провадження судді Буракової Алли Миколаївни.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.05.2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 06.06.2011 року о 10:30 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області 06.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 22.06.2011 року о 10:30 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області 22.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 05.07.2011 року о 11:00 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.07.2011 року було відкладено розгляд справи на 14.07.2011 року о 10:30 годині та продовжено строк розгляду спору по справі №5023/3466/11 за межі встановленні ч. 1, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України на 15 днів до 31.07.2011 року.
До господарського суду Харківської області 21.07.2011 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.3206).
Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, причини не явки у судове засідання суду не відомо, вимог попередньої ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення № 6102208483659..
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву. Надав пояснення по суті справи.
Позивач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
В процесі судового розгляду справи, позивачу було надано можливість подати усі необхідні на його думку документи, надати відповідні пояснення, проте позивач жодного разу не з"явився у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, витребувані судом документи не надав.
Окрім того, строк розгляду спору триває з травня 2010 року, отже часу для надання відповідних доказів та пояснень було достатньо, представник відповідача проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи заперечував.
Відповідно до ч.2 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язанні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
03 грудня 2009 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк». правонаступником якого являється Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (Відповідач) та Приватним підприємством «Прод-Трейд» (Позивач) було укладено договір овердрафту № 067/33-3/18-1-Ю (Договір), у відповідності до якого Позичальник отримав ліміт овердрафта (грошові кошти) в національній валюті в сумі 566 482,82 грн. (п.1.5. Договору)
Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст. 179 ГК України).
Відповідно до положень п. 1.1. Договору Відповідачем надавався Позивачу овердрафт за поточним рахунком останнього зі сплатою процентів та інших платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме пункту 1.2. Договору Позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше „30" листопада 2010 року.
Відповідно до п.2.6.1. Договору за видачу овердрафта Позичальник сплачує комісію за видачу овердрафту у розмірі 2% від суми встановленого ліміту в день укладення Договору, згідно тарифів Банку, згідно з п.2.6.2. при укладанні Додаткової угоди до Договору, щодо збільшення ліміту овердрафта, Позичальник сплачує комісію у розмірі 2% від суми збільшення ліміту в день укладання Додаткової угоди до Договору, згідно тарифів банку, відповідно до п.2.6.3. Договору за час фактичного користування овердрафтом Позичальник сплачує Банку проценти з розрахунку 30 % (тридцять) відсотків річних.
Згідно з п.2.8.8. Договору, проценти сплачуються Позичальником на протязі 30 календарних днів із дня їх нарахування. А при закінченні строку дії Договору в день їх нарахування. При цьому у разі наявності на поточному рахунку Позичальника коштів нараховані проценти погашаються Банком самостійно, на умовах договірного списання, визначеного Договором, починаючи з дня нарахування таких процентів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем свої зобов'язання за договором овердрафту виконані, а саме, (а.с. 89-94) міститься розрахунок заборгованості позивача за спірним договором.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на те, що п. 7.1. Договору овердрафту, який в подальшому не був ні змінений, ні уточнений, вказано - Договір набирає чинності з 03 грудня 2009 по 30 листопада 2010 (включно).
Крім того, зазначає, що якщо на дату закінчення строку дії Договору у Позичальника є заборгованість перед банком, то в даному випадку Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо погашення овердрафта, сплаті відсотків, комісій, інших платежів.
Проте, з приводу зазначеного твердження позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. З ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Також положеннями ст. 638 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з умов договору сторони погодили мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Тож безпідставне посилання позивача на те, що сторнами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови кредитного договору як строк його дії.
Крім того, відповідно до ч.7. ст. 180 Господарського Кодексу України, Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
За кредитним договором (згідно ст.1054 ЦК України) банк або інша фінансова установа (кредитедавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Із суті кредитного договору, випливає те, що п. 7.1. Договору овердрафту, Договір набирає чинності з 03 грудня 2009 по 30 листопада 2010 (включно).
Позивач, уклавши Кредитний договір, зобов'язувався належним чином виконувати його умови, в т.ч., повертати кредит згідно графіку погашення кредиту (додаток 1 до Кредитного договору), при цьому кінцевий термін повернення кредиту - до 30.10.2010р.
Особливості укладення кредитного договору визначається і ч.2 ст.345 ГК України, яка стверджує, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Крім того, позивач, зазначає, що п. 2.6.8. Договору зазначено, що у випадку незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки за Договором, Банк визнає строк погашення овердрафта таким, що настав. Тобто позичальник зобов'язаний дострокового повернути суму заборгованості банку. Позивач зазначає, що , зазначене положення Договору суперечить ч. 2 ст. 1056' Цивільного кодексу України, згідно з якою встановлений кредитним договором розмір процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 даної статті ЦК України передбачає, що умови договору, що встановлюють право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемними, тобто недійсними.
Крім того, позивач зазначає, що така умова Договору суперечить ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ч.ч. 2, 3 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з якими банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених договорів, а саме, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами та вимагати дострокового погашення заборгованості у випадку відмови позичальника від збільшення розміру процентної ставки за кредитом. Таким чином, банки не мають права піднімати відсотки в односторонньому порядку і вимагати дострокового повернення кредиту, якщо боржник відмовляється підписати доповнення до Договору про підвищення відсотків.
Проте з матеріалів справи вбачається що банком не було підвищено відсотки в односторонньому порядку, а також, що банк вимагає дострокового повернення кредиту. Навпаки, з матеріалів справи, вбачається що позивач по справі не належним чином виконує взяті на себе зобов"язання за спірним договором, щодо повернення суми кредитних коштів та не сплачено проценти за час їх фактичного використання.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги щодо правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Загалом, угода (договір) може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною необхідно встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення првочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 629 ЦК України, встановлено, договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
Пунктом 7 та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договору овердрафту недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст. 215, ст. 203 ЦК України.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Втім, позивачем в позовній заяві не вказано яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином. Не надано з цього приводу і відповідних пояснень представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів позивача.
Також всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивач не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Відтак вимоги позивача не обгрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи, безпідставні та суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 13, 19, 124, 129, 142-145 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 20, 92, 203, 215, 1051, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 339, 345 Цивільного кодексу України, ст. 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність”, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 36, 43, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні клопотання (вх.3206) представника позивача про відкладення розгляду справи - відмовити.
В позові відмовити повністю.
Суддя Буракова А.М.
Повний текст рішення по справі 5019/900/11-5023/3722/11 складено та підписано 28.07.2011 року.