33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" липня 2011 р. Справа № 5019/1477/11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західенергоресурс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір"
Про визнання правочину ( договору) недійсним
Суддя Войтюк В.Р.
Представники:
Від позивача : ОСОБА_1 дов. № 7 від 10.03.2011 року
Від відповідача : ОСОБА_2 дов. № 17 від 20.04.2011 року
У судовому засіданні 20 липня 2011 року оголошено перерву до 27 липня 2011 року.
СУТЬ СПОРУ: Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Західенергоресурс»звернулось до суду з позовною заявою у якій просить на підставі ст.203, 215 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу товарів від 01 жовтня 2010 року укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір".
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що актом перевірки податкового органу № 341/23-100/37245962 від 24 березня 2011 року встановлено: «неможливість поставки товарів (робіт, послуг). Отже, договір відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.2-3 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного Кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов 'язані з їх недійсністю.
Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім що пов'язані з їх недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює ініиих наслідків, крім тих, що пов 'язані із його недійсністю.
За результатами проведеного аналізу вбачається відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. щодо придбання ТОВ «Інвестиційний простір»товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та продажу ТОВ «Інвестиційний простір»товарів {робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.».
Вказаною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Західенергоресурс»:
1. пп.5.2.1, п.5.2, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. № 3/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3537,0 грн., в т.ч.:
- IV кварталі 2010 року - 1900537,0 грн.
2. пп.7.4.1 п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 р. (із змінами і доповненнями) завищено податковий кредит у сумі 1520430,12 грн., в тому числі за:
- грудень 2010 року на суму 1520430,12 грн.
Такі порушення встановлені ДПІ у м.Рівне внаслідок власних висновків щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Інвестиційний простір", результатом чого стали висновки про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання ральних наслідків.
На підставі наведеного, із посиланнями на ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ДПІ у м.Рівне в односторонньому порядку, не у відповідності до чинного законодавства, визнає вчинений правочин нікчемним.
Погодитися з тим, що оспорюваний правочин є нікчемним позивач не може. Вважає, що з підстав викладених у позовній заяві до господарського суду Рівненської області такій правочин слід визнати недійсним.
Стосовно доводів податкового органу про нікчемність укладеного позивачем правочину з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір", то відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”№ 9 від 06.11.2009 року визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:
- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Стаття 234 ЦК України визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Його недійсність визнається судом. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчинені фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Такі цілі можуть бути протизаконними. Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, законом не визнано нікчемним, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом.
Відтак, позивач вважає, що договір купівлі-продажу товарів від 01 жовтня 2010 року укладений між ТзОВ “Інвестиційний простір" та ТОВ “Захіенергоресурс" слід визнати недійсним. Визнання податковим органом зазначеного договору підряду нікчемним тягне за собою негативні наслідки щодо донарахування податків чим порушуються права позивача.
Відповідач у задоволенні позовних вимог позивача просить відмовити повністю з підстав зазначених у відзиві.
Давши оцінку доказам у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір" та Товариством з обмеженою відповідальністю " Захіенергоресурс" укладено договір купівлі-продажу товарів від 01 жовтня 2010 року.
ДПІ у м.Рівне здійснено позапланову виїздну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Захіенергоресурс". У акті перевірки № 341/23-100/37245962 від 24 березня 2011 року встановлено порушення ТзОВ «Західенергоресурс»:
1. пп.5.2.1, п.5.2, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. № 3/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3537,0 грн., в т.ч.:
- IV кварталі 2010 року - 1900537,0 грн.
2. пп.7.4.1 п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 р. (із змінами і доповненнями) завищено податковий кредит у сумі 1520430,12 грн., в тому числі за:
- грудень 2010 року на суму 1520430,12 грн.
Такі заниження і завищення були визначенні внаслідок власних висновків щодо нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами, в т.ч. ТОВ "Інвестиційний простір". Така нікчемність була визначена внаслідок: не підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 ЦК України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно 4.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ч.1 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
На підтвердження виконання договору купівлі-продажу товарів від 01 жовтня 2010 року, укладеного між ТзОВ “Інвестиційний простір" та ТОВ “Захіенергоресурс" відповідач надав наступні документи:
- ксерокопії довіреностей в кількості 4 аркушів (а.с.31, 92-94);
- ксерокопії видаткових накладних в кількості 53 аркушів (а.с.33-71, 73,75; 77);
- ксерокопії податкових накладних в кількості 53 аркушів (а.с.33-70,72,74, 76,78);
- ксерокопії виписок банку про оплату товару в кількості 2 аркушів (а.с.96-97);
- ксерокопію угоди від 31 грудня 2010 року про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.95).
Таким чином вбачається, що сторонами додержані загальні вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України).
Договір виконаний сторонами.
Цивільним кодексом України встановлено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до статті 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочинів виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю наступних дефектів: дефекти змісту правочину, дефекти форми правочину, дефекти суб'єктного складу та дефекти волі (Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, Верховний Суд України, 24.11.2008 року). При розгляді справи, Судом встановлена відсутність в договорах означених вище дефектів.
Згідно з вимогами пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти,здійснення господарських операцій. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, тощо (п. 2.4).
Згідно ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 208 ГК України передбачено - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане . останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Із системного аналізу ст.ст. 207-208 ГК України випливає, що обов'язковою умовою для визнання недійсними господарських зобов'язань є їх спрямованість на завдання шкоди існуючим в державі та суспільстві цінностям.
Керуючись ст. 82-84, 49 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В позові відмовити.
Суддя Войтюк В.Р
Повний текст рішення виготовлено "27" липня 2011 року