"28" липня 2011 р. Справа № 19-33-3/24-08-288
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Могил С.К.,
Бернацька Ж.О.,
Вовк І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2011 у справі № 19-33-3/24-08-288 господарського суду Одеської області
за позовомвсеукраїнського державного багатопрофільного видавництва "Маяк"
до:фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.,
Одеської міської ради
третя особа:департамент комунальної власності Одеської міської ради
провизнання права власності,
за участю представників сторін :
позивача :не з'явились,
відповідача 1 :не з'явились,
відповідача 2 :не з'явились,
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2011 клопотання Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва "Маяк" про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено: накладено арешт та заборонено Одеській міській раді та будь-яким іншим особам відчужувати нежитлове приміщення площею 373,5 кв. м, розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 в м. Одесі, а також вчиняти угоди щодо передачі його в оренду, заставу та укладати інші цивільно-правові угоди щодо вказаного нежитлового приміщення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду 27.05.2011 ухвалу господарського суду Одеської області залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими актами, третя особа - департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а в задоволенні клопотання позивача відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, вважає клопотання позивача необґрунтованим, а вжиття судом заходів до забезпечення позову -безпідставним.
Переглянувши оскаржені ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись на момент виконання рішення. Відповідно, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття таких заходів з урахуванням, зокрема, їх відповідності вимогам, на забезпечення яких вони вживаються. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
До висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про застосування заходів до забезпечення позову, господарські суди дійшли за наслідком дослідження та оцінки наявних серед матеріалів справи доказів щодо передачі позивачу нежитлового приміщення у користування в 1958 році, а також відомостей про реєстрацію спірного приміщення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 22.04.2009. За висновками судів попередніх інстанцій, наведені обставини свідчать про те, що Одеська міська рада як власник спірного нежитлового приміщення має право розпоряджатися ним, у т.ч. укладати будь-які цивільно-правові угоди щодо продажу, здачі в оренду тощо, що у випадку реалізації нею цих правомочностей може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у даній справі.
При цьому, відхиляючи доводи третьої особи про те, що позивачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, судами обох інстанцій зазначено, що факт реєстрації спірного приміщення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, підтверджений свідоцтвом про право власності від 22.04.2009 САС № 637170, в даному випадку є достатнім обґрунтуванням заявленого клопотання.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з наведеними висновками судів, вважає, що місцевим судом обґрунтовано вжито заходи до забезпечення позову, не вбачає в оскаржених судових актах неправильного застосування або порушення норм матеріального чи процесуального права, що свідчить про відсутність правових підстав для їх зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2011 у справі № 19-33-3/24-08-288 - без змін.
Головуючий суддяМогил С.К.
Судді :Бернацька Ж.О.
Вовк І.В.