"27" липня 2011 р. Справа № 57/155
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівБарицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 р. (головуючий суддя: Мальченко А.О., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.)
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.02.2011 р. (суддя: Гулевець О.В.)
у справі№ 57/155 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Основа"
простягнення 3.159.284,98 грн.,
за участю представників
позивачаБрус О.М.;
відповідачаКрупник О.М.;
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 р. у справі № 57/155, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011р., позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Основа»па користь ТОВ «УніКредит Лізинг»2.574.363,78 грн. основного боргу, 75.380,30 грн. 3 % річних, 193.244,89 грн. збитків від інфляції, 197.987,61 грн. пені, 25.347,66 грн. державного мита та 234,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити вказані судові рішення в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 466.612,80 грн. (197.987,61 грн. пені, 193.244,89 грн. збитків від інфляції, 75.380,30 грн. 3% річних), зменшити суму штрафних санкцій на 50%, а саме: на 98.993,80 грн. пені, 37.690,15 грн. 3% річних, звільнити відповідача від сплати збитків від інфляції у розмірі 193.244,89 грн., розстрочити виконання рішення суду до кінця 2012 року рівними частинами.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що:
- суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тій обставині, що зобов'язання відповідача по сплаті лізингових платежів, які складають суму основного боргу, не настало, оскільки позивач у відповідності до положень статті 188 Господарського кодексу України у 20-денний строк не направив відповідачу відповідь на лист-пропозицію № 145-1/09 від 03.04.2009 р. про внесення змін до графіка лізингових платежів;
- суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до вказаних правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання за договором виражено в іноземній валюті;
- судом апеляційної інстанції було безпідставно відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Господарським судом міста Києва справи № 18/124, предметом якої є визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007 р.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Між ТОВ «УніКредитЛізинг»(в тексті договору - лізингодавець) та ТОВ «Основа»(в тексті договору - лізингоодержувач) 04.07.2007 р. укладено договір фінансового лізингу №128-LD, пунктом 1.1 якого визначено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізннгоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у договорі, зокрема, у додатку № 1) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізннгоодержувачем (а. с. 12-23).
Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до договору, якщо інше не передбачено умовами договору.
На виконання умов договору лізингодавець прийняв у власність від продавця та передав лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримав обладнання, що підтверджується актами прийому-передачі від 20.11.2007 р. та 15.07.2008 р. (а. с. 31-32, 33).
Між сторонами 22.10.2008 р. укладена додаткова угода № 2 до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007 р. та підписано новий графік лізингових платежів (додаток № 1 до додаткової угоди № 2 від 22.10.2008 р., а. с. 28-29, 29-30).
Відповідно до пункту 1.1, з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору, ціна предмета лізингу становить еквівалент 1.182.142,25 доларів США у т. ч. ПДВ, що на день укладання цього договору становить 5.965.358,61 грн., у т. ч. ПДВ.
Відповідно до пункту 1.3 додаткової угоди № 2 розділ 7 договору «лізингові платежі»викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 7.1, в редакції додаткової угоди № 2 до договору, складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені у графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Як вбачається з пункту 7.2.3 договору, з урахуванням додаткової угоди № 2, періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної у графіку, помноженої на курс платежу.
У пункті 7.6, з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору, визначено, що лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 робочих дні до кожної чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до долару США Національного банку України на дату повідомлення. У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення, не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу лізингоодержувач самостійно здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю при здійсненні оплати.
За умовами пункту 7.7 договору, в редакції додаткової угоди № 2 до договору, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях станом на дати платежів, вказані у додатку № 2 до договору на рахунок, зазначений в розділі 16 договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Між сторонами виникли правовідносини з договору лізингу, згідно з яким, в силу статті 806 Цивільного кодексу України, одна сторона передає або зобов'язується другій стороні в користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в порушення умов договору та прийнятих на себе зобов'язань відповідач сплачував лізингові платежі несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за період з 15.09.2009 р. по 15.01.2011 р. в сумі 2.574.363,78 грн.
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тій обставині, що зобов'язання відповідача по сплаті лізингових платежів, які складають суму основного боргу, не настало, оскільки позивач у відповідності до положень статті 188 Господарського кодексу України у 20-денний строк не направив відповідачу відповідь на лист-пропозицію № 145-1/09 від 03.04.2009 р. про внесення змін до графіка лізингових платежів, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у справі № 22/512, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 р., відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Основа»до ТОВ «УніКредит Лізинг»про внесення змін до графіку лізингових платежів, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 2 від 22.10.2008 р. до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007 р (а. с. 82-83).
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Поряд з цим, у пункті 14.5. договору сторони визначили, що будь-які зміни та доповнення до цього договору є чинними та обов'язковими для виконання та є невід'ємною частиною договору, якщо вони здійснені письмово та підписані уповноваженими особами обох сторін договору, якщо інше не визначено договором.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В силу положень ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що сторонами у відповідності до умов договору та норм законодавства було внесено зміни до графіку лізингових платежів, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 2 від 22.10.2008 р. до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007 р.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті лізингових платежів за договором за період з 15.09.2009 р. по 15.01.2011 р. у сумі 2.574.363,78 грн.
Виходячи з положень ст. 231 ГК України, п. 8.2 Договору, ст. 625 ЦК України, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що крім суми основної заборгованості з відповідача підлягають стягненню 75.380,30 грн. 3 % річних, 193.244,89 грн. збитків від інфляції, 197.987,61 грн. пені., оскільки вказані суми нараховані правомірно та їх розрахунок є правильним.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до вказаних правовідносин ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Скаржник зазначає, що вказана стаття ЦК України може бути застосована до грошового зобов'язання, яке виражене виключно у гривні, в той час як зобов'язання за укладеним між сторонами договором виражене в іноземній валюті.
З цього приводу колегія суддів відзначає, що згідно з п.п. 7.1, 7.2, 7.6, 7.7 договору на день виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати лізингового платежу його сума, що виражена в іноземній валюті, перераховується у гривню і з цього моменту грошове зобов'язання, яке підлягає виконанню, є саме гривневим і в подальшому не змінюється.
Відтак, у випадку прострочення сплати вказаної суми виникає заборгованість виключно у гривні, яку боржник, відповідно до ст. 625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Можливості зменшення відповідних сум судом за заявою сторони або з власної ініціативи закон не передбачає.
Що стосується можливості зменшення судом нарахованої пені (як штрафної санкції) за виняткових обставин, то колегія суддів відзначає, що відповідні обставини повинні ьути належним чином підтверджені. Однак матеріали справи таких доказів не містять.
Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції було безпідставно відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Господарським судом міста Києва справи № 18/124, предметом якої є визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007 р., виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Як встановлено колегією суддів, провадження у справі № 18/124 було порушено Господарським судом міста Києва 26.05.2011 р., тобто після прийняття рішення Господарським судом міста Києва у даній справі (11.02.2011 р.).
Відтак, відповідних обставин на час прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва не існувало.
Апеляційний перегляд рішення Господарського суду міста Києва з урахуванням обставин, встановлених у справі № 18/124, фактично призвів би до перегляду справи по суті на основі зовсім інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог ГПК України.
Водночас колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Таким чином, відповідач, у випадку прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі № 18/124 та набрання ним законної сили, не позбавлений права звернутись до Господарського суду міста Києва про перегляд оскаржуваного рішення у справі № 57/155 за нововиявленими обставинами.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленого у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що відповідно до ст. 121 ГПК України питання про розстрочення виконання судового рішення розглядає господарський суд, який видав виконавчий документ.
Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 р. у справі № 57/155 - без змін.
Головуючий суддяО.О. Євсіков
суддіТ.Л. Барицька
Н.М. Губенко